Гусятинщина – неймовірно мальовничий край зі своєю цікавою та багатою історією. Здавна тут проживають працьовиті й талановиті люди, які у майбутньому стали висококваліфікованими спеціалістами, заслуженими працівниками у всіх галузях, поетами, музикантами, спортсменами. Край славиться розмаїтою інфраструктурою, збереженими звичаями і традиціями. Велика заслуга у цьому голови Гусятинської громади Степана Олексійовича Карпа. Завдяки його активній позиції Гусятинщина отримала можливість розцвітати…
«Футбол – це моя маленька хвороба, ну що ж я зроблю!»
– Степане Олексійовичу, розкажіть, будь ласка, щось про себе.
– Я родом із села Самолусківці. Народився 28 січня 1962 року. Мама моя працювала в колгоспі, а батько – на заводі.
– Де навчалися та яку спеціальність отримали?
– Закінчив Самолусківецьку школу, а потім вступив до лісового технікуму в м. Сторожинець Чернівецької області. Після цього стаціонарно закінчив Воронезький лісотехнічний інститут. Далі пішов в армію, відслужив лейтенантом і повернувся в Україну. Три роки працював у колгоспі, тринадцять з половиною – у ПМК заввиробництвом. Три скликання був головою сільської ради у Самолусківцях. Так сталося, що після цього мене обрали головою Гусятинської громади.
– Знаю, що Ви палкий шанувальник футболу. Як тільки в 2006 році вперше стали сільським головою, буквально за місяць-другий команда виграла кубок Гусятинського району, що було неймовірним у той час, адже в районі було багато сильних команд, а Вашій вдалося перемогти спочатку колектив із Коцюбинців, а потім у фіналі – з Васильківців.
– Команду створили ще у 2003 році. На той час я головою сільської ради не був. Мене попросили, щоб я долучився до її створення, так і зробив. Але це не тільки моя заслуга. Я – фанат футболу! Тому офіційно створили футбольну команду в 2006 році. Ми – чемпіони області з міні-футболу! У всіх змаганнях, які були на рівні області та районів, завжди брали участь. Футбол – це моя маленька «хвороба», ну що ж я зроблю!
– Коли Ви стали головою вже Гусятинської громади, теж ініціювали відродження «Збруча», який у 2021 році став бронзовим призером однієї з обласних ліг? До цього за кількох селищних голів футболу в Гусятині загалом же не було….
– Так, не було. Я дійсно хотів відродити футбол, зробити стадіон. Ми відновили в Гусятині стару команду. Цього року перший раз у другій лізі з футболу взяли 3 місце. Також у нас є дві групи ДЮСШ, які грають у всеукраїнських змаганнях. Хлопчикам по 15-16 років. Я хочу, щоби вони побачили той великий розвиток, зі старших брали приклад. Зробили стадіон, дитячі майданчики, площадки, ввечері тут гуляють люди. Це все для того, щоби зробити кращим життя, оскільки люди не мають де подітися. Справа в тому, що діти сидять перед комп’ютерами, і щоби цього не було, ми пропонуємо їм вступати у різні секції, вибігати на футбольне поле. Я не кажу, що це має бути футбол і все. Веду до того, щоби просто було інше життя. Колись ми випасали корів і грали у футбол, у нас тих телефонів та комп’ютерів не було. Діти були тоді здоровими. Зараз люди у неділю виходять на стадіон, діти грають у футбол, звучить гімн. Молоді мами гуляють стадіоном із візочками, люди займаються на тренажерах. Відродження має пройти на високому рівні. Звичайно, що є деякі питання, які стосуються спорту й потребують вирішення. Нам потрібно обов’язково купити стільці для глядачів на стадіоні.
– Яка футбольна команда світу Вам найбільше імпонує?
– Найбільше мені імпонує збірна України. Обожнюю київське «Динамо». Ніколи своєї думки не зміню. Я їздив усюди на всі матчі збірної. Як то кажуть, це моє хобі, моя «хвороба».
«Наша громада на цей рік не має бюджетного розвитку, тобто базової дотації у нас – нуль»
– Хто був ініціатором того, аби Ви стали головою Гусятинської громади?
