У більшості випадків поведінка, яку ми вважаємо «неслухняністю», є звичайною поведінкою для дітей у віці 2−3 років плюс-мінус кілька місяців. Усі діти цього віку намагаються перевірити, що їм дозволено робити, а що ні, тобто встановлюють власні межі, починають розмежовувати, де є я, а де вже не я.
Діти намагаються підкреслити свою незалежність, легко дратуються, влаштовують істерики та плачуть, відмовляються від їжі, не хочуть підкорятися вимогам та вказівкам батьків. Іноді їхню поведінку дуже важко зрозуміти, саме тому вона може невірно тлумачитися батьками як неслухняність або ще гірше − як дії, що дитина коїть «на зло». Отже, для того, щоби краще зрозуміти свою дитину і самому не зійти з глузду від дитячих вередів та капризувань:
- Спробуйте зрозуміти, чому ваш малюк поводиться таким чином, спробуйте якомога точніше прочитати та проаналізувати послання дитини, яке закладене в тимчасовому капризуванні чи у тривалих вередах. Постарайтеся не ставитися до вередувань дитини як до чергової спроби помучити вас. Уявіть собі інопланетянина, який погано володіє земною мовою і намагається донести щось до вашої свідомості. Пам’ятайте, що стан дитини ускладнюється ще й тим, що в неї, на відміну від інопланетянина, немає «рідної мови», якою б вона володіла абсолютно вільно.
Діти відкривають для себе світ, що постійно розширюється, вчаться бути незалежними, перевіряють свої та ваші обмеження і не повною мірою розуміють потреби інших.
Іноді дитина відчуває, що неприйнятна поведінка − це єдиний спосіб привернути вашу увагу. Варто також пам’ятати, що малюки мають свої особливості та різні потреби, наприклад, не всі вони потребують однакової кількості їжі чи часу для сну, деякі з них є більш товариськими, аніж інші.
Діти у віці 2−3 років змінюють свою поведінку, іноді вони можуть поводитися непередбачувано, роблять речі, які батькам важко зрозуміти та прийняти.
Малюкам до 18 місяців не властиво бути свідомо неслухняними та пустотливими, вони не хочуть робити нічого поганого… Якщо дитина відкриває для себе захоплюючі звуки плюскання води та закономірність падіння їжі на підлогу, то ймовірно, що вона буде повторювати це знову і знову. Якщо ви будете на це сердитися, дитина буде здивована, тому що вона не може пов’язати ваш гнів зі своєю поведінкою.
- Прочитавши послання, виразно повідомте дитині, як саме ви його зрозуміли і що збираєтеся зробити з цього приводу. (Якщо нічого не збираєтеся робити, то про це теж обов’язково повідомте і роз’ясніть причину. Наприклад: «Я чудово розумію, що ти втомився, і дуже співчуваю тобі. Але до зупинки йти ще два квартали, а візочка у нас немає. Так що доведеться йти, як ішли. Я абсолютно впевнена в тому, що ти зможеш дійти»).
Якщо дитина, перервавши ниття, захоче поправити вас або внести якісь доповнення, уважно вислухайте її і обов’язково похваліть за проявлений конструктивізм. Наприклад: «Молодчинка, що пояснив. Зараз я набагато краще розумію, що саме тебе турбує. Тепер нам буде легше впоратися з цим». Ніколи не заперечуйте дитині, якщо вона говорить про свій стан. Вона краще знає, що саме відчуває. Не підміняйте її власні відчуття своїми. Надалі це може призвести до дуже неприємних наслідків, коли вже доросліша дитина буде орієнтуватися на батьків або однолітків у пошуках відповіді на запитання, «що я зараз відчуваю?». Самі розумієте, що отримана відповідь не буде мати ніякого відношення до справжніх почуттів дитини.
Поширеною помилкою батьків є і підбір варіантів для дитини, що вередує, коли їй залишається тільки в буквальному сенсі ткнути пальцем у вподобаний пункт списку: «Олесю, ти що, втомилася? Може, у тебе голівка болить? А може, животик? А може, тебе бабуся образила? Образила тебе бабуся, так? Або ти перекусити хочеш?»
Зрозуміло, що і в цьому випадку мова буде йти не про справжні послання дитини, а про найбільш вигідні для батьків тлумачення.
Отже, проаналізувавши ситуацію, ствердним тоном повідомте дитині про результат ваших роздумів і дайте їй можливість погодитися з вами або заперечити вам.
- Вчіть дитину висловлювати свої почуття словами, а не вередуванням.
Для цього є один-єдиний спосіб – батьки самі повинні говорити про свої почуття в присутності дитини. Вже трирічна дитина, яка привчена прислухатися до себе і яка не зустрічає заперечень щодо опису власних почуттів, цілком може сказати: «Я зараз злюсь! Я зараз жахливо злюсь! Мене кішка розлютила, тому що я хотіла погратися з нею, а вона дряпається. Ви від мене зараз всі відійдіть, я буду на кухні злитися. А потім прийду і ви мене пожалієте».
- Для профілактики дитячих вередів та як наслідку емоційної нестабільності велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною.
І в строгих, і в демократичних сім’ях діти досить легко пристосовуються до існуючих правил, якщо ці правила єдині і підтримуються всіма членами сім’ї. І там, де ніхто не сміє взяти ложку, поки не дасть дозволу дідусь, і там, де всі в будь-який час їдять руками з великої каструлі, яка завжди стоїть на плиті, цілком може вирости спокійна, емоційно стійка дитина.
Але от якщо мама щось дозволяє, а тато це ж саме забороняє категорично, а у бабусі все залежить від настрою, а у дідуся – від стану здоров’я, а у дядька від оцінок, які дитина отримала в школі… І все це стосується одного і того ж, наприклад, чи можна стрибати на дивані. Саме проти такого «плюралізму» часто, вередуючи, протестують діти. У сім’ї, де багато людей і кілька виховних позицій, є сенс влаштувати своєрідний «круглий стіл», на якому шляхом компромісів виробляється єдиний стиль виховання і раз і назавжди вирішується, чи можна стрибати на дивані, їсти сосиски руками і штовхати кішку. Іноді, щоб уникнути подальших протиріч, має сенс навіть скласти на основі досягнутих угод підсумковий письмовий документ, в якому будь-який бажаючий зможе при необхідності уточнити, як же діяти в тому чи іншому випадку.
- Вкрай необхідна послідовність у ствердженнях та вимогах, висловлених дитині одним і тим самим членом сім’ї. Як би не змінювалися у вас настрій і обставини, але якщо вже ви щось заборонили маленькій дитині, то нехай «не можна» залишається «не можна». А якщо вже дозволили, то до кінця витерпіть усі наслідки.
Якщо ви сказали при виході на прогулянку, що сьогодні нічого не будете купувати в магазині, то дотримуйтеся цієї позиції. Незважаючи на всі вередування. Ваша єдина поступка – це теж послання. Від вас до дитини. І текст цього послання такий: «Іноді, при якихось (не зовсім ясних) обставинах вередами від мене можна отримати те, що ти хочеш». Отримавши таке послання, дитина неминуче буде ним користуватися. А наполегливості їй не займати! Миру та благополуччя Вам та Вашим родинам!
Наталія Гаєвська, сімейний психолог, кандидат психологічних наук
Джерело: Тижневик "Номер один"
3371