Нещодавно у Києві у Міжнародному виставкому центрі відбувся чемпіонат України «Кyiv Beauty Cup». На ньому Тернопільщину у номінації перукарське мистецтво представляла команда бережанки Ольги Лемик, одна з підопічних якої посіла призове третє місце. Як виявилося, це перше подібне досягнення пані Ольги, як тренерки, а до цього вона здобула 11(!) призових місць на подібних форумах перукарів, як учасниця, при чому в 2022 році виграла чемпіонат України. Про перемоги на конкурсах та чемпіонатах і довгу дорогу до успіху в перукарському мистецтві на всеукраїнському рівні ми розпитали нашу сьогоднішню героїню Ольгу Лемик.
«Раділа третьому місці своєї підопічної, навіть більше, ніж вона сама»
– Пані Ольго, розкажіть про Ваш перший серйозній успіх, як тренера майстрів перукарського мистецтва?
– У столиці під егідою Спілки професіоналів України, яка об’єднує перукарів, візажистів, майстрів нігтьової естетики, бровистів та інших фахівців індустрії краси з усієї країни, проходив чемпіонат України «Кyiv Beauty Cup». На ньому я представляла свою команду, в яку входило двоє дівчат-перукарів. Однак моя учениця серед 25 конкуренток, зайняла третє місце у категорії «зачіски». Інша, яка тільки три місяці як стриже, на жаль, у призи не потрапила, однак здобула неоціненний досвід, і сподіваюся, її перемоги ще попереду. Я дуже переживала, як пройдуть змагання, адже, по-великому рахунку, вперше представляла на подібного роду чемпіонаті свою команду. І, думаю, я раділа третьому місці своєї підопічної навіть більше, ніж вона сама. Або ніж я свого часу здобула медаль, як учасниця чемпіонату, адже добре розуміла, наскільки важкою була дорога до подіуму. Водночас, коли твоя учениця досягає успіху – це неймовірне відчуття, бо, виявляєтьcя, ти таки щось знаєш і можеш передати свої знання комусь іншому. Загалом, конкуренція на подібних змаганнях дуже велика, адже кваліфікованих перукарів в Україні багато, відповідно у них гарні роботи і перемогти їх подвійно приємно, чи ти виступаєш, як тренер, чи як учасниця.
Нині я старійшина Спілки професіоналів України. Щоби отримати подібне визнання, – треба пройти не один конкурс, здобути не одну медаль та визнання колег. На найбільших перукарських форумах я вже можу не лише брати участь як професіонал-перукар, а й представляти своїх учениць, а також бути суддею.
– Перед тим, як стати тренером Ви самі брали участь у подібних чемпіонатах і мали неабиякі досягнення.
– Починаючи з 2022 року я брала участь у багатьох чемпіонатах серед майстрів-перукарів. Було по-різному, здобувала перші, другі і треті місця. Загалом у мене на різних конкурсах 11 завойованих медалей. Що найцікавіше, у першому з своєму конкурсі я взяла перше місце. Тоді я не розраховувала навіть на третє, адже, як дебютантка подібних форумів, не була впевнена в своїх силах. А тут, оголошують результати і, називають моє ім’я. Я була шокована, у мене був штопор, хвилину часу не могла жодного слова вимовити. Потім зробила великий вдих і зрозуміла, що саме я найкраща.
В Україні є три найбільших конкурси перукарів: у Києві – «Кyiv Beauty Cup», у Львові – «Золотий лев», у Харкові – «Перша столиця». У всіх я брала участь і неодмінно здобувала призові місця. У Києві та Львові ставала переможницею, а в Харкові в грудні 2023-го брала участь одразу в чотирьох номінаціях – у двох з яких була другою і в двох – третьою.
Загалом на чемпіонатах України я тричі входила до команди тренерки Ані Остап’юк і три рази ми були кращою командою країни, а наш наставник – кращим тренером. До слова, команда складається з тренера і мінімум двох майстрів, хоча їх може бути більше.
«Я вже можу і дуже хочу побувати на чемпіонаті світу у Франції»
– Цікаво, а як Ви зрозуміли, що перейшли рівень простого перукаря і прийшов час показати себе на всеукраїнському рівні?
