Ви знаєте, що таке «шкільний курятник»? А «щотижнева гутірка»? Чи повірите, що коли учневі захотілося цукерку, він біжить… до директора?
А от для учнів школи-ліцею N6 імені Назарія Яремчука в Тернополі, якою сумарно вже 24 роки керує Олександр Остапчук, це свій особливий шкільний світ, у якому все створене з любов’ю до дітей. І сьогодні сам директор розповість нашим читачам, як йому вдалося перетворити школу в другий дім для її учнів.
– Олександре Миколайовичу, можна із захопленням багато розповідати про те, що незвичного є у шостій школі міста. А яка, на Вашу думку, головна її особливість?
– Гадаю те, що ми прагнемо створювати в школі комфортну атмосферу, щоби дітям було добре та приємно навчатися. Насамперед стараємось оновлювати і зміст навчання, і методи викладання, бо вважаємо, що тут немає єдиного правильного підходу. Є безліч методів, які допомагають стати дитині кращою, веселішою, добрішою. Тому вся наша робота спрямована на те, щоби досягнути цього результату.
Відкрию маленьку таємницю: між нами, вчителями, є домовленість, що ми намагаємося не ставити найнижчих оцінок учням. Хоча, зізнаюся, деяким педагогам важко усвідомити, що можна обійтися без цих оцінок. Але ми пропонуємо їм утриматись, якщо дитина, приміром, не була готова до уроку, тобто бути ближчим до учнів і старатися їх розуміти.
– Напевне, щоби зрозуміти дитину, потрібно вислухати і її думку…
– Для цього у нас ефективно працює учнівське самоврядування. Діти вже звикли до того, що не тільки вчителі та адміністрація керують школою, а й вони самі мають право вносити свої пропозиції, які часто є дуже слушними.
«Завдяки деяким ідеям заробляємо гроші»
– У кожній школі є учнівське самоврядування, чим воно у вас відмінне?
– Відмінність у тому, як воно працює: формально чи дієво. У нашій школі, наприклад, щовівторка влаштовується так званий «бізнес-обід». Ми готуємо чай, купуємо печиво і за столом висловлюємо різні ідеї. При цьому діти знають, що можна вносити будь-яку пропозицію. І якщо їх буде сто, то обов’язково одна з них пригодиться в житті школи.
Наприклад, бойлери з теплою водою у нас встановлені в дитячих туалетах, а в одному з них не було, десь ми цього не продумали. От дівчата на зібранні й кажуть, що зимою їм холодно руки мити, поставте нам бойлер. І ми закупили та встановили.
До речі, завдяки деяким ідеям ми час від часу… заробляємо гроші! От, наприклад, була ідея про виготовлення мила в домашніх умовах, і вона знайшла своє місце і в школі!
– Я бачила у коридорі вітрину з дуже цікавими виробами, що це?
– Це і є наш шкільний магазин, де ми самі виготовляємо ексклюзивні речі на продаж. Якщо детальніше, то в нас запроваджена система грошових премій учням. Для цього у школі проводиться для дітей багато змагань та конкурсів, також ми виділяємо невеличкі премії за хороші оцінки чи активність. Нагороджуємо дітей по 100 гривень, це не багато, але для дитини приємно. Так от, кошти із магазину частково покривають ці витрати.
– При вході до школи стоїть дуже цікавий куб із гойдалками. Так розумію, що це теж ініціатива учнів?
– Так, це наша з дітьми спільна ідея, яку ми подали на конкурс міської ради й отримали фінансування на її втілення. Звісно, одного куба нам замало, якби ще хоча б 2-3, ми змогли би деякі уроки проводити на свіжому повітрі. Але це все попереду.
Суть ідеї в тому, що людині приємно сидіти і погойдуватись, тобто це невеличка розминка. Коли ми встановили цей куб, до нього одразу вишикувалась черга. Навіть начальник міського управління освіти Ольга Похиляк випробувала нашу конструкцію і сказала: «Слухайте, аж вставати не хочеться, дуже зручна і хороша річ!»
Звісно, знайшлися і противники, які казали: «Боже, це ж травматично, дитина може впасти!» Це навіть трохи смішно, бо навіть ідучи по дорозі, ти можеш стукнутися в якийсь стовп. Але куб так побудований, що коли ти гойдаєшся навіть з усієї сили – не вдаришся, бо ланцюг амортизує. Я особисто це перевіряв.
