Найсвіжіше:
• Депутат і актриса Вікторія Шараськіна: «Перший дар – це завагітніти, другий дар – це виносити дитинку, і третій дар – це народити її здоровою» • «Мама АТО» Марія Шестопалко: «Я ще живу, а отже, ще не всіх хлопців нагодувала» • «Молодь має бути активною та проявляти себе», – Степан Барна під час наукових пікніків у Тернополі • Тернополянин Микола Пендзей – про службу в німецькій та радянській арміях, особливості роботи зв’язкового ОУН, криївку на домашньому обійсті та підпільну друкарню • Віктор Овчарук: «Наше спільне завдання – створити комфортні умови з якісними адміністративними та соціальними послугами у селі» • Анонси газети «Номер один» від 22.05.2019 р. • Стиліст – шопер Ольга Вінницька: «Якщо хочеш почути про те, яка ти красива та приголомшлива – йди на ринок, там тобі про це скаже кожен продавець» • Вікторія Чиста: “Жити треба по душі, по серцю і по духу» • Напій богів: історія кави або як галичанин відкрив каву Європі • Злодійкувата пані шукала на Борщівщині коралі • Невідомий Тернопіль: як річка Рудка зникла з вулиць міста та стала… підземною • Де на Тернопільщині не буде світла • Усі працівники «Бучачагрохлібпрому» отримують зарплати на особисті картки • За аварію у Польщі судили в Тернополі • У Чорткові далекобійник влаштував жахливу аварію • Як народними засобами вилікувати безсоння • Домашній зефір від Оксани Черватюк • Ryanair збільшив частоту рейсів Київ – Варшава • Проконсультують усно щодо податків лише в ЦОПі за своєю податковою адресою • Україна недоотримує від туризму до 10 мільярдів доларів • На Тернопільщині пояснили, що таке “нічийні” гроші • Володимир Кравець: «Жоден донор не дає грошей просто так» • На Теребовлянщині втопився 9-річний хлопчик • На оздоровлення дітей виділено понад сім мільйонів гривень • Сергій Колесник: «Важливо вміти абстрагуватися від навколишнього шуму, криків зі сторони, а мати ціль, у даному випадку це противник, і працювати на перемогу!»
rss
Колекціонер зброї Валентин Стадницький: «Вибрати улюблений предмет з усієї колекції – це те саме, що сказати, що котрогось зі своїх дітей я люблю більше»

Опубліковано: 1 Січня о 10:10



Минули вже ті часи, коли холодна зброя була основним засобом самозахисту та інструментом для добування їжі. Сьогодні холодне озброєння – вже не необхідність, а швидше предмет гордості шанувальників та колекціонерів. За незаконний обіг зброї передбачено кримінальну відповідальність. Однак ні бюрократичні перешкоди, ні висока ціна не стоять на заваді у справжніх колекціонерів. Деякі приватні колекції оцінюються значно дорожче від тих, якими володіють багато державних музеїв.

Колекціонування холодної зброї – досить давнє хобі, що має своїх прихильників у всьому світі. Однак далеко не кожен може дозволити собі зібрати й утримувати таку колекцію. Більш-менш пристойний експонат коштує від кількасот доларів. Бажаючі зібрати колекцію предметів, що належать до холодної зброї, повинні передусім ознайомитись із правилами та умовами придбання, зберігання й транспортування. Адже холодну зброю віднесено законом до предметів, на які розповсюджується дозвільна система. Безумовно, її наявність вимагає від власника колекції великих затрат часу і коштів на отримання всіх вищезазначених дозволів. З іншого боку, це дозволяє забезпечити певну безпеку колекції та можливість розшуку будь-якого експоната у випадку його зникнення.

Нам вдалося поспілкуватися з єдиним легальним у Тернопільській області колекціонером холодної зброї – Валентином Стадницьким. В ексклюзивному інтерв’ю для читачів нашої газети він розповів про своє незвичне та коштовне захоплення.

– З чого бере початок Ваше захоплення холодною зброєю і довго Ви займаєтесь колекціонуванням?

– Коли я проживав за кордоном, мені вдалося за дешевою ціною придбати бойовий ніж на місцевій барахолці. Мої товариші побачили його і почали ділитися враженнями та своїми надбаннями, в кого що є. У той момент (а це було 8 років тому) я цим захопився і почав займатися колекціонуванням. Сьогодні моя колекція нараховує близько 60 багнетів – іспанські, французькі, швейцарські, радянські, часів царської Росії. Окрім цього, маю ще бойові настінні сокири козацької епохи та часів Київської Русі, надбання скіфської культури та різних епох. Усі мої експонати мають історичну цінність.