– До цього я йшла довгих 14 років. Окрім постійної роботи перукарем, я відвідала багато семінарів, пройшла кілька он-лайн курсів, хотіла розвиватися, адже бачила, що технології йдіть вперед, змінюються різні силуети, стилі, мені це стало цікаво, тому постійно вдосконалювалася. Одного разу я поїхала на майстер-клас до майстрині зі Львова Ані Остап’юк. Вона показала свої роботи і учасниці майстер-класу мали їх відтворити. Коли Аня побачила мої роботи, то сказала: «Слухай, тобі не потрібно вчитися, ти сама можеш вчити». Аня мотивувала мене, наполягла на тому, щоби я взяла участь у чемпіонаті України, говорила: «Тобі вдасться, я в тебе вірю, давай спробуємо, я стану твоєю тренеркою». Більше, ніж рік я переборювала себе, щоби поїхати на конкурс. Наважилася у 2022 році з думкою: почалася війна, не відомо, що буде завтра, а якщо в мене більше такої можливості не буде і я не спробую. Вдасться, то вдасться, а ні – то ні, буду і далі пересічним перукарем. Так, я вперше у 2022-го потрапила на чемпіонат України і, як бачите, виступила там успішно.
– У спорті, якщо ти приходиш першим на фініш, тебе називають кращим, а за якими критеріями оцінюють перукарів?
– Є багато критеріїв для того, щоби визначити на чемпіонатах, до прикладу, кращу зачіску. Це – чистота в роботі, швидкість, якість, загальний образ. Тобто, оцінюють не лише саму зачіску, а повний образ – силует, стиль тощо. Судді кожну конкурсантку оцінюють від 25 до 30 балами, вони сумуються, якщо мали місце порушення (підказки, готові зачіски на моделях, дочіплене волосся, використання машинки, де це заборонено тощо), то, відповідно, бали знімаються. І хто має загальну кількість балів найвищу – той переміг.
– На конкурсі обов’язково бути присутньою і виконувати роботи перед прискіпливим журі, чи можна представляти свої роботи в он-лайні?
– На даний момент, у період воєнного стану, роботи можна виконувати, як он-лайн, так і оф-лайн. Можна зробити відео зачіски та надіслати організаторам через інтернет, а можна поїхати особисто і продемонструвати все, що вмієш на місці. Скажімо, на конкурс у Харків я надсилала свої роботи, а на чемпіонати у Київ та Львів їздила особисто з моделями.
– Де Ви шукаєте дівчат-моделей на конкурси?
– Маю знайомих дівчат у тому ж Львові чи Києві, яких можу попросити стати моделями для мене. Також моделей можна знайти в інтернеті. Для майстра складно працювати перший раз з людиною, тому, якщо це конкурс рівня чемпіонату України, то треба брати модель, яку ти знаєш, з якою тобі легко, знаєш її волосся, куди воно лягає тощо. Але у цьому випадку ти оплачуєш цій моделі дорогу, житло, харчування.
– Участь у подібного роду конкурсах, мабуть, задоволення не з дешевих?
– За участь, звичайно, потрібно вносити певну плату, разом з тим, вона є доступною.
– Як виглядають на подібних форумах інші перукарі з Тернопільщини?
– З Тернополя на конкурси по жіночих зачісках їздять одиниці. Щоби вони щось вигравали, я про це не чула. Натомість на серйозному рівні представляє Тернопільщину Володимир Ващук, котрий спеціалізується на чоловічих стрижках. Він теж чемпіон України і, до речі, представляв Україну на всесвітньому конкурсі у Парижі. Загалом, чоловіки – доволі фахові перукарі, їм теж гарно виходять зачіски, водночас на конкурсах їм ніколи не програвала (сміється – авт.), якщо і хтось був вище за мене, то лише жінки-майстрині.
– Що, окрім морального задоволення, дають зайняті високі місця на конкурсах перукарів?
– Можна поїхати на міжнародні конкурси, зокрема у Париж, представляючи команду Україна. Спілка професіоналів України, якщо ти заслужив, може тебе делегувати на ці змаганнях, однак не бере на себе фінансові витрати, тобто ти їдеш за свій кошт. Скажімо, я вже можу і дуже хочу побувати на чемпіонаті світу у Франції, але, на даний момент для мене це дорого. Мрія там побувати є, і я не відкидаю, що колись це може статися.
