Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, потерпілого і прокурора на вирок Борщівського районного суду від 16 січня 2024 року щодо Руслана Ф.
Як встановлено судом, 26 вересня 2022 року, приблизно о 17 год., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння і тримаючи у руці сокиру, 46-річний Руслан Ф. зайшов до магазину с. Турильче Чортківського району. Та через його агресивну поведінку продавець попросила йти додому. Що чоловік і зробив. За деякий час староста села та сусіди побачили, як із літньої кухні, розташованої поруч із житловим будинком Лариси С., вийшов її брат Василь С., витираючи рушником кров на голові. Він сказав, що ушкодження йому наніс Руслан Ф. Згодом слова потерпілого підтвердила його племінниця Мар’яна З.
Вироком Борщівського районного суду від 16 січня 2024 року Руслана Ф. визнано винним у кримінальному правопорушенні за ч. 1 ст. 121 КК України (заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння) та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 6 місяців.
Слід зазначити, що органом досудового розслідування дії Руслана Ф. було кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України (закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині), однак в ході судового розгляду таке обвинувачення не знайшло свого підтвердження.
Усі учасники провадження не погодились із судовим рішенням і в апеляційних скаргах просили вирок скасувати. При цьому обвинувачений та його захисник просили повністю виправдати Руслана Ф., а у разі доведення його вини – призначити покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Потерпілий Василь С. доводив, що тілесні ушкодження наніс собі сам, оскільки з дитинства хворів на ДЦП і у нього траплялись нервові зриви. Тому вважав, що Руслана Ф. потрібно повністю виправдати. Натомість прокурор просив перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді 10 років позбавлення волі. Уважав, що обвинувачений свідомо завдав потерпілому удари сокирою у життєво важливий орган – голову, що свідчило про його умисел спричинити смерть. Тим більше, що після скоєного медичну допомогу не надав, а пішов додому.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально перевіривши та проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданих апеляційних скарг, прийшла до висновку, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії обвинуваченого та обрав вид і міру покарання відповідно до тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі винуватого.
Так, хоча Руслан Ф. своєї вини не визнав і на підставі ст. 63 Конституції України від дачі показів відмовився, його винуватість поза розумним сумнівом повністю доведена показами свідків і потерпілого, висновками судових експертиз, протоколами – огляду місця події та проведення слідчого експерименту.
При цьому колегія суддів критично оцінила доводи потерпілого, що він відібрав у Руслана Ф. сокиру і вдарив себе по голові, помив її й відніс до сараю. Однак у ході слідчого експерименту Василь С. не зміг показати, як саме, скільки разів і куди вдарив себе. Таким чином, аналіз слідчого експерименту засвідчив, що потерпілий не міг заподіяти собі тяжкі тілесні ушкодження, які б узгоджувалися з висновком експерта та рентгенівським дослідженням.
Разом із тим, дослідивши соціальні зв’язки та побутові умови життя потерпілого, колегія суддів погодилась з висновком районного суду, що Василь С. змоделював версію розвитку подій через побоювання, що сестра відправить його до будинку перестарілих. Ці побоювання не були домислом чи припущенням, оскільки у “Журналі судових засідань” та на диску звукозапису зафіксовано, як під час одного з судових засідань на запитання прокурора, чому він змінив покази, Василь С. сказав про це відкрито. А під час допиту його сестра визнала, що при нервових зривах погрожувала братові віддати його до будинку перестарілих. Від слів сестри Василь С. розплакався і на час її допиту був видалений із зали засідань.
Крім того, колегія суддів критично оцінила покази сестри потерпілого – дружини обвинуваченого та її дочки Мар’яни З., які стверджували, що через хворобу у потерпілого траплялись нервові зриви, прояви агресії, й він був схильний до самопошкодження чи суїциду, оскільки їхні слова не підтверджено об’єктивними даними і повністю спростовано показами односельців, котрі характеризували Василя С. виключно як спокійну, врівноважену та доброзичливу людину, не схильну до таких дій.
Також колегія суддів визнала безпідставними доводи прокурора щодо необхідності перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено наявність у Руслана Ф. умислу на умисне вбивство. Хоча обвинувачений фізично сильніший за хворого на ДЦП потерпілого, після нанесення ударів Руслан Ф. бачив, що Василь С. залишився живий, однак не вчинив жодних дій для заподіяння йому смерті, хоча у господарстві вони були удвох. Водночас у судовому засіданні потерпілий і свідки підтвердили, що чоловіки не конфліктували. Таким чином, сторона обвинувачення не підтвердило існування у Руслана Ф. мотиву вбивства.
Погодилась колегія суддів і з висновком районного суду про відсутність підстав Руслану Ф. пом’якшити покарання (ст. 69 КК України) або застосувати ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Поскільки він у стані алкогольного сп’яніння скоїв тяжкий злочин щодо особи з інвалідністю та, відповідно до вимог ст. 89 КК України, уважався раніше не судимим, а тому його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду всі апеляційні скарги залишила без задоволення, а вирок Борщівського районного суду від 16 січня 2024 року – без змін, повідомляє пресслужба Тернопільського апеляційного суду.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
4139