Так само одна з наших ідей – дитячі «курники» на поверхах. Це такі затишні місця із сидіннями та лежанками, де дітки можуть відпочивати на перервах, підготуватися до уроку тощо.
«За правильну відповідь даруємо цукерки або 100 гривень»
– Як Вам вдалося зі звичайної школи зробити ось такий справжній дім для школярів?
– Це спільна робота всіх учителів і розуміння того, що одноманітність вбиває. Тому ми вирішили, що будемо робити все згідно з законом, але іншими методами, щоби дітям було корисно й цікаво. Найважливіше, ми навчилися дивитися на учнів не як на об’єкти, яких ми навчаємо, а як на маленьких ангелів, які допомагають нам, дорослим, дають нам крила, щоби в цьому світі трішки літати. Адже, як би там не було, сьогодні цінність вчителя у суспільстві не є високою, і це, звісно, спускає на землю, і ці крила важко розправити для дітей…
– Директор у кожній школі – десь цар і бог, десь – друг і батько, а десь – справжній бабайко. Ви себе для своїх учнів як позиціонуєте?
– Почуваюся батьком для наших дітей. Відчуваю, що діти мене зовсім не бояться, але у них є відчуття, що їм соромно мене в чомусь підвести. Розумієте? Це не страх переді мною, а побоювання не виправдати сподівання, підвести. Це найвища оцінка для мене!
Двері мого кабінету ніколи не закриваються, на них висить табличка: «Якщо ти хочеш отримати цукерку, чи яблуко, або мандаринку, значить, розказуй віршика, відгадай загадку або фізичну вправу зроби». Щоранку учні приходять до школи і за дверима на них чекає нова загадка. Перших 15 дітей, що її відгадали, отримують цукерку.
А от старшокласники, які люблять каву, інколи можуть зайти із проханням: «Олександре Миколайовичу, в нас зараз фізкультура, ми звільнені, можете нам каву зробити?». Я їм готую напій, даю ще печива, сидимо, спілкуємося. І ось такі хвилини для мене – найбільша радість!
– Кажуть, що школа схожа на свого директора. У стінах вашого закладу я бачу правдивість цього твердження. Чи готові ділитися досвідом із колегами?
– Нещодавно я видав книгу під назвою «Шкільне життя, як свято», де у деталях і з ілюстраціями розповів про всі ноу-хау, випробувані методики й особливості нашої школи. Якщо комусь вона стане в нагоді, я буду радий, адже те цікаве, що відбувається у нас та в інших школах, заслуговує поширення по всій країні, а не залишатися якимось ексклюзивом.
Чи схожа шоста школа на мене? Не знаю, але ви самі пройшлися коридором і бачили, що дітки усміхаються, граються, для них створено безліч цікавих занять для проведення часу між уроками.
До слова, ми з дітьми вирішили, що у нас в одязі – діловий стиль. Важливо, щоби дитина змалку розуміла, в якому одязі доречно піти до театру, до школи, а в якому – картоплю збирати. Якраз цими днями ми підготували для наших учнів маленьку кишенькову збірку «Правдивий сучасний етикет», де зібрали 50 правил етикету, які справді потрібні дітям. Усього надрукували 600 книжечок для учнів 5-11 класів. А щоби діти швидше вивчили ці правила напам’ять, ми перетворимо це на гру. Наприклад, учень чи учениця може прийти до мене чи завуча і сказати: я знаю всі правила напам’ять! Ми називаємо номер правила, і якщо дитина дасть правильну відповідь – отримає подарунок.
«Педагоги забули, як це – бути дитиною»
– У вас усе побудовано на заохоченні?
– Якщо ви хочете, щоби дитина щось зробила корисне – заохотьте її. Це гарне правило. У школі в нас відбуваються колективно-індивідуальні навчальні дійства, які ми називаємо «скіндами». Особливість їх у тому, що сюди ніхто нікого не заганяє. Прийшло 20 дітей – добре, 30 – ще краще. У дійствах задіяні всі діти – хтось себе у мистецтві побачив, хтось – у розумових конкурсах. Діти мають можливість спробувати себе у чомусь, а потім визначитись, чи підходить їм це. Зараз ми додали сюди ще дві новинки – щоп’ятничні диктанти на 5-7 хвилин із взаємною перевіркою іншим учнем і усне числення (щопонеділка). Це два напрямки, в яких діти відстають. Щопонеділка для 5-11 класів є своєрідні змагання з усного числення, і кожен, хто хоче отримати приз, бере в них участь. Це вирішується за 3-4 хвилини, але ефект гарний.
