Найсвіжіше:
• На Тернопільщині від COVID-19 померло семеро людей • У Тернополі зник безвісти відомий журналіст • Як працюватимуть заклади освіти у «жовтій» та «червоній» зоні епіднебезпеки? • На помічника Зеленського скоєно замах (+ФОТО) • Гороскоп на тиждень • Якою буде погода та Тернопільщини цього тижня • Анонси газети «Номер один» від 22 вересня 2021 р. • Серед усіх нотаріусів України, на тернопільського скаржилися найбільше • Уролог Богдан Хамелко: «Від нелікованого циститу до запалення нирок – один крок» • Тернопіль перетворився у великий хаотичний ринок без правил • Аліна Френдій і Петро Заставний стали ведучими «Танців із зірками» • Завтра, 22 вересня, на одній вулиці Тернополя не буде світла • Завтра на Тернопільщині 102 населені пункти будуть без світла • Тернополянин упав з висоти • Головне у ремонті дороги – якісний та професійний проєкт • Підробити ковідні сертифікати – не вийде • Этикет наручных часов для девушек: что придумало общество? • Водія, який 15 років тому скоїв подвійне смертельне ДТП, на 2 місці залишили під вартою • Вже завтра слід очікувати перших заморозків. Перший рівень небезпеки • Тернополянин із «Правого сектору» Юрій Заблоцький: «На відміну від української влади, королева Великобританії Єлизавета ІІ визнавала мене учасником бойових дій на сході» • У Чорткові пенсіонер потрапив під косела автівки • На Бережанщині селянин запропонував хабар ліснику • На Лановеччині багатодітний батько відбивав дітей… молотком • На Тернопільщині стартували наймасштабніші футбольні змагання (+фото) • Християнська етика повертається у школи: за та проти
rss
А все-таки самотність допомогла їй стати на ноги. Життєва історія

Опубліковано: 27 Липня 2021р. о 12:00 Переглядів: 137



Здається, що в сучасному світі, де кожен день людина зустрічає тисячу знайомих і незнайомих людей, спілкується з ними, працює в колективі, самотність не загрожує нікому. Насправді не все так просто. Людина глибоко всередині може бути настільки самотньою, що й не помічає навколо себе оточуючих.

Валентині – п’ятдесят. Позаду лихі роки дитинства, проблеми з головою, річні відвідування психлікарні. Але попри це вона не втратила сенсу до життя, пішла на роботу, відчула «смак» грошей, але все одно залишилася одинокою. Дивлюсь на неї і не можу повірити, що рік тому в селі думали, що вона психічнохвора. Можливо, і щось було, не знаю. Але якщо вона й була хвора, то це пов’язано з дитинством. А все починалося так…

«У сім’ї панував патріархат»

Валя була довгоочікуваною дитиною. Пологи проходили важко, можливо, і зовнішність у неї трішки неординарна. Та це не вплинуло на її розвиток. Дівчинка росла здоровою, у школі навчалася непогано. У сім’ї панував патріархат. Мама Валі прийшла у невістки, важко працювала, постійно біля худоби, на городі. А батько нічого не робив, тільки усім керував. Його у селі вважали грамотним господарем. Працював молочарем, збирав молоко по хатах. Словом, він забезпечував сім’ю, всі доходи були на ньому. Але в родині був особливий порядок – нічого зайвого купити не можна, треба все складати до копієчки.

Взагалі їхню сім’ю всі поважали. Старший син працював начальником КДБ в одному з районних центрів. Батько ним пишався. Хлопець став авторитетом і гордістю для родини. Як він сказав – так і повинно бути.