– Чесно, я навіть не знаю. Ось так склалося. Чи це добре, чи погано… Не можу цього сказати.
– Охарактеризуйте перші дні роботи як голови Гусятинської громади. З якими проблемами зіткнулися?
– Громада – це зовсім інший рівень. Наша громада по ширині не велика, а по довжині має протяжність від 50-ти до 70-ти км. Були різні ситуації. Ми взяли на баланс лікарню. Колись вона утримувалась районом. А потім він розділився на 5 громад. І тепер медичне забезпечення повністю лягло на наші плечі. Особливих проблем не було. Я звик працювати з людьми усе життя. Хоча найбільші проблеми та негатив були через те, що я не можу влаштувати всіх людей на роботу. Це найбільший біль, який тільки може бути. Люди звертаються щодня, але вакансій обмаль. Ми не йдемо до розширення, а йдемо до того, аби себе утримати. Найлегше ставки розширяти, але за чиї кошти виплачувати зарплати й тому подібне? Наша громада на цей рік не має бюджетного розвитку, тобто базової дотації у нас – нуль. Тому я вважаю, що ми повинні самі себе забезпечити. Це, напевно, одна громада з небагатьох в області, де така ситуація.
– 20 листопада минув рік, як Ви очолюєте Гусятинську громаду. Що Вам та команді вдалося зробити у громаді за цей час?
– Найбільше досягнення – це те, що ми зробили одну команду. Перед тим у Гусятині були проблеми, не могли знайти спільної мови. А тепер ми всі однією командою робимо все разом. У нас немає політичних сил, підтекстів, текстів. Ви ж знаєте, що вибори пройшли на політичному слові. Наша команда хороша, сильна. Один мій заступник – кандидат наук, інший – доктор наук. Є сильне бачення і немає групок як таких. Ніхто у нас не перетягає ковдри на себе, у нас усі досягнення спільні.
– Які основні проблеми громади сьогодні?
– Якщо чесно, то у яку сферу не заглянути, всюди є проблеми. В культурі, освіті, медицині, дорогах, інфраструктурі – всюди… Одним помахом вирішити всі питання не можливо. Ми й так цього року зробили багато проєктів, знайшли із серйозними людьми порозуміння. У нас велике комунальне підприємство. В Гусятині погана вода, сміття… Ми хочемо проводити у села воду загального постачання, несанкціоновані сміттєзвалища плануємо забрати, потрібно наводити порядок. Люди в громаді потребують якісної води, доріг, бази в школах, ремонти. Діти хочуть розвитку спорту. Проблем є багато, але я вважаю, що з часом усе вирішується. У Гусятині була така проблема, що останні 5 років у нас не було мера, то важко було на початку навести якийсь лад, але я дякую своїм попередникам за те, що вони зберегли інфраструктуру, не дали розвалити, зберегли надбання. Ми мусимо вирішувати ту ситуацію, яка зараз є.
«Ми хочемо показати людям, що не тільки є державний бюджет»
– Чи відчуваєте підтримку та розуміння жителів громади, керівництва району, області та держави в цілому?
– У нас повне порозуміння з усіма структурами області. Немає значення, чи це якісь партії, чи рада, чи адміністрація. Ми постійно спілкуємось зі всіма їхніми представниками. Ми розширили громаду. У нас є шість сіл Чортківського району. Там ми провели вуличне освітлення. Хочемо показати людям, що не тільки є державний бюджет. У нас є фермери, підприємці, небайдужі люди, які хочуть чогось добитися. Якщо будуть задіяні всі, то тоді у нас щось буде. Нам потрібна техніка, хочемо придбати мікроавтобус за 1,5 мільйона, щоби возити дітей до садочків та шкіл, 1-2 сучасних трактори. Ми маємо вести господарювання за таким принципом, щоби розраховувати на себе, а не на подачки від когось. Нам дали старт, але далі все тільки у руках громади.
– Як у Гусятинській громаді розвивається демографічна ситуація?
