У телевізійному циклі «Гартовані» тернопільської «Кінокомісії» продовжуємо розповідати реальні історії українців, які живуть в умовах війни. Сьогодні піде мова про велику родину з Київщини, яка втікаючи від ракет, снарядів та російського окупанта, знайшла прихисток у Тернополі.
Нині гості зі столиці живуть у молодої тернопільської сім’ї, чим можуть, допомагають місцевим, волонтерять. А про військові події згадують зі сльозами на очах.
– До війни працював, займався приватним підприємництвом, мав свій автомагазин. 24 лютого, коли дізналися про початок війни, всією родиною вирішили зібратися на дачі, яка в нас знаходиться в напрямку Житомирської траси. Біля Бузової є таке село Наливайківка. Зустрілися там, щоби обговорити, як бути далі – куди їхати і чи взагалі їхати. Пройшов день, по обстановці бачимо, що все гірше і гірше. Дізнаємося, що на Стоянці підірвали міст. Це відбулося, по-моєму, на другий день війни. Зрозуміли, що потрапили в облогу, тому що на Макарові бачили війська російської федерації. Орки діставалися до Житомирської траси, підійшли ближче до Березівки та Корчагінець. Перші машини, які намагалися виїхати, повернулися назад. Водії розповіли, що йдуть обстріли, у всіх тоді був страх. Дві неділі ми там жили, зрозуміли, що ситуація кращою не стає, над нами літали ракети, «Гради» стріляли, і навіть біля нас збили літака Су-35, як ми потім дізналися, він був літак орків. А потім «прилетіло» в одну з дач, метрів за 200-ті від нашої. Від неї залишилася одну труба, а в двох сусідніх будинках – передні фантони повилітали. Тоді зрозуміли, що потрібно якось виїжджати. Мама відмовилася, сказала, що тут чоловік і тут я ляжу. Вона у нас старої формації, тому залишилася у Бузовій. Ми ж проїхали, минули кілька блок-постів, а видихнули, напевно, тільки у Фастові. Там вже можна було побачити людей, бо до того їх практично не було. Так дісталися до Тернополя. Вдячні місцевим мешканцям, які прийняли душевно, люди у вас з великої букви, – зауважує голова сімейства, киянин Андрій Калдаєв.
– До війни займалися сімейним бізнесом, продавали автозапчастини, спокійно собі жили в Києві. Як почалася війна, вирішили їхати на дачу. Буквально через три дні почалися обстріли, на Житомирській трасі стояла колона танків. Згодом ми потрапили під перехресний вогонь, над головами збивали безпілотними, ховалися в підвалі, жили без світла, закінчувалася їжа. Було дуже страшно. Тікаючи від обстрілів, приїхали до Тернополя. Після війни поїдемо назад до Києва та починатимемо життя з чистого аркушу, адже маємо дуже багато втрат, печалі, болі, – доповнює молода киянка Ольга Захарченко.
– Невістка з 9-місячною внучкою виїхали в Австрію. Син переїхав з нами до Тернополя, влаштувався на роботу, працює на автомийці. Донька з зятем теж тут. Прийняла нас молода сім’я, яка чекає з дня на день третю дитину. Степан і Аня – Вам велике дякую, вони нам допомагають одягом та харчами. Ми теж не сидимо склавши руки, ходимо завантажувати гуманітарні вантажі на Харків, Чернігів, допомагаємо чим можемо. Після повернення додому, допомагатимемо тим, хто втратив житло, можливо і нам доведеться комусь дати прилисток у Києві. А там дасть Бог, повернемося до попереднього життя, – підсумовує Олена Захарченко.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: "Гартовані", Андрій Калдаєв, Олена Захарченко, Ольга Захарченко
18019