Разом і батька бити легше
20 років тому зі студентської лави почав дописувати в одне з місцевих видань. Перші публікації були на спортивну, а точніше – футбольну тематику. Так сталося, що журналістика мене поглинула. За ці роки підготував не одну сотню серйозних публікацій, але футбол залишився у моєму серці назавжди. За цей час бачив злети і падіння тернопільського футболу, знаю багатьох тренерів та футболістів, тому маю право розповісти, чому професійний футбол Тернопільщини нині перебуває, м’яко кажучи, у хвості всієї України.
Сьогодні на Тернопільщині маємо два професійних футбольних клуби – ФК «Тернопіль» та «Нива». Перший являється комунальною структурою і фінансується у значній мірі з міського бюджету Тернополя, інший – чисто бізнесовий проект. На жаль, обидва клуби нині виступають у другій (останній) професійній лізі українського футболу. А якщо Федерація футболу України таки завершить обіцяну реформу і з наступного сезону другу лігу об’єднають з аматорською, то наші команди можуть опинитися у так званій напівпрофесійній лізі. А змагаючись здебільшого із суперниками з сіл та селищ, великої зацікавленості у футболі з боку вболівальників, не кажучи вже про меценатів, годі й чекати.
Чому так сталося? Багато футбольних спеціалістів та простих шанувальників тернопільського футболу дивуються, навіщо Тернополю два професійних клуби в одній лізі. Невже лише для того, щоб двічі на рік зустрітися в так званому тернопільському дербі і керівникам клубів похизуватися, хто сильніший? Подібний стан речей ще можна було якимось чином пояснити, коли команди були свого роду проектами політиків – «свободівського» мера Тернополя Сергія Надала, який дав нове життя ФК «Тернопіль», та екс-губернатора, «регіонала» Валентина Хоптяна, від імені якого збирали гроші з місцевого бізнесу і аграріїв для утримання «Ниви».
Нині ситуація зовсім інша. Вже немає на Тернопільщині злочинних режимів, тому варто було б футбол не ділити, а об’єднати, і саме завдяки ресурсу влади та грошам бізнесу створити одну сильну футбольну команду, яка могла би бути твердим середняком першої ліги і час від часу боротися за Прем’єр-лігу. Звичайно, грати серед еліти українського футболу Тернополю зарано. Хоча хтось може згадати, що подібний приклад уже мав місце, коли тернопільська «Нива» 10(!) сезонів виступала у вищій лізі. Але то були, по-перше, не ті часи, і далеко не все у 90-ті роки минулого століття можна було вирішити за рахунок великих грішей, по-друге, нині дуже жорсткі вимоги до навколо футбольної інфраструктури.
А що ми маємо сьогодні – стадіон-красень, на якому не можуть проводити офіційних матчів команди? «Нива» змушена грати у Вишнівці, бо тернопільський стадіон планують закрити на реконструкцію у зв’язку зі зміною трав’яного покриття. ФК «Тернопіль» ще не визначився, де буде грати, цілком можливо, що у Чорткові, а то й взагалі у Хмельницькому. В ідеалі, у такому місті, як Тернопіль, мала би бути запасна спортивна арена у разі подібних форс-мажорів. І до цього треба йти. Хоча б збудувати стадіон зі штучним газоном, про який багато говорилося останніми роками, але нічого в цьому плані досі не зроблено.
Далі – більше. Якщо раніше як «Нива», так і ФК «Тернопіль» комплектувалися здебільшого з місцевих вихованців, то нині тренери цих команд роблять ставку на заїжджих футболістів, так званих заробітчан. А все тому, що на дві професійні команди важко назбирати кваліфікованих виконавців. Якщо ж був би один клуб із міцною фінансовою базою, то можна було б знайти конкурентоспроможних 20-25 місцевих виконавців, які б гідно представляли тернопільський край.
Практично немає нині співпраці між тернопільськими клубами і футбольними школами. За великим рахунком, на ФК «Тернопіль» як комунальну установу мали б працювати одразу два заклади – місцева ДЮСШ з футболу та педагогічний ліцей спортивного профілю, які фінансуються з міського бюджету. Це мала бути свого роду піраміда, але за всі п’ять років існування професійного футбольного клубу «Тернопіль» вона так і не була вибудувана. Кожна дитяча школа тягне одіяло на себе, а якості немає. Що я маю на увазі? Головний результат дитячих тренерів – це підготовка футболістів для майстрівських команд, ми ж маємо на виході ситуацію, що жоден із випускників вищеназваних спортивно-навчальних закладів не став гравцем (хоча б резервістом) ні ФК «Тернопіль», ні «Ниви». Щодо останньої, то у клубі взагалі відсутня своя дитяча школа, а має він лише формальні відносини з приватною футбольною школою «Чемпіон», яку використовує лише при проходженні атестації.
Доки в Тернополі футбольні функціонери не зрозуміють, що єдиний правильний шлях підняття місцевого футболу в об’єднанні наявних ресурсів в одній сильній команді (з добре вибудуваною пірамідою дитячо-юнацького футболу) з залученням до неї місцевих футболістів (а не заробітчан з сусідніх регіонів), доти ми й далі будемо перебувати на задвірках українського футболу.
Джерело: Тижневик "Номер один"
2197