– Так, як всюди. У селах школи не комплектні. У трьох школах цього року ми понизили ступінь, оскільки туди ходить мало дітей. Та згідно з законах, школа має бути в будь-якому населеному пункті, тому ми цього дотримуємось. Хоча негатив є, я це розумію. Але, з іншого боку, ми далі гратимемо в те, у що грали все життя – робитимемо базові школи, забезпечуватимемо їх матеріально, зробимо доступ дітям до всього. Якщо навчальний заклад в Гусятині налічує 850 дітей, є поруч басейн у спортивній школі, сучасний спортзал, то тоді учні матимуть якийсь розвиток. Але де є школа, яка налічує 20 дітей, то ми самі не можемо того забезпечення дати. Звичайно, хотілося б, і діти того заслуговують. Нам держава допомогла минулого року, виділила автобус. На цей рік співфінансування вже 1 млн. грн., ми подали документи на ще один транспорт, оскільки громада дуже потужна. Беремо участь у всіх проєктах, щоби тільки дати дітям побільше комунікації й доступу до всього можливого.
– А чи співпрацюєте із закордонними компаніями?
– Чесно кажучи, ми виходимо на всі майданчики, де тільки можлива співпраця. Відвідуємо форуми із різних напрямків – від освітнього до захисту навколишнього середовища. Розвивається громада на всіх рівнях. Співпраця є, оскільки самі «варитися» не можемо. Ми зобов’язані комунікувати із зовнішнім світом, тому що по-іншому бути не може.
– Як би Ви охарактеризували культурне життя громади?
– Вважаю, що на хорошому рівні. Це не моя заслуга. У всіх селах ще збережені будинки культури. В Гусятині потужна культурна система. В першу чергу це повноцінний відділ культури з усіма гуртками. У нас є будинок школяра, музична школа, яка повністю функціонує. Також фінансуємо бібліотеки в кожному населеному пункті. Словом, беремо участь в усьому, що тільки є. У понеділок (розмова була 3 грудня, – авт.) буде День української армії, ми вже готуємо концерт із нашим військкоматом. У принципі, своїми силами робимо будь-яке свято. У нас хороший кадровий склад, який намагається все зробити якнайкраще. Вважаю, що культурне життя розвивається активно. До речі, беремо участь у державній програмі президента з відновлення кінотеатрів. Плануємо свій парк зробити, сцену в Гусятині, де організовуватимуть концерти.
– Чи є така громада, досвід якої Ви хотіли би перейняти?
– Розумієте, як такої громади немає. Справа в тому, що в кожному напрямку ми беремо 5-7 розвинених сусідніх громад і намагаємося брати з них приклад. У якійсь громаді добре розвинена освіта, ми стараємося з нею співпрацювати і щось собі запозичити. Просимо, аби щось пояснили, роз’яснили, що не зрозуміло. Але щоби була громада, досвід якої я хотів би перейняти, то такої немає. Є Чортків, Чемерівці, звідти щось беремо, аналізуємо, переймаємо.
«Всі ми люди, емоції назбируються, і тоді бувають помилки»
– Будучи головою, хоч раз шкодували про щось неправильно зроблене?
– Кожна людина має свої маленькі досягнення. Є і помилки, є буденність та реалії. Я впевнений, що ввечері кожен робить аналіз дня в голові й думках. Тоді розумієш, що десь були помилки, щось неправильно зробив. Найбільший недолік – це те, коли ти не так щось сказав людині, яка вийшла з кабінету. Всі ми люди, емоції назбируються, і тоді бувають помилки.
– На посаді голови громади ким Ви себе позиціонуєте – політиком чи господарником?
– Я до політики ніколи не був причетний і не хочу бути. Моя позиція – тільки господарювання. Я вам говорив, що в нас об’єдналися всі фракції, оскільки вибори проходили на партійній основі, то ми дали слово на сесії, що займаємось тільки господарюванням. Хто має якісь політичні питання – це в стороні. Мій принцип: політика – це політика, а ми маємо бути однієї партії – українці та християни. Можливо, це звучить пафосно, але так повинно бути.
– Голова громади – це і батько, і мати, і шериф. Ви себе ними вважаєте?