«Вона одненька, тому до роботи її не залучали, хай вчиться»

Будучи дитиною, Валя гуляла не з дівчатами-однолітками, а сиділа на лавочці з бабусями-сусідками. Від них вона знала всі сільські новини, побрехеньки. Оскільки старший син вдома рідко бував, вся увага приділялася донечці. Вона одненька, тому до роботи її не залучали, хай вчиться. Коли брат приїжджав, то завжди бавив Валю. Вчив допомагати старшим, рахувати, читати. За дорученнями мами мив посуд, прибирав у хаті. Маленька Валя теж бігала поруч, ганчіркою пил витирала. Щоправда, після цього завжди залишалася брудною.

У свої 5 років дівчинка любила пасти корів, їсти горох і гратися з кошеням Марком. Якщо я не помиляюся, кота їй подарували на день народження. Коли йому виповнилось 2 роки, якийсь «ненормальний» їхав машиною та збив його на смерть. Валентина нещодавно розповіла мені цю ситуацію, оскільки на власні очі бачила, як це відбувалося. А що ж було далі…

Найяскравіші спогади дитинства – це риболовля з татом. На світанку він будив дівчинку, вони снідали і разом, узявшись за руки, йшли до Горині, де стояв прив’язаний човен. Мовчки сідали в нього та пливли назустріч сонцю. Її батько веслував, а вона стерегла рибаль­ське начиння, спостерігала за пробу­дженням природи, ловила блискучі бризки води, сміялася. Після того, як тата не стало, дівчина більше й не рибалила.

«Батько сказав, щоби шукала роботу за місцем проживання, десь іти з дому -Боже збав»

Згодом із маленької дівчинки виросла справжня юнка. Закінчила успішно школу, без допомоги брата-«кадебіста» вступила до вузу, там навчалася посередньо. Ще й дядьків син там навчався. Петро дуже Валі соромився, не признавався, що це його двоюрідна сестра. Після навчання дівчина довго не могла знайти роботу. Батько сказав, щоби шукала за місцем проживання, десь іти з дому – Боже збав.

Коли Валі було 20-ть, помер дідусь, батько мами. Через цю новину в її матері стався серцевий напад і вона раптово померла. Це морально вплинуло на батька і Валю, адже вони звикли, що ними хтось керує. Її батько раніше був не зовсім психічно здоровим. Кажуть, що це ще змолоду. Колись вночі у полі пас коней. Настала 10 година і прийшла пора їх гнати додому. Худоба пішла вперед, а він ішов ззаду і милувався навколишньою красою. Заблукав… Цілу ніч бродив полями. Казала Валя, що він ішов повз кладовище і злякався ворона. Після цього його ніби підмінили. Чоловік став сам не свій. Уночі кричав, ходив кудись, а Валя про це й не знала. Лікували його довго, ніби все стало добре, але після смерті дружини знову це повернулося.

Стала Валя опікуном для свого батька. Він спочатку доглядав господарство, ще вчив доньку, що і як робити. Валі, напевно, так було зручно. Вона не шукала роботу, не думала про майбутнє. Батько отримував пенсію, здавали ще й молоко, копійка водилася. Роки минали, а батькові ставало все гірше та гірше: то ходить по селі, збирає сміття, пляшки і все несе додому, в хату. До господарства вже діла не має. Старий пліт зогнив, повалився, на подвір’ї безлад. Ну а Валя батькові не перечила, не хотіла нічого робити, нічим не переймалася.

Як люди прийшли на похорон, у хаті повний «армагедон»

Та декілька років тому батько повністю зліг. Місяць хворів і помер. Залишилася вона сама. Як люди прийшли на похорон, у хаті повний «армагедон». Пройти всередину неможливо. Подвір’я заросло бур’янами, старі дерева повалилися, худоби немає, а всюди солома розкидана. Не знаю, як їй тоді не було соромно! Після побаченого всі дружно взялися розчищати подвір’я, щоби було як винести покійника з хати.