– З боку видається, що у вашій школі – просто ідеальна атмосфера. Напевне, у вас навіть не вживається слово «булінг»?
– Чому ж? Є різні ситуації, різні вчителі і різні учні. Тому від таких речей ми теж не застраховані. Ключове питання – як такі проблеми вирішувати.
Наприклад, нещодавно між деякими нашими школярами і вчителем виникло непорозуміння, і учні винесли цю ситуацію на обговорення на нашому щовівторковому засіданні. І не просто винесли, а й вийшли з пропозицією організувати такий тренінг, щоби вчителі… самі відчули себе дітьми! З’ясувалося, що у дітей склалося враження, що педагоги й справді забули, як це – бути дитиною. Як це неприємно, коли вчитель ставить тобі «двійку» або перед усім класом називає тебе безсовісним, бо ти не вивчив. Це боляче. Я тоді довго над цим думав, потім обговорив із вчителями. Справді, дехто із нас просто забув, що колись сам був дитиною.
Отже, такі засідання дають нам можливість почути кожного. Діти мають повне право голосу й участі в процесах школи. І це теж наша особливість.
– Чула, що у вас практикується постійна зміна класних керівників. Для чого це робиться?
– Справді, у нас класні керівники змінюються щороку. Ми два роки виношували цю ідею, і спершу вона не знайшла підтримки ні серед вчителів, ні серед батьків. Але знайшла розуміння в дітей, тому ми наважилися спробувати.
Насамперед переглянули темперамент учнів класу й обдумали, який би класний керівник їм підійшов. Важливо й те, що завдяки таким ротаціям вчителі та діти будуть більше знайомі, зростатиме комунікація між ними. Розумієте, коли педагог по декілька років в одному класі, то там дуже важко щось змінити. Деякі батьки починають скаржитися, що в класних керівників з’являються свої улюбленці. Нова система дає більше можливостей для різноманітності.
Наразі бачимо, що ця новація проходить нормально. Адже коли ми робимо якісь такі експерименти, то певний час спостерігаємо, і в разі невдачі можемо повернути все назад.
«Кожен директор повинен мати свій НЗ»
– На коридорі у вас є великий стенд з іменами меценатів. Як вам вдається залучати сторонніх людей до допомоги школі?
– Як і всюди, коштів на нашу школу виділяється небагато. Тому ми просто змушені шукати меценатів. До прикладу, вікна пластикові ми вставили за спонсорські кошти, бо з бюджету на це вдалося вибити тільки невелику суму. Ми просили, ходили по лезу ножа, адже це все-таки сторонні кошти. Але зробили це ще за 10 років до того, як така заміна планово почалася в інших школах. То який директор кращий: ненормальний менеджер, який випрошує гроші для комфорту дітей, чи той, який у кріслі спокійно дочекався планової заміни вікон?
Звісно, такі речі мене не тішать. Адже обставини змушують нас, директорів, працювати з різними організаціями, підприємствами і батьками для того, щоби залучити кошти для школи. Саме так, більшість речей, які зроблені в нашій школі, виконані за кошти меценатів і батьків учнів, які з розумінням ставляться до ситуації. Але вони мають змогу бачити всі надходження і витрати з нашого рахунку.
– Добре, а орган місцевого самоврядування як балансоутримувач наскільки забезпечує навчальний заклад?
– З боку міської ради всі оплати приходять вчасно та в повному обсязі. Але суми, звичайно, не достатні для задоволення всіх потреб. Не думайте, що ми чекаємо якоїсь ласки, ми часто звертаємося, просимо. Наприклад, на сьогодні маємо проблему з комп’ютерним класом. Уже рік стукаємо в усі двері, але результату поки нема. Ось тільки зараз мені пообіцяли, що на найближчій сесії нашій школі виділять триста тисяч гривень, щоби ми закупили комп’ютерний клас.