– Та як в якому питанні. Якщо в особистому, то звичайно, і батько, і друг. Якщо у масштабному, то люди приходять з різними питаннями. Ви маєте до всіх ставитися однаково. Навіть до тієї бабці, яка приходить.
– На сьогоднішній день Ви досягнули того, чого хотіли протягом своїх років?
– Я маю вже багато років (сміється, – авт.). Основна частина мого життя позаду. Я радий життю. У мене є донька, двоє прекрасних онуків, зять, дружина, жива мама. Що ще людині треба? Дорожче сім’ї жодних цінностей немає.
– Розкажіть трішки про свою сім’ю. Як познайомилися з дружиною?
– Я приїхав з Росії у своє село, і так сталося, що ми познайомились і одружилися. Дуже радий, що так вийшло. У мене є прекрасна донька, жаль, що тільки одна, не було тоді більше часу. Маю найкращих онуків, які є моїм сенсом життя.
– Ваша дружина – та ідеальна жінка, яку Ви шукали протягом свого життя?
– Звичайно. Я задоволений, що вона з’явилась у моєму житті. І про це зовсім не шкодую. Дружина – це життєві функції, дім, затишок, відносини. Це все повністю… Це людина, яка біля тебе усе життя, підставляє плече, розуміє, виправляє.
– Коли вона дізналася, що Ви хочете стати головою громади, підтримала це рішення?
– Так, звичайно. Дружина це рішення підтримала і погодила.
– Чи є у Вашій сім’ї традиції, яким ніколи не зраджуєте?
– Сімейні традиції – це наші українські, християнські. Це повага до батьків, яка закладена у нашій підсвідомості. Це повага до сім’ї. Якщо кожен поважає свою маму чи батька, і діти, онуки це бачать, то воно цінується й передається поколіннями. Повага – це зміст і цінність нашої української родини.
– Чи часто коханій робите подарунки?
– Ну це особисте запитання, самі розумієте. Кожен має свій життєвий досвід, принцип, відносини. Подарунок у житті для мене не важливий, якщо чесно. Можна подарувати його раз чи два рази в рік, а потім забутися. Але все ж таки подарунок повинен бути щодня – чи то словом, чи діями. Ось це для мене життєвий подарунок, а не якийсь там матеріальний чи фізичний. Як казав мій один колишній товариш, який поставляв нам з Америки деяку продукцію: «А чо у вас третій тост п’ють за жінку? В нас кожен за дівчат». Тому я кажу, для мене 8 Березня – це не свято. Якщо один день відзначив, а потім цілий рік показував себе з іншого боку, то так немає бути. Свято жінки чи матері мусить бути щодня.
– Який останній матеріальний подарунок дружина зробила Вам?
– Ну, це життя. У нас такого немає. У нас взагалі інші відносини. Я завжди кажу, що двом можна все вирішити, третьому туди лізти не варто. Слава Богу, ми живемо добре. На наші відносини дивиться і зять, і донька, вони хочуть собі щось брати. Не все ідеально, але хотілося б, щоби повага була завжди. Сімейні цінності не можна виміряти матеріально, повірте мені.
«Цілий день, щоб там не було, ти рвешся додому і згладжуєш ці психологічні моменти»
– Як вдається поєднувати роботу і сім’ю?
– Бути головою громади – це нелегко. Робота займає багато часу. Немає вихідних. Є питання, їх треба вирішувати в будь-який день. Тут уже за тобою стоять різні села, проблеми, ситуації. Але де людина знаходить розраду? Цілий день, щоби там не було, ти рвешся додому і згладжуєш ці психологічні моменти. Тоді стає просто спокійніше.
– Дружина часто готує Ваші улюблені страви, чи цю ініціативу Ви берете на себе?
– Завжди. Я цієї ініціативи на себе не беру. Звичайно, що у вихідні хочеться зробити якийсь сюрприз дружині, дітям, онукам, то тоді щось готую. 99% перебування на кухні віддається дружині.
– Яка Ваша улюблена страва?
– Я не гурман, щоби щось видумувати. Згадую, як колись у дитинстві мама готувала улюблені страви, це тепер, як ностальгія. Дружина до приготування має хист.