Пряжки в колекції маю австро-угорські, царської епохи для артилеристів, угорські, бельгійські, німецькі. Знаєте, між другим та третім рейхом була республіка, то у мене є і республіканська пряжка. Є пряжка модифікована, наприклад, після Другої світової був дефіцит із речами, тому німецькі пряжки шліфували, намагалися затерти відтиски, адже якщо радянська людина вдягнула б цю пряжку, а вона зі свастикою, її могли заарештувати. Є колекція хрестів, медальйонів, є пістолети, але вони не робочі. Маю дуже старий пістолет Флобера, він також не робочий. Раніше його видавали державним службовцям або поштарям, аби від собак відстрілюватися. Маю фляги – солдатські, офіцерські, є навіть скляні, але вони не дуже практичні, в основному їх в окопах знаходять уже розбитими. Ось це (показує, – авт.) – офіцерська на коньяк. Вона обтягнута шкірою, бачите, як добре збереглася? Тут  є такий розріз на шкірі по центру, аби бачити, який рівень рідини у флязі. Замість стаканчика тут спеціальний великий корок, з якого можна пити.

Ще є велика колекція підків, причому як взуттєвих, так і для коней. Раніше взуття було дуже дорогим, тому максимально старалися збільшити термін носіння. Є на п’ятки, на носок, дитячі, жіночі, чоловічі. Підкови для коней маю з часів ще Київської Русі, татарські і навіть англійські, часів Першої світової, – такого ще в Україні не зустрічав, де б їй взятися на наших землях. Є кам’яний ніж ще епохи Кам’яного віку і сокири різних епох.

Ось це – піка, довжина її була 3 метри 20 см, сама по собі вона не важка. Її використовували під час Першої світової, в 1905 році вона була прийнята на озброєння російською армією. Коли відбувався бій, ішли лава на лаву, і перший ряд завжди йшов із пікою. Цей спис запихався у противника і його навіть не витягували, зразу діставали шаблю і продовжували битися.

Ще є колекція посмертних жетонів. На них зашифровано частину, де служив солдат, у яких військах і особистий номер солдата. Коли його вбивали, жетон ламали навпіл. Одну частину зачіпляли для рапортування, а другу залишали на тілі.

Маю ще невеличку колекцію ножів для паперу та небезпечних бритв. Серед них є стара – відомої фірми «BOSS» і російської «Златоуст».

– У Вашій родині тільки Ви займаєтесь колекціонуванням?

– Ні (посміхається, – авт.). Моя дружина колекціонує різноманітні глиняні глечики, їх у неї близько 40.

– Основна частина Вашої колекції – багнети. Що це за зброя?

– Багнет – колючо-ріжуча зброя, що кріпиться на дульній частині ручної вогнепальної зброї і призначається для рукопашного бою. З’явився він у середині 17 ст. у Франції. Назва походить від міста Байонна, що за традицією вважається місцем першовикористання багнета. Їх запихали у ствол однострільної рушниці, оскільки вона дуже довго перезаряджалася, а часу в умовах бою на це не було. Зараз багнет – це штик-ніж, він обов’язково має кріплення до рушниці. Для цього використовуються різноманітні вушка, кнопочки, затискачі. Використовується для рукопашного бою. Однак в окопах такий штик-ніж був незручний, причина – в обмеженому просторі. Тому солдати зазвичай мали спеціальні окопні або захалявні ножі. З ними було зручно в бою, але це я вже заглиблююсь в історію.

– Чи якось розрізняють багнети?

Їх є декілька видів. За формою – це голкові, круглі, тригранні, чотиригранні, клинкові, багнет-тесак, багнет-ніж, інструментальний. За способом кріплення – від’ємні та невід’ємні. Можна ще класифікувати за країною походження. До речі, щиро був здивований, коли дізнався, що існує навіть багнет до кулемета.

– Чи є якась стала технологія виготовлення? Приміром, спеціальні сплави тощо.

Тут скоріше питання в тому, що багнети вдосконалюються. Є така гвинтівка, як Мосіна, її виробництво почалось у царській Росії ще в 1891 році. Тоді до неї кріпився хомутиком голковий багнет. У Радянському Союзі сама гвинтівка змін майже не зазнала, а ось штик модернізували, змінили кріплення. Якщо говорити про певні сплави чи метали, то є таке поняття, як конверсія. Для прикладу, якщо держава веде війну, то вона практично розоряється. Відповідно, якщо війна затяжна, то виникають проблеми з матеріалами. На початку війни у Гітлера була брава армія з хорошим озброєнням, а під кінець зброю робили як можна дешевшу, адже бракувало ресурсів, це і є конверсійний процес. У такі моменти держава економить, різними способами спрощують, здешевлюють матеріал і виробництво, відповідно  якість зброї падає, і це позначалося на багнетах у тому числі.

– Чула про те, що існують іменні ножі з відповідним гравіруванням. Чи набули поширення іменні багнети?

У мене в колекції таких немає, і цьому є декілька причин. Ті ножі, про які ви говорите, – офіцерські, і вони надзвичайно коштовