Тернопіль – щире місто з добрими людьми. Проте не всі цінують та поважають заходи, котрі спрямовані на розкриття доброго потенціалу наших жителів. До прикладу, в неділю на Театральному майдані міста відбувся інклюзивний проєкт «Танцюю, як усі», де було залучено дітей, котрі мають різні форми інвалідності. Організатори хотіли показати, що такі діти мають право на життя в нашому суспільстві. Захід пройшов з великим позитивом для дітей з інвалідністю, але підтримати їх прийшло не так багато тернополян, як би того хотілося, адже гастрономічний пікнік мав більшу популярність серед людей нашого міста.
На сцену вийшли батьки, котрі виховують дітей та молодь з інвалідністю, і станцювали так, що у присутніх бракнуло слів, щоби передати, наскільки молодці матусі, котрі переступили через свої внутрішні кордони та вийшли на велику сцену. Сім’ї, у котрих є особлива дитина, щодня борються з багатьма факторами, які підкидає доля. І вони тішаться кожним вдало зробленим рухом свого маляти. Діти, котрих ми бачили на сцені, заслуговують великої поваги та неймовірних оплесків, вони не переможні. Хтось був на інвалідному візку, когось позаду підтримували батьки, але все ж таки це був геніальний танець. Танець душі, щирих емоцій та відкритих сердець. Насправді бачачи все на власні очі, споглядати без сліз та гордості на це дійство не реально. Багато сил та енергії вкладено задля того, аби довести, що ми такі, як усі, ми можемо танцювати, як усі.
Нам вдалося поспілкуватися з тренером та за сумісництвом засновником студії величного танцю «Nino». Вона поділилася всіма секретами успішної підготовки до цього проєкту.
– З радістю прийняла пропозицію Олени Коваль, оскільки давно займаюся благодійними проєктами, для мене це закон по життю. Нещодавно співпрацювала із «Карітасом», також ставила там деякі танцювальні номери. Три тижні у нас було на підготовку, це вкрай мало, адже працювали з різними дітьми, вікова категорія – від 4 до 24 років. Різний стан здоров’я, тому на це, звісно, варто було зважати. Але зараз я неймовірно тішуся, що все пройшло на вищому рівні, адже на початку тренувань деяким діткам було вкрай важко підняти повністю руку, а сьогодні на сцені бачу, і батьки помічають, як руки вгору підняті у всіх діток. Це ідеальна похвала за мою роботу. На даний час написано петицію для мера міста про те, що батьки хочуть займатися таким видом діяльності. Мета цього проєкту – залучити всіх до танцю. Не важливо, маєш ти певні проблеми зі здоров’ям чи ні. Всі діти можуть танцювати. Звісно, треба зважати на стан здоров’я, брати до уваги самопочуття, я старалася максимально знайти підхід до кожного і давати завдання всім під силу. Проблем не було жодних, вони є тільки у стереотипі, нав’язаному суспільством про те, що варто таких дітей сторонитися. Ні, ці діти – справжні борці! Ми з вами маємо все і не зауважуємо, як халатно до цього відносимося, а вони щодня борються, стараються зробити, на перший погляд, прості речі. Для когось із діток відкрити двері – це вже подвиг. Я закликаю не будувати стін, бути відкритими. Проявляти свою любов, повагу до людей з інвалідністю та діток. Вони будуть надзвичайно щасливі від елементарного спілкування з оточенням. Проявляйте свою доброту. Будьте людиною, не відомо, що з нами буде завтра. А людяність та щирість завжди допоможуть у будь-якій ситуації, – розповіла Nino.
Вікторія Антоляк – мама дворічної донечки, котра, на жаль, має діагноз ДЦП. Матуся танцювала сьогодні за двох. І вірить, усе, що відбувається на даний час, матиме позитивний результат у майбутньому.
– Такі проєкти обов’язково потрібні нашому місту, оскільки такі заходи гуртують батьків. Ми бачимо світло, котре нас веде по житті. Вчимося не падати духом, не впадати у депресію, а головне – розуміти, що ми не одні. Ми переконані, що дуже скоро наші дітки зможуть танцювати разом з нами. І напевне, ця думка не дає нам впасти духом. Хотіла б, щоби мерія приєдналася до такого роду заходів, адже потрібно не цуратися таких проблем. А навпаки, ми повинні говорити про такі речі, не стидатися свого існування. Коли ти сидиш у чотирьох стінах, накочує депресивний стан, а такі заходи дають можливість і розуміння того, що ти живеш, радієш, немає нічого катастрофічного. Коли приймаєш цю проблему, міняються цінності і ти тішишся, що просто є на цьому світі, що живеш, – мовить Вікторія Антоляк.
Публіка, котра підтримувала батьків та діток, була дуже розчуленою. Сподіваємось, що кожен із присутніх ще більше почне цінувати те, що має, а ставлення до таких людей стане набагато лояльнішим.
– Я вважаю, що треба підтримувати такі заходи, відвідувати їх і протягнути руку допомоги дітям та їхнім батькам. Ми не можемо знати, що чекає нас, коли сідаємо в таксі, невдалий рух – і кожен може опинитися в інвалідному візку. Тому варто намагатися бодай трішки розуміти всю важкість проблеми. Такі люди нічим не гірші від інших, а деколи, навпаки, вони вміють набагато глибше цінувати речі, які мають. Хочу похвалити організаторів, спонсорів, вони великі молодці. Говорити про проблему необхідно. А ми, люди, повинні дати вам зрозуміти, що ви не одні зі своєю бідою. Ми готові протягнути руку допомоги, – каже тернополянка Катерина Стус.
Нагадаємо, що організатором заходу є ініціатор руху «Життя без Меж» Олена Коваль, співорганізаторами – ГО «Ділові українські жінки в Тернопільській області» та Тернопільський міський центр фізичного здоров’я населення.
Колектив «Номер один» підтримує подібні проєкти та надіється, що добра з кожним днем у нашому місті ставатиме більше…
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", новини Тернополя
18127