Похоронили батька. Люди несли гроші – допомогу. Відправили 9 днів. Поки були гроші, які люди дали і ще відкладені з батькової пенсії, Валя трималася. А як усі запаси закінчились, то у неї почалась депресія. Нічого не хотіла робити, ні варити, ні прибирати. Все сиділа і плакала. Церковна громада допомагала всім, чим могла. Родичі інколи приходили, просили, щоби роботу шукала, не одна вона у такому становищі. Але її і ніде не хотіли брати, постійно говорили, що місця нема або лякали маленькою зарплатою.

Почала Валею піклуватися жінка двоюрідного брата. Вирішили підлікувати її у психдиспансері. Вона відмовлялася їхати, кричала: «Я не слаба, нащо мені та психушка?» Краще було б, щоби померла ось так, від самотності? Отож зібрали гроші, все село допомагало. Господарство розібрали родичі, городи, що не заросли бур’янами, сусід забрав.

«Всі старі батькові, материні, дідові речі Валя зберігала і складала на горищі»

У лікарні пролежала Валя три місяці. Перед Пасхою мали виписати, але в хаті безпорядок, куди там везти… Знову зібралися сусіди, родина, вирішили навести лад. Моя бабуся Галина все побілила, перемила, перепрала, дідусь перемурував грубку. До речі, всі старі батькові, материні, дідові речі Валя зберігала. Складала їх на горищі, а там міль, миші той мотлох весь погризли. Словом, роботи там було вдосталь. Таке враження, що люди жили в 40-ві роки під час війни. Щурі ще й дивани старі погризли, кубла там поробили, підлога зігнила, шафи без ніжок.

От привезли Валю додому. Всі принесли продукти, розпалили в пічці. Кожен день хтось приходив, приносив їсти. Їй казали, щоби сама варила, але у неї постійно були «відмазки». То не пам’ятає рецепт тіста, то грубку не може запалити, бо вогню боїться, а газову плиту з легкістю запалює – парадокс. Коли не прийдеш до неї, то постійно сидить або лежить, нерозчесана, у брудному одязі, тарілки не помиті, знову купа сміття під ногами, на дивані.

Так пожила вона десь 2 місяці. Вирішила тоді братова дружина її до себе забрати, до своєї свекрухи, щоби жили разом. Легше було б, не потрібно вже їсти щодня возити. Так і сталося. Проживаючи з тією жінкою, Валя трішки ожила. Проявляла ініціативу щось робити, допомагала по господарству, десь уже пішла малину збирати, хоч якусь копійку заробила. Тривало так до зими. У грудні її знову поклали в психлікарню на додатковий огляд та профілактичне лікування. Там Валя побула до квітня, а тоді знову повернулася до братової дружини.

«Валя вже на роботу влаштувалася, взяли її прибиральницею у дитсадок»

Пройшов місяць. Їй оформили пенсію, брат допоміг, нарахували 1700 гривень, забезпечили кімнаткою в гуртожитку, щодня приносять їжу, соціальні працівники прибирають. Та й лікування пішло на користь. Валя вже на роботу влаштувалася, взяли її прибиральницею у дитячий садок. Добре, що діти не знають про її минуле, так би, можливо, боялися.

Моя бабуся нещодавно ходила до неї. Розказувала, що жінку не впізнати. Прибрана, зачіску зробила, весела, зовсім інша. Часто на сільський базар ходить, у магазин. Не знає, як у тій кімнаті, але вона собі завела курчаток, допомагає родичам по господарству. Можливо, Валя злякалася, як після смерті батька буде жити без грошей і матеріальної підтримки, тому стався нервовий розлад і повністю змінив її життя. Але хто його знає, хоч би не було так, як з батьком.