Так, я вже говорив, що наша школа навчилася сама заробляти на себе частину коштів. Але поки що наша межа – до 50 тисяч гривень, тобто купити потрібну річ за 130 тисяч ми вже самі не в змозі. Окрім того, маємо свій НЗ – певну суму на непередбачувані витрати, наприклад, якийсь терміновий ремонт. Вважаю, що кожен директор повинен мати такий запас.
– А як щодо коштів, виділених державою у рамках створення Нової української школи?
– Субвенція, яка виділяється на НУШ для придбання обладнання, в нашому місті використовується повністю. Тобто серед шкіл Тернополя невикористаних коштів немає.
Я, напевне, один з небагатьох директорів, які скептично ставляться до самої ідеї НУШ. Досить уважно перечитую всі методичні документи, які вкладають засновники НУШ у це поняття, і розумію, що вони хочуть вкласти один метод, який полягає в тому, що дитина має мати компетентності. Простими словами – рівень занурення в ту чи інші проблему. Тобто дитина повинна мати знання і вміти їх застосувати на практиці. Але ж за своєю природою людина і так у житті застосує те, що знає! А зараз наголошують на «дитиноцентризмі», ніби колись був «мимодитиноцентризм». Загалом вважаю, що в теорії НУШ – звичайні загальноприйняті педагогічні напрями роботи.
Всі нюанси, які зараз запроваджуються через НУШ, ми із вчителями ще раніше втілювали в життя. Але при цьому застосовуємо різну методику і робимо все для того, щоби діти бігли до школи з радістю.
Для нас користь від НУШ – це оновлення матеріально-технічної бази, за що дуже вдячні, бо це суттєва допомога.
«Сім років тому ми відмовилися від першого та останнього дзвоників»
– Як у Вас налагоджена співпраця з батьками? Адже закон каже про те, що батьківські комітети – поза законом…
– Практично закон не те, що забороняє батьківські комітети, він говорить, що вони не є юридичною одиницею. Звичайно, у нас є батьківський комітет школи і є окремі по класах. У деяких випадках батьки допомагають нам покращувати матеріально-технічну базу, і в цьому нічого поганого немає. Усе це добровільно, великих коштів на це не збирають.
Загальношкільний батьківський комітет у нас збирається раз у місяць. Там обговорюємо, що було би добре зробити, який на це маємо бюджет, чим можна допомогти. За всі роки ще жодних скарг щодо цього не було. Головне, щоби батьки бачили, куди вкладені гроші. І важлива моральна підтримка від батьків.
– Але чи позначається участь чи неучасть батьків певної дитини у батьківському комітеті на її успішності чи ставленні до неї?
– У трикутнику «батьки-діти-вчителі» повинні бути певні обмеження. Ми не сприймаємо втручання батьків у методику навчання, але якщо щось пов’язано з харчуванням, умовами, то обов’язково на це реагуємо. Участь батьків у допомозі школі, наголошую, є добровільною, і вона абсолютно не пов’язана із життям дитини у стінах школи. Але ми тішимося, що наші батьки нікуди не йдуть скаржитись, у нас із ними є взаємна довіра. І ми намагаємось до кожної ситуації підходити індивідуально, щоби не було жодних конфронтацій, які би впливали на дітей.
– Нещодавно був День вчителя, у соцмережах масово обговорювали подарунки вчителям. Є батьки, які вважають, що різного роду подарунки – це зайве, інші ж переконані, що вчителю треба невпинно дякувати і дякувати. Що Ви думаєте з цього приводу?
– Якщо діти і батьки хочуть привітати вчителя, то, звісно, щось йому подарують. Але у наших правилах зазначено, що подарунок має бути таким, аби вчитель не почувався після того чимось зобов’язаним. Я за те, що вчителів вітають діти, готують якийсь цікавий вітальний сюрприз. Але я не сприймаю, коли подарунки починають приносити батьки, ще й дороговартісні. У вчителів є честь і гідність, і це дорожче за будь-що. Є поняття щирості, щедрості, доброти, і вчителю приємно отримати якийсь маленький подарунок від дітей. Цього року, приміром, до Дня вчителя батьки і старшокласники запросили із філармонії гурт «Веселі галичани». За 45 хвилин вони дали нам такий концерт, що ми навіть не помітили, коли той час пройшов! Це була така казка, що ми її запам’ятаємо на все життя.