«Для перукаря – головне набрати клієнтів»
– Пані Ольго, розкажіть, за яких обставин прийняли рішення пов’язати свою долю з перукарським мистецтвом?
– Ніколи не розглядала перукарство, як вид заробітку і загалом як свою професію. Після закінчення школи, коли стояло питання, куди піти вчитися, моя мама порадили піти на перукаря, сказавши: «Може матимеш доньку – вмітимеш заплітати їй коси» (сміється – авт.). Напевно, більше для свого розвитку, я подала документи в училище в Тернополі, де навчали дівчат на перукарів. Мені ця справа сподобалася, вона мені вдавалася, на практиці показувала хорошу роботу. І, після річного навчання, власники салону, де я була на практиці, напевно, побачили в мені хорошого спеціаліста, який хоче вчитися і вдосконалюватися, запропонували роботу. У Тернополі працювала перукарем кілька років, аж поки не вийшла заміж.
– Скільки часу працювали на когось, до того періоду, поки вирішили працювати на себе?
– Для перукаря – головне набрати клієнтів, тобто категорію людей, які тебе постійно відвідують. Скажімо, в день – 7-10 чоловік і так стабільно щодня. Ти бачиш, що отримуєш від них 34%, а решту – власники салону. І в якийсь момент усвідомлюєш, чому б не попрацювати на себе. Я довго працювала на власників салону. Останніх 8 років працюю вже на себе. Коли я повернулася до рідних Бережан, то зі знайомими дівчатами орендували приміщення, в якому облаштували салон. Оренду, комуналку оплачували в рівних пропорціях на всіх, а вже клієнти приходили до кожного майстра і з того формувався заробіток кожної.
– Так склалася доля, що Ви нині знову працюєте у Файному місті…
– Пів року тому я стала жити у передмісті Тернополя. У самому місті орендую крісло в салоні, все решта – інструменти, фарби тощо – мої. Скажу чесно, не легко, адже знову потрібно формувати клієнтську базу. Разом з тим, маю відданих клієнток у Бережанах, які їдуть до мене до Тернополя. Ба, більше, на зачіску приїздить жінка навіть зі Львова. Працюю наразі лише у Тернополі, хоча була пропозиція попрацювати на два міста, однак я відмовилася, адже це складно.
– А чи були у Вас топ-клієнтки, скажімо депутатки чи чиновниці високого рангу?
– Народних депутаток не було, а ось помічниця народного депутата була. Дуже приємна і хороша жінка, з якою ми потоваришували і досі підтримуємо зв’язки. Якби я працювала в столиці, то, можливо б, і були міністерки чи нардепки, а в нашому регіоні їх просто немає.
– Не думали відкрити власний салон, у якому Ви були б тільки керівником, а в ньому могли б працювати Ваші вихованки?
– Може з часом і таке буде, адже вже доволі довго, понад 20 років віддала цьому ремеслу. Разом з тим, ствердно можу казати, що роботи я не залишу і, щоби просто ходити і контролювати процес, я би так не змогла.
– Вище Ви згадували, що впродовж робочого дня в перукаря має бути плюс/мінус сім клієнток…
– Це, якщо працювати виключно зі стрижками і легкими укладками. Коли працюєш з фарбуванням волосся, то на це потрібно більше часу. Скажімо, однотонне фарбування займає 2,5 години, а щось цікавіше, до прикладу, зачіска з складними техніками, щоби витримати технологію, може зайняти і всі 5 годин. І клієнти сидять, бо хочуть бути красивими. Є такі жінки, яким потрібно приділити увагу, тому суто з ними працюю впродовж всього часу. Інші ж кажуть: «Ти собі роби щось інше, а я маю справи», тоді можна взяти паралельно й іншу клієнтку.
– А як за часто потрібно відвідувати перукаря?