Тиждень тому Валя знову змінила роботу. Вирішила спробувати себе у ролі продавця. Її прийняли в місцеву кооперацію. 3000 гривень має заробітної плати і ще пенсію виплачують. Як для себе – майже 5000 достатньо. Тим більше, за комунальні витрати вона не платить, замість неї це роблять комунальні служби. Валі у довідці написали, що вона має проблеми з головою. Всі це прекрасно знають, але якщо на роботі вона добре справляється, поруч старший продавець є, наглядає за нею, то чому не допомогти…

«А вона дівка гарна була, фігурна, кароока, коса – до пояса»

Якби була сім’я, життя було б інше. До Валі ніколи ніхто не залицявся. Всі хлопці її діда боялися, а потім батька. Той забороняв кудись виходити. А вона дівка гарна була, фігурна, кароока, коса – до пояса. Одного разу прийшов якийсь 20-річний хлопчина, а Валі тоді тільки 15-ть було. Він хотів її на дискотеку запросити. Стояв під вікном, довго гукав. Вийшов її батько і почав на Миколу (того хлопця) кричати: «Якого біса ти сюди прийшов? Що, в селі мало є дівчат? Іди звідси. Вона не вийде».  Тоді хлопець зрозумів, що це без толку, не став ще більше псувати батькові нерви. А він знав, що в нього є рушниця, ще б напхав туди солі і вистрілив декілька разів. Колись таке робили. Тільки тато не хотів, щоби до його доньки якісь приходили, зразу виймав рушницю і стріляв сіллю. Батько Валентини змолоду на полювання ходив. Тільки мисливці відкривали сезон, він тут як тут. Був знайомим зі всіма місцевими любителями полювання, в одного з них був пес великий, машина УАЗ, і вони частенько їздили в ліс. Валентина казала, що батько за один день полювання міг привезти 11 диких качок. А це ж і м’ясо смачне, і можна було продавати. В селі люди бідні, потребували допомоги завжди.

Як то кажуть, «відморозив» він того Миколку. Доньці про його прихід навіть не сказав, залишили цю ситуацію в таємниці. Коли Валя вчилася, ніхто не залицявся. Перед її вступом до інституту батько усім викладачам сказав, щоби повідомляли, як у неї успіхи, де знаходиться, куди ходить. Але вона вічно сиділа в гуртожитку, тому й доповідати не було що.

«Як виявилось, їй зараз добре і вона щаслива»

Валі уже 50. Життя іде до старості, та одинокому жити важко. Байдуже, що вона має гроші, зовнішньо змінилася, але їй навіть немає кому розказати про свої проблеми. Але, як виявилось, їй зараз добре і вона щаслива.

Отже, основна валюта у нашому житті – це час. Самотність забирає багато моментів із життя. Не встигнете озирнутися, як воно мигне і щезне. Проходять роки, місяці, а ви й досі самотні, і та самота, яка раніше була насолодою, зараз зробила вас нещасними. Нещасними вже не у певних моментах, а кожен день, в якому сенс втрачається з кожною хвилиною. Все, що з вами відбувається сьогодні, залишає певний відбиток у завтрашньому дні, який настане ось-ось. Доля, вона пов’язана із самотністю. Вона дарує вам певний момент, який ви маєте використати, щоби не бути самотньо-одиноким у майбутньому, яке буде завтра.

Самотність Валентину не згубила, а навпаки, їй нагадала, що вона людина, якій потрібно чогось досягнути…


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , ,



Новини
22 Вересня
21 Вересня
Чи будете ви вакцинуватися від COVID-19?
  • так, але якісною вакциною 44%, 438 votes
    438 votes 44%
    438 votes - 44% of all votes
  • не буду за жодних обставин 20%, 199 votes
    199 votes 20%
    199 votes - 20% of all votes
  • ще вагаюся 13%, 132 votes
    132 votes 13%
    132 votes - 13% of all votes
  • так, якщо це буде безкоштовно 10%, 103 votes
    103 votes 10%
    103 votes - 10% of all votes
  • так, навіть якщо це буде платно 6%, 60 votes
    60 votes 6%
    60 votes - 6% of all votes
  • так, але не раніше ніж за рік 6%, 59 votes
    59 votes 6%
    59 votes - 6% of all votes
Total Votes: 991
10 Лютого, 2021 - 1 Червня, 2021
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше