Що ви робите, коли ваша дитина поводиться жахливо – капризує, проявляє агресію, істерику і цим просто доводить до сказу? Зриваєтесь на ній самі, наприклад, криком? Мужньо терпите, намагаючись ігнорувати вибух дитячих емоцій? Чи відправляєте в кут або іншу кімнату, щоби вона подумала про свою жахливу поведінку?
Часто ми можемо чути: “Якщо у дитини істерика, просто ігноруйте її або відправте в іншу кімнату на тайм-аут”. Але в одних дітей, якщо відправити їх в іншу кімнату, фрустрація тільки посилиться. Інші діти швиденько змінюють свою поведінку – біжать до мами: “Ой, мамусю, вибач мені, я так більше не буду, я тебе люблю”. Звичайно, якщо дитина добре усвідомлює свої емоції та переживання, вона дійсно може самостійно із цим впоратись та пройти повне коло від злості до сліз та вийти зі своєї кімнати, заспокоївшись.
Проте частіше стається так, що дитина буде “заспокоюватись” і змінювати свою поведінку через страх неприйняття і покарання з боку дорослих, а також через сильну тривогу бути покинутою.
Якщо ви постійно відправляєте дітей на тайм-аут, то майте на увазі, що, сидячи на тайм-ауті у своїй кімнаті, вони тільки мовчки озлоблюються всередині себе. Вони навіть можуть вам пообіцяти: “Мамо, я більше так не буду”, а наступного дня будуть робити знову те ж. А коли вони озлоблюються, то і нам стає набагато важче з ними. Особливо в підлітковому віці. Тайм-аути можуть допомогти в короткостроковій перспективі, але нашкодять у довгостроковій.
Замість тайм-ауту:
- Якщо це необхідно, візьміть тайм-аут для себе, але переконайте дитину, що ви скоро повернетесь. Нам часом потрібно перш за все впоратися зі своїми власними емоціями, щоби до нас повернулася здатність до інтеграції, врівноважування власних почуттів, а також щоби повернулося почуття турботи по відношенню до дитини і ми не завдали їй шкоди.
- Завжди першими повертайтеся до дитини і давайте їй зрозуміти, що з вашими стосунками все добре: щоби не сталося, ви її любите і залишаєтесь її мамою.
- Допомагайте дитині виплакати сльози смутку і розчарування. Залишити її одну в кімнаті – значить залишити один на один зі своїми емоціями. «Давай собі раду з цим всім сама, ти мені така не потрібна», – приблизно так це розуміє дитина. Насправді ж батьки повинні допомагати дитині справлятися зі своїми емоціями і допомагати правильно висловлювати їх, називати, врівноважувати, навчаючи її таким чином “мові серця”.
Що ж робити в момент істерики?
- Якщо має місце насильство по відношенню до вашої дитини або, навпаки, ваша дитина проявляє агресію до когось іншого, розберіться з цим без зайвих викрутасів (це робиться заради безпеки дітей).
- Візьміть на себе відповідальність у такій ситуації:
– розділити дітей;
– прибрати небезпечні предмети;
– дозволити дитині зробити те, що неминуче: “Так, ти можеш покричати, повередувати, але печива перед обідом більше не буде”;
– дати собі перепочинок. Ось кому часто потрібен тайм-аут, так це дорослому, адже це нам потрібно заспокоїтися. Дуже часто, коли дитина кричить, ми починаємо кричати у відповідь. Діти натискають болючі кнопки всередині нас – зробіть крок назад, прийдіть до тями.
Найкраще, що ми можемо зробити в такій ситуації, – це бути регулювальником руху: розвести дітей, не дати їм завдати якоїсь шкоди одне одному, «розрулити» ситуацію. Розбиратися в деталях зараз не час.
Які слова можуть найкраще допомогти в момент істерики? Тільки такі: «Щось пішло не так. У тебе щось не вийшло. Це не те, що ти хотів. Це так сильно засмутило тебе …»
Найстрашніші слова для дитини, які вона може почути в такий момент від дорослого, – це слова типу: «Все, досить! З мене досить! Усе, кінець! Іди звідси! Нашим відносинам кінець!»
Менше слів – більше дій. Саме це й потрібно дитині в даний момент, щоби ви взяли ситуацію під контроль. Це не час вчити або читати нотації! Істерика не є раціональною, це той момент, коли чим менше ми говоримо, тим краще.
Великим проривом для дорослого, тобто для нас із вами, буде навчитися бачити, що за істерикою завжди стоїть сильна фрустрація – невиправдані дитячі надії та сподівання, а часом і зраджені очікування. Насправді, чим краще ми розуміємо своїх дітей та власну поведінку, тим менше в них буде приводів для вередування та істерик.
Наталія Гаєвська, сімейний психолог, кандидат психологічних наук
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: істерика, діти, заспокоїти
9539