– Я рекомендую, якщо довге волосся, стригтися раз на 3 місяці. З стрижкою каре можна ходити і місяць, і два. Якщо волосся коротке – залежить від того, наскільки коротке. У мене були такі клієнтки у Бережанах, які кожні три тижні приходили на стрижку, бо волосся їм заважало, був дискомфорт. Це такий самий короткий термін для жінок з короткими стрижками.
– Чи немає у Вас такого, коли хочеш більше заробити, швидко стрижеш, відповідно можеш прийняти на день не 7 клієнтів, а, скажімо, 10-15-ть?
– Поспіх у перукарському ремеслі не доречний. Головне в нашій роботі – якість! Ти можеш брати більше клієнтів, але через зниження якості до тебе з часом перестануть ходити і в підсумку від цього ти нічого не виграєш. Краще ти візьмеш сімох клієнток, але зробиш якісну роботу, ніж 11 – абияк.
«Треба оцінювати те, що ти робиш дорого, бо це робота, знання, час»
– Якщо не секрет, чи багато заробляють перукарі?
– Хороший майстер – ціниться, відповідно заробляє хороші гроші. Зараз, в умовах війни, багато людей виїхали закордон, є люди, які рідше почали відвідувати перукаря, бо фінансове становище погіршилося, тому заробітки зменшилися, але гріх бідкатися, хлопцям на передовій значно важче.
Загалом, хоча й заробітки мають значення, але для справжнього майстра перукарського мистецтва надзвичайно приємно, коли клієнт встає з крісла і каже: «Вау, мені дуже подобається», це надзвичайно класне відчуття, яке стимулює до роботи і подальшого вдосконалення.
– І все ж, які цінові категорії стрижок?
– Кожна перукарня має свою цінову категорію. Прайс є переважно на чоловічі стрижки, під машинку «налисо» – 200 грн., машинкою з ножицями – 250-300 грн, з миттям голови – ще плюс 50 грн. Жіночі стрижки оцінюються індивідуально – від 350 до 500 грн. Коли ж волосся фарбують, то на вартість впливає кількість використаного матеріалу та що саме виконує перукар. До прикладу, просте однотонне фарбування оцінюють у 800 грн., хоча знаю майстрів у Тернополі, які беруть за свою роботу і 5 тис. грн. Кажуть, треба оцінювати те, що ти робиш дорого, бо це робота, знання, час. Але я завжди оцінюю по собі: чи я би пішла в перукарню і віддала 5 тисяч за фарбування? Точно – ні, навіть якби мала такі гроші. Тому таких цін у мене немає, стараюся не ставити високих цін, щоби клієнтам було не дуже дорого і вони залишали перукарню задоволеними.
– А чи є таке поняття у перукарів, як втрата кваліфікації, коли певний час не працюєш за фахом?
– Найперше, коли ти певний час не працюєш, швидкість збивається. Зазвичай, на зачіску йде півтори години, я ж можу зробити її за пів години і це дуже швидко. Але коли ти не працюєш, то потім, поновляючи роботу, можеш знаходитися в певному штопорі і замість півтора можеш працювати над зачіскою дві і більше години.
– Ви спеціалізуєтеся лише на жіночих стрижках та зачісках?
– Так, але, коли у перукарню прийде чоловік і попросить постригти, то, звичайно, я це зроблю. Але, щоби представляти конкурсні роботи чоловічих стрижок, то – ні, цього я не роблю.
– Звідкіля черпаєте натхнення, створюючи нові види зачісок?
– Вони якось створюються і з’являється в уяві само по собі. Сідає людина в крісло, ти бачиш її відображення в дзеркалі і в твоїй уяві малюється картина, як би цій людині було гарно. Просто спрацьовує фантазія і я її втілюю в життя.
– Чи є таке поняття у перукарів, як експерименти з волоссям та зачіскою загалом?
