Всі останні події, зокрема вибухи на військовому складі біля Ічні на Чернігівщині, спонукають до роздумів, чому українцям нав’язують слухати музику, яку вони не замовляли, чому державний оркестр під керуванням попереднього диригента награвав «Мурку» та «Владімірскій централ», чому сьогоднішній диригент почав свій концерт із «лізгінки», а зараз виконує композицію «сім-сорок», яка в його аранжуванні затягнулася… Можливо, нарешті після антракту 31 березня ми почуємо: «Щоб наша доля нас не цуралась, щоб краще в світі жилося». І лише тоді голос народу зазвучить по-новому.
Перед тим, як проаналізувати цю складну тему, яку я обрав сьогодні, а це – «Голос народу», про доцільність для України референдумів з ключових питань, – я хотів би повернутися до своєї статті від 5 вересня в газеті «Наш ДЕНЬ». У ній я міркував про те, яка модель європейської держави найбільш успішна та прийнятна і для нашої країни. Так, щоразу, як виникають негаразди в державі, я переконуюсь – країні потрібен сильний прем’єр-міністр як канцлер і парламентська республіка. Це ідеальна, на мою думку, модель для України.
Проведення загальнонаціональних референдумів – відпрацьована практика в демократичному суспільстві. Всі доленосні рішення внутрішньої та зовнішньої політики повинні вирішуватись тільки в такий спосіб.
В Україні вже є досвід проведення референдумів.
1991-ий рік – референдум про підтвердження Акту проголошення незалежності України, коли проголосувало «за» незалежність 28,8 мільйонів людей (90 відсотків від усіх, що голосували).
2000-ий рік – референдум про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, обмеження депутатської недоторканності, скорочення чисельності ВР до 300 депутатів, про створення двопалатного парламенту.
На жаль, другий референдум не був реалізований, тому що у Верховній Раді не знайшлося 300 голосів для підтвердження його результатів, хоча всі пункти одержали підтримку більшості.
Сьогодні для втілення багатьох новацій, для перезавантаження всіх сфер життя суспільства й економіки, Україні потрібний новий суспільний договір. Його положення повинні бути закріплені в новій Народній Конституції України. А вона і має бути прийнята на всеукраїнському референдумі.
Конституційна реформа покликана внести ясність у повноваження і функціонування всіх гілок української влади, гармонізувати взаємини між владою, бізнесом і суспільством, стати одним із основних елементів нового суспільного договору.
Це дозволить уникнути існуючих проблем, коли Президент незаконно перетягує частину функцій виконавчої і законодавчої гілок влади на себе.
Для того, щоб мої слова були переконливими, наведу приклади з міжнародного досвіду проведення референдумів.
Так, у Нідерландах 6 квітня 2016 року провели Консультативний референдум щодо Згоди про асоціацію між Україною та ЄС. Цей референдум не мав обов’язкової юридичної сили, проте, дозволив керівництву держави дізнатися думку мешканців. Нідерланди – приклад того, як через референдум влада може врахувати настрої своїх громадян не тільки для вирішення внутрішньополітичних, але й для зовнішньополітичних завдань.
Інший приклад – Іспанія, де 4 грудня 2016 року відбувся Конституційний референдум. Головне питання – внесення змін у Конституцію. Зокрема, пропонувалось зменшити вплив Сенату, вищої палати італійського парламенту.
І події сьогодення – 30 вересня жителі Македонії голосували на Консультативному референдумі з питання про перейменування країни. Це дозволило б Македонії в перспективі здобути членство в ЄС і НАТО.
Окрім питання проведення референдумів, яке сьогодні назріло в Україні, доречно було б порушити і питання про виборчі посади голів місцевих адміністрацій, місцевих суддів, керівників місцевих органів правопорядку з можливістю їх відкликання з ініціативи громад. Необхідно проаналізувати результати суддівської реформи, яка стартувала в 2016 році, бо, як уже зрозуміло, у ній є системні недоліки. Про це – в одній із наступних статей.
Хочеться закінчити на чомусь позитивному. Під час написання статті на телебаченні транслюють події з Ічні: триває евакуація населення. Що чекає людей? Наразі – невизначеність, розгубленість, і така ситуація невтішна. Як і загалом сьогодні в країні.
Але вихід є. Якщо в парламент справді прийдуть нові люди, незаангажовані минулим, особистості, патріоти та професіонали, з хорошою репутацією, тоді негаразди підуть із нашого дому. І голос народу зазвучить по-іншому: його почують і на місцях, і в столичних високих кабінетах.
Джерело: Тижневик "Номер один"
2218