Я дуже довго вагалася, чи варто торкатися такої делікатної теми, як благодійна допомога. Але днями вибив із колії один телефонний дзвінок. Якась благодійна організація просила допомоги хворій дитині. Звісно, виключно грішми. На запитання, звідки знають мій номер, поклали слухавку. Шукаю в мережі назву організації – такої в реєстрі юридичних осіб немає…
На благодійній допомозі сьогодні тримається величезна частина хворих українців, особливо маленьких. Звісно, як тут залишатися байдужим, якщо помирає дитина? У соцмережах буквально кишить закликами: «Не випий одну каву – допоможи дитині», «Ваших 100 гривень врятують життя» і таке інше. Але я особисто дуже ретельно розглядаю кожне оголошення. І ось чому.
Випадок перший. Жила собі дівчина-студентка. Не так щоби дуже вчилася, як постійно знаходилась у пошуку грошей на власні розваги. І ось одного дня у себе на сторінці в соцмережі вона написала, що її мама померла, а поховати немає за що. За два дні її картка поповнилась величезною сумою, за яку шахрайка ще довго гуляла і веселилася. А її цілком жива і здорова мати, проживаючи далеко, навіть не здогадувалась, що донька вже публічно її похоронила. Цю юну особу знала особисто, і досі не вкладається в голові, як можна було у 17 років придумати таку аферу…
Випадок другий. До однієї мами хворої дитини звернулися з якогось благодійного фонду і запропонували свою допомогу у зборі коштів. Жодних договорів чи листів вони не підписували, та й хто б їх вимагав, якщо звучить чарівне слово «благодійний»? Згодом була розгорнута масштабна рекламна кампанія, де для хворої дитини збиралися кошти. Причому на рахунок фонду, а не на банківську картку мами. У результаті «благодійники» віддали на лікування дитини лише мізерну суму, мотивуючи, що «цих грошей потребують й інші хворі діти». Не маючи жодних юридичних доказів, мати змушена була тільки змиритися з тим, що її біду використали з корисливою метою.
Випадок третій. Саме через нього я довго вагалася з написанням цієї теми, але хвиля обурення, яка прокотилася соцмережами, довела мені, що дуже багато інших людей думають так само.
Так от, на Тернопільщині було оголошено збір коштів для трьох діток із хворобою СМА, де рятівний укол для кожного коштував 2,3 мільйона доларів США. Перший – Арсенко зі Скалата, якому станом на 18 травня зібрали майже половину суми – тобто орієнтовно 1 мільйон доларів. Але раптом він виграв свій укол у лотерею й отримав його безкоштовно.
Другий – Марк із Борщівщини, його врятувало те, що він виїхав у Італію, й італійська система охорони здоров’я терміново профінансувала порятунок маленького українця.
Третього хлопчика звати Максим, він тернополянин. І йому досі збирають кошти на рятівний укол. Однак збір іде дуже мляво, сьогодні зібрано всього 16% від потрібної суми. Відлік іде на місяці, адже хвороба – смертельна.
Так от, значною мірою на збір коштів для третьої дитини вплинула ситуація з першим хлопчиком. Сотні тисяч людей не тільки раділи за виграш Арсенка, а й з нетерпінням чекали відповідної заяви, що зібрані йому кошти будуть передані іншій дитині зі СМА, наприклад, тому ж Максимку. Однак батьки Арсенка заявили, що спершу витрачатимуть гроші на реабілітацію своєї дитини, а коли все закінчиться, то решту віддадуть «на благодійність». І така заява стала шоком для багатьох людей, які тепер не розуміють, яка доля пожертвуваних ними грошей. Адже можна було б наперед орієнтовно прорахувати вартість реабілітації, а решту коштів перерахувати сім’ї Максимка, поки ще не пізно. Тим більше, ці гроші – не власність сім’ї, а пожертви мільйонів українців. Більшість розуміє, що мільйон доларів на реабілітацію – це дуже і дуже занадто, а от маленький тернополянин тим часом втрачає найдорожче – час.
Додаткову хвилю обурення викликали повідомлення від людей, як я зрозуміла, наближених до сім’ї Арсенка, що кошти знаходяться на рахунках різних фондів, а тому розпоряджатися ними сім’я не має права. На що користувачі одразу ж відповіли, що всі перерахунки здійснювали на банківські картки батьків хлопчика, і дуже підозріло, чому ці кошти опинилися на рахунках якихось фондів…
Отож люди відчули себе ошуканими. Відтак тепер не поспішають допомагати коштами іншим дітям, які абсолютно не винні в чиїйсь непорядності чи непродуманих вчинках.
І ось кожен такий випадок нівелює саме слово «благодійність» і стає причиною зростаючої байдужості до чужої біди.
Я все ж вірю, що диво станеться, і Максимко обов’язково буде жити і буде здоровим. А кошти, зібрані як допомога і витрачені не за призначенням, нікому щастя не принесуть. Закон бумеранга.
Джерело: Тижневик "Номер один"
4139