– У мене є такі клієнтки, які кажуть: «А давай спробуємо щось цікавіше!» Водночас є такі, які не хочуть нічого змінювати, їх влаштовує стандартна зачіска, мовляв, я звикла, що має бути так і не інакше. Не всі піддаються експериментам. У мене була жінка, котра досить рано посивіла і фарбувала волосся в чорний колір. Одного дня вона прийшла і каже: «Набридло, щотижня фарбуюся в чорний, бо, коли відростає волосся, має місце різкий контраст сивого і чорного. Давай перейдемо на світлий колір». Її вистачило аж на три місяці. Вона знову почала фарбуватися на чорно, бо каже, що її ніхто не впізнає і вона, дивлячись в дзеркало – себе не бачить. Але буває і навпаки. Нещодавно приїхала клієнтка з Бережан і каже: «Нарешті я до тебе потрапила, роби що хочеш, я вже не хочу ходити з такою зачіскою». Моя робота їй сподобалася, жінка вийшла задоволеною і з багатьма гарними відгуками. Дітям закордон надіслала фото, вони в захопленні, відписують: «Мам, нарешті ти красива». У голові клієнта має бути щось таке, що б він був готовим до змін.
«Я зараз працюю на такому рівні, що люди мені довіряють»
– Чи були у Вас випадки, коли зробили зачіску, а в кінцевому випадку клієнтці вона не сподобалася?
– Робота перукаря – це велика відповідальність. Людина від тебе виходить і має бути задоволена, одній-другій-десятій подрузі сказати – йди туди, бо там класно, а туди не ходи, бо там мені все зіпсували… Є різні люди, різні темпераменти, більшість дуже відповідально ставляться до свого зовнішнього вигляд, дехто з них надто емоційні. Бували випадки в дівчат, які працювали поруч – сидить клієнтка у кріслі і плаче, бо щось її не так. Вона не знає, що саме, але щось не так, її не подобається те, що бачить у дзеркалі, мовляв, уявляла собі інакше. Або приходить жінка, показує фотографію з інтернету і каже, що хоче мати саме такий колір. Пояснюєш клієнтці, що так не буде, тому що на фарбування впливає багато факторів (пігмент, структура волосся тощо). Тому не завжди майстер попаде в «ціль».
Я зараз працюю на такому рівні, що люди мені довіряють. Більшість клієнтів приходить до мене, сідають у крісло і кажуть: «Роби, що хочеш, знаю, що буде гарно». Так, звичайно, спершу були всякі нюанси, бо людям всім не вгодиш, але компроміс завжди знаходила – поправляла, підправляла і в кінцевому випадку все було добре. Випадків, щоби хтось став з крісла і сказав, що йому не сподобається і все негарно, в мене такого ніколи не було. Натомість були випадки, коли приходять жіночки від інших перукарів з дуже пошкодженим волоссям і просять щось зарадити. Тоді роблю відновлення, реконструкцію. Це вже не зачіска, а свого роду доглядова система. Я роблю весь комплекс робіт пов’язаний з волоссям – від фарбування, зачісок і до відновлення волосся.
– Весільні зачіски, мабуть, серед інших, стоять особняком…
– Весільних є лише кілька видів зачісок – так званий вищий і, низький пучок, які виглядають дуже гарно під фату. Віднедавна модними стали накрутки на весільні зачіски.
– А як щодо зачісок для випускниць….
– На випускні вечора дівчата хочуть мати здебільшого розпущене волосся.
– У час війни, часто виконуєте зачіски жінкам-військовим?
– Кожна жінка, чи вона цивільна, чи військова, хоче бути гарною. Немає якихось особливих пріоритетів у жінок військовослужбовець. У них хіба може бути один нюанс: щоби вона могла зав’язати волосся, бо під кепку чи шапку треба сховати волосся, в іншому випадку воно заважає виконувати професійні обов’язки. Це, напевно, єдиний нюанс для військовослужбовець, в іншому вони такі ж жінки, як і всі інші, з їхніми забаганками.
– Мабуть, специфічною є робота з сивим волоссям?
– Сивина змінює структуру волосся. У декого воно стає дуже жорстке, тверде, відповідно людині з ним важко дати раду. Такі жінки частіше приходить до перукаря на стрижку, щоби волосся лягало, як слід та не стирчало. У незначної кількості жінок відбувається навпаки – посивіла і волосся стало м’яке, як у молодості. Якщо жінкам сивина пасує, то вони можуть залишати таке волосся, але, за моїми спостереженнями, це буває до 10 відсотків. Більшість вважають, що сивина старить жінок і їм це страшно усвідомлювати, тому вони фарбують волосся.