Сім років тому наша школа першою в Україні відмовилася від проведення першого та останнього дзвоників. Зате ввечері 31 серпня ми робили «родинне вогнище» у лісі, збиралися батьки і діти, смакували стравами, всі гралися й веселилися, а наступного дня ішли до школи. Тільки першокласникам робили свято 1 вересня, адже для них це вперше. Сьогодні бачу, що тільки 30-40% шкіл перейшли на такий метод, а більшість досі організовують «лінійки», де виступають «тьоті й дяді», яких діти не знають і не бачили…
«Ведемо перемовини, щоби створити універсальне меню»
– Цього року відбулися зміни у шкільному харчуванні. Чи запроваджені вони у вас? Наскільки харчування повноцінне?
– Так, зараз набуло розголосу меню Клопотенка, яке я не сприймаю в цілому. Але погоджуюся, що потрібно вносити певні зміни, урізноманітнювати страви. Вибір у нашій їдальні достатньо великий: рисова, гречана, перлова каша, булгур і макарони – це гарніри. Далі – котлети парові, печінкові котлети, рибні й курячі відбивні, різні види перших страв. Салати – з буряки, капусти, моркви, а ще – яблука, банани. Тобто страви не тільки смачні, а й корисні.
Зараз ведемо перемовини, щоби створити універсальне меню, яке би підходило для всіх шкіл. Тут потрібно трішки фантазії і вміння людей, які цим займаються. Бо я, наприклад, як директор, розумію, що треба щось трошки змінити, але як саме – поки не знаю.
Багато людей думають, що харчування в їдальні – це вибір страв за 15 чи 20 гривень. Для того, щоби зробити те, про що говорить Клопотенко, потрібно ціновий діапазон розширювати. Але найголовніше завдання – щоб їжа була якісною, без жодних домішок, шкідливих інгредієнтів, які через якийсь час вплинуть на здоров’я дітей. Чи вона є смачною і чи немає скарг. До речі, на засіданні учнівського самоврядування ми питання харчування постійно обговорюємо.
– У скільки приблизно обходиться харчування одного учня в день?
– 25-26 гривень, хоча діти можуть собі вибрати страв на будь-яку суму, все залежить від того, скільки дитина їсть. Бо є ще інша проблема – чимало учнів ідуть до школи, не поснідавши вдома. І не тому, що дитина не хотіла їсти, а через недогляд батьків. У нас часто виникають ситуації, коли учень приходить до школи, зранку нічого не ївши, а на 4-му уроці трішки побігав і йому стало недобре, тому що був голодний. І ми хвилюємося, бо не знаємо, чим це може обернутися для дитини.
Знову ж таки мало батьки спілкуються з дітьми про солодощі та їхню шкоду. В нас біля школи – магазин «Карамелька». Приходять туди наші діти і накуповують солодкого. Так, цього в нас у їдальні немає, але є поруч у «Карамельці»… Заборонити туди ходити ми не можемо, бо вони після того ще більше захочуть туди піти. Тут уже батьки мають пояснювати про те, що жодні чіпси, сухарики чи тістечка не замінять повноцінного шкільного обіду.
«Я хотів би, щоби діти розуміли справжню красу»
– Якби Ви стали міністром освіти, які б реформи запровадили в українській освіті та наших школах?
– У нас є багато проблем, але найбільші з них – кадри, програми і суспільство.
Кадри – банально не вистачає вчителів. А тих, які є, Володимир Співаковський, якого я вважаю своїм авторитетом в освітній галузі, поділив умовно так: якщо взяти 100 педагогів, то 5 – це улюбленці дітей, 15 – яких діти поважають за те, що вони прекрасно знають свій предмет. Що роблять решта 80 вчителів? Просто ходять на роботу…
Я не хочу образити наших вчителів, бо кожен думає, що він належить до тих 5-ти чи 15-ти, і це теж нормально, – нехай прагнуть туди належати. Але педагог повинен не тільки знати свій предмет, а йти в ногу з життям, розуміти дітей, спілкуватися з ними. Повірте, у нас є настільки розумні діти, що отримуєш величезне задоволення від спілкування з ними!