– Які у Вас захоплення попри футбол?
– Я люблю активний спосіб життя. Немає значення, що це: полювання, риболовля, похід у гори… Не можу сидіти спокійно. У такому віці вже не спортсмен, але той запал молодецький у підсвідомості ще залишився.
– Можливо, Ви щось колекціонуєте?
– Ні, таким не займаюся.
– А любите читати?
– Я так думаю, що Гусятинська бібліотека була перечитана мною повністю. Дуже люблю читати. Більше, ніж дивитися телевізор чи сидіти в інтернеті. Яку останню книгу прочитав, не пам’ятаю. За цей рік цілої книги я не прочитав. Але завжди читаю те, що тішить душу.
– Часто відпочиваєте, чи робота виснажує і вже нічого не хочеться?
– Робота, звичайно, виснажує. Приїжджаю додому о 7-й чи 8-й вечора, але все одно ж треба жити. Це не означає, що тільки робота, поїв і ліг.
– Де любите відпочивати – в горах чи на морі, за кордоном чи в Україні?
– Дуже люблю відпочивати в Карпатах. Моя ж спеціальність пов’язана з лісовим господарством. Мої всі товариші – керівники лісокомбінатів, лісгоспів. Ми з ними підтримуємо зв’язки, дуже часто зустрічаємось. Фактично у Карпатах немає такого місця, де б ми з родиною не були.
– Робота Вам приносить задоволення чи Ви працюєте, аби заробити кошти і забезпечити сім’ю?
– Ні. Робота – це єдиний момент, який мені подобається. Я її фанат. Подобаються якісь зрушення. Ось ми зробили садок, дорогу, утеплили школу. Мені цікаво, що люди говорять. Інколи це щось погане, але ти «ковтнув» і далі знаєш, що треба виправити ситуацію. Я не працюю за гроші, скажу чесно. Можливо, й 10 років тому матеріальне більш переважало.
– Що змінили б у своєму житті?
– Як то кажуть, життя довге. Були різні етапи, ситуації, цінності. Самі розумієте, які цінності у 80-х роках, а які сьогодні. Чесно, нічого не хочу змінити. Я задоволений життям, тому що ще мама жива, є прекрасна донька, онуки… Є хліб, є до хліба, є можливість відпочити, поспілкуватися з кимось, кудись поїхати і щось побачити. Що ще людині потрібно?
– На Вашу думку, що найкраще загартовує людину?
– Людину загартовує життя, ті виклики, з якими доводиться стикатися.
«Побажання одне: миру, спокою, керівникам держави – розуму»
– Яка Ваша найбільша мрія на сьогодні?
– На сьогоднішній день хотілося б спокою, гаразду у своїй сім’ї, порядку в громаді, миру нашій державі. Щоби напрям був визначений і ми знали, куди йдемо. Мене не дуже цікавить, що відбувається у державі. Тут на першому місці громада, хоча ми не маємо відриватися від навколишнього світу. Побажання одне: миру, спокою, керівникам держави – розуму, щоб ми дійшли до цивілізованого світу, де люди мають захист, оскільки вони його заслужили.
– Очолювати громаду не так вже й просто. Потрібно мати залізні нерви і міцний характер, оскільки доводиться стикатися з різними проблемами. Особисто Ви вважаєте себе сильним у плані очільництва?
– Я скажу, що вважаю себе сильним, але м’яким, потрібно бути більш жорсткішим. Кожна людина має свій недолік. Потрібно трішки затискати руку в кулак, оскільки дуже велика господарка – багато людей, установ, сіл. Десь станеш м’якшим, то інший це побачить…
– Яким, на Вашу думку, повинен бути успішний голова громади?
– Щоби був успішним голова громади, то в першу чергу в нього має бути добре бачення її розвитку, хороша команда, пріоритет, зв’язки і розуміння людей.
– Чи є у Вас девіз, яким послуговуєтесь усе своє життя?
– Моя позиція – не шукати ніколи винних, а думати, як має бути в майбутньому.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: голова громади, гусятин, життя, робота, Степан Карпо
13346