«Не прискіплива до свого волосся та стрижки, сідаю в крісло і кажу: мені зробіть гарно, але швидко»
– Практикуючі перукарі працюють також на дому. Як Ви ставитеся до цього?
– Я працюю виключно в салоні, це практичніше. Дуже складно їздити на дім. По-перше, потрібно з собою все возити. Інструменти, ті ж машинки дуже вибагливі і не хочуть трястися по наших дорогах. Воно все дуже делікатне, не хоче різного роду транспортування. По-друге, майстру може здатися, що всі інструменти для роботи захопив, але спрацьовує людський фактор і можна щось забути, до прикладу плойки відповідного діаметру, чи щось інше. Не поїдеш ж додому, щоби клієнт чекав. Або, до прикладу, в кімнаті обмаль вимикачів, чи вони задалеко, а майстер не взяв з собою переноски, або взяв, але вона закоротка. Чи у кімнаті клієнтки немає дзеркала. На виїзді має місце певний дискомфорт, а в салоні ти знаєш, що все знаходиться під руками і ти займаєшся виключно роботою, а не думаєш, де що взяти і куди підключити.
А ще, робота на виїзді – це дорого для клієнта, який має оплачувати «доставку на дім». Зазвичай, ціна збільшується вдвічі, ніж би ти прийшов у перукарню. Якщо в людини є забаганка, щоби перукар прийшов до неї додому і вона готова цю послугу оплатити, то це одне, а коли людина по стану здоров’я не може покинути помешкання і просить до неї прийти – це зовсім інше. У Бережанах у мене було декілька людей, яким я робила зачіску удвічі дешевше, ніж у салоні. Все залежить від того, наскільки добре ти знаєш людей, яка у них фінансова ситуація. У мене були випадки, коли люди просили прийти додому постригти тяжкохворих, з таких людей я грошей не брала.
– Своїх дітей Ви теж стрижете, чи довіряєте комусь іншому?
– У мене є донька Анна і син Назарій. Обох стрижу я. Син має до мене певний страх. Він має довге волосся, а мені це не дуже подобається. Я все хочу його коротко підстригти, бо більше до вподоби, коли хлопці акуратно підстрижені, а не з розтріпаним волоссям. Коли я його підстригла забагато, він сказав: «Мамо, я в тебе більше стригтися не буду». Але продовжує і далі (сміється – авт.). Донька Аня має довгі коси, які ми періодично підрізаємо. Коли вона на них вже сідає, тоді каже: «Мама, мені вже важко, потрібно щось робити». Останнього разу відрізали 30 сантиметрів. Мені трішки було шкода це робити, натомість донка залишилася задоволена.
– Цікаво, а хто Вас стриже, мабуть, дуже великий профі?
– А ось і ні. Довший період часу я стриглася і фарбувалася сама, дзеркало було в допомогу. Перші рази бачила свої помилки, з часом все виходило добре. Мені подобається людям на голові щось робити, але, щоби хтось щось робив на моїй голові – цього не сприймаю. Така вже я людина, що не можу сидіти в кріслі, щоби хтось копирсався на голові (сміється – авт.). Це в мене з раннього віку таке було. У дитинстві мала довге волосся, тому зрідка стриглася. Постриглася я вже, напевно, в років 28. Коли прийшла додому з короткою стрижкою, мама була шокована, десь годину не могла прийти до тями. Мені ж захотілося змін і я прийняла саме таке рішення. Тепер вже ліньки самій стригтися, тому мене дівчата стрижуть. Я не прискіплива до свого волосся та стрижки, сідаю в крісло і кажу: мені зробіть гарно, але швидко.
«Хронічні хвороби перукарів пов’язані з ногами та хребтом»
– У професійних перукарів є якісь особливі інструменти, чи це звичні – машинка, ножиці, гребінець…
– Починаючий перукар не може собі дозволити дорогі ножиці, машинки та інші інструменти. Скажімо, на зачіски, щоби їх почати робити, треба на старті мати 20 тис. грн. на інструменти, стайлінги (лаки, фіксатори) тощо. Можна фен придбати, як за тисячу гривень, так і за 60 тис. грн. Якщо ти відчуваєш, що дійсно можеш і хочеш працювати перукарем, тобі це вдається і ти плануєш пов’язати свою професію з перукарським мистецтвом, то ти можеш собі придбати якісний професійний, а відповідно дорогий інструмент, разом з тим він довго служить.