Друга проблема – це програма. Ми постійно говоримо про якісь реформи, але це не реформи, це окремі дії, які покращують (погіршують) щось незначне…
Ось дивіться: щороку вводяться нові предмети. Але за рахунок чого? Інших предметів не об’єднують, а тільки додають. У дітей вже по 7-8 уроків, і це не нормально. У школярів повинно бути 4 чи 5 предметів, плюс 2-3 предмети на вибір, а 16 – це вже забагато.
– До речі, як Ви ставитеся до таких предметів, як християнська етика і сексуальне виховання?
– Не сексуальне виховання, а сімейне. Адже дітей потрібно змалку вчити, що любов, почуття, інтимні стосунки і сім’я мають бути нероздільними.
Тут знову повернемося до того, що все впирається в кадри. Щоби ввести той чи інший предмет, вчитель має бути гарним спеціалістом. Адже це уроки, які зачіпають людську душу. Це той випадок, коли вчитель повинен бути Людиною-вчителем.
Я вважаю, що такі теми мають бути не предметом у школі, а розмовою у певні періоди життя дітей. І для цього, не забуваймо, ще є батьки, саме вони тут відіграють велику роль. А так ми розтягуємо теми по годині, складаємо плани, а потім ще звіти доводиться писати тощо. Розумієте, ми одразу нівелюємо всі добрі наміри.
– І третя реформа – суспільство…
– Так, адже як би не старалася школа, батьки, немалу роль у вихованні дитини відіграє й оточення, яке вона бачить навколо себе. Наше суспільство розвивається, але, на жаль, ми ще вітаємо посередність і банальність. Ось ці всі заслужені артисти, які жодної української пісні не виконують, а їм дають заслужених… Оці рекорди – в кого довша штанина чи фата. Такі речі спотворюють уявлення дітей про красу. І вони вже думають про те, що, виявляється, так легко досягнути «успіху» – вирізнитися сукнею чи сфотографувати їжу і стати блогером…
Мені подобається оповідання про школяра, який прийшов у музей, став біля однієї картини, дивиться і починає плакати. Запитують у нього: ти чого плачеш, тобі що, картина не подобається? Ні, відповідає, якраз подобається.
Я хотів би, щоб діти розуміли справжню красу, а не цю надуману, яку зараз пропагують. Але суспільство само по собі не виховається. Для цього й потрібна школа, з якої повинні виходити освічені люди, які потім стають владою і вже самі змінюють суспільство своїми діями. А для цього нинішня влада має приділити особливу увагу школі. Допоки вчитель не буде поставлений на певну висоту – нічого не буде. Банально, але ми сміємося зі своєї зарплати. Бо вона схожа на знущання.
Ось прийшов зараз до нас молодий вчитель на 5 тисяч гривень зарплати. Для молодого хлопця, який знімає квартиру, це мізер. І ось що я, директор, повинен зробити, щоби втримати його в школі? А я бачу, що він обдарований, відповідальний, любить дітей – словом, справжній вчитель… Вечорами думаю про нього і кажу: «Господи, зроби так, щоби він залишився!»
І ще: гірко, коли порівнюють школи між собою за кількістю 200-бальників на ЗНО. Це повне невігластво, і Міністерство освіти зайняло правильну позицію, стверджуючи, що такі критерії є викривленими. Для прикладу, у школі 20 дітей на 196 балів написали ЗНО. То що краще: 20-ть на 196 балів чи один на 200, а решта на 170? Або візьмемо гімназії, які в 5-й клас забирають найбільш обдарованих дітей. І після того хваляться, що вони в рейтингу ЗНО ідуть першими. А якими Ви маєте бути? Якщо ви, зібравши обдарованих дітей з усього міста, не є першими по ЗНО, то Вас розігнати давно потрібно!
Ми в школі повинні зробити такий психологічний клімат, де учням буде цікаво, де вони будуть задоволені, тоді й менше конфліктів виникає, і батьки за своїх дітей спокійні. Але в цілому міністр освіти, звичайно ж, на суспільство не може вплинути, тільки на ситуацію у школах. Тобто змінити програми і приділяти більше уваги вчителям, щоби ця професія була в нас престижною.
Джерело: Тижневик "Номер один"
13343