Провідними у плані перукарських інструментів вважаються торгові марки Італії та Німеччини. Виробників є досить багато і вибір у цьому сегменті надзвичайно великий. Кожен перукар підбирає інструменти під себе і свої уподобання. Я вибираю інструменти, щоби вони мені зручно лягли під руку та щоби було не складно ними працювати. До прикладу, фен використовую італійський, маленький за розміром, котрий важить всього 300 грам, ножиці – теж італійські.
– Не шкодуєте, що присвятили своє життя перукарському мистецтву?
– Маю двояке відчуття з цього приводу. Знаю дуже багато своїх однолітків, що після здобуття професії зараз у Польщі збирають полуниці. В житті відбувається все так, як має бути! Значить я мала поступити саме в це училище, мала здобути саме таку професію і досягти в ній певного рівня. Якого саме, нехай оцінюють клієнти…
– Ваша донька бачить себе теж перукарем?
– Ні я не бачу її в цьому ремеслі, ні вона цього не хоче. Це важка праця, хоча, у мене були випадки, коли люди казали: «Що тобі, постоїш, ножичками поклацаєш і гроші поставиш до кишені». Насправді, це важко, постійно болять руки, хребет, ноги. Хронічні хвороби перукарів пов’язані з ногами та хребтом, адже на них під час роботи йде основне навантаження. Плюс – ти дихаєш різними випарами з лаків, фарбами, відповідно у когось може бути алергія на той чи інший засіб, буває через це дівчата кидають цю професію.
– Чи будь-хто може вивчитися на перукаря?
– Можна відвідати багато курсів, семінарів, але вони у професійному плані тобі нічого не дадуть. У мене є знайома, яка вивчилася на перукаря, а коли прийшла на роботу, то в неї був страх перед клієнтом. Я їй кажу: стаєш біля мене, що не знаєш – все мене запитуєш, я тобі допоможу. І ми з нею три роки крісло в крісло працювали. Навіть зараз, коли я в Тернополі, а вона в Бережанах, і щось не знає, то телефонує до мене і просить поради. Дуже багато залежить від того, хто тобі з боку підкаже. Я стараюсь доступно пояснити, показати, якщо щось не так – виправити, якщо мала місце паніка – розрадити. Був випадок, коли дівчина робила зачіску, у неї щось не вийшло, вона панікує, плаче. Я відвела її в сторону. Запитую, що не так, а вона: «Мені не виходить». Попросила випити каву, прийти до себе, я ж за той час доробила її роботу. А потім з нею поговорила про те, що сталося. Так було один-два рази, а на третій – у неї все почало виходити, як потрібно і вона з часом стала хорошим майстром, при цьому не цуралася просити підказки у складних на її погляд ситуаціях.
Загалом страх перед клієнтом – це велика перепона у роботі перукарів. І лише коли ти його перебореш, зможеш фахово працювати у цій професії. Більшість перукарів цей страх переборюють, але є такі, котрі не можуть його побороти і залишають перукарство, тому що в такому стресі ти не зможеш працювати.
На початках дуже багато в нашій роботі залежить від колективу, в який ти потрапляєш на початку свого становлення, як майстра. На моїй першій роботі після училища були дуже хороші дівчата, які гарно мене прийняли, підтримали, навчили, показали. І я тепер стараюся таким ж чином відноситися до молодих колег, які роблять перші кроки у перукарстві, бо я теж колись була такою як вони і я знаю, наскільки це складно.
Професія перукаря загалом цікава, якщо хотіти розвиватися, є багато інформації, яка може підвищити твій фаховий рівень, головне – бажання!
P.S.: Для дівчат, хто бажає займатися перукарським мистецтвом або має намір вдосконалити свої навики – звертайтеся до справжнього професіонала цієї справи Ольги Лемик за тел: 098-61-36-640.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: Ольга Лемик, перукарка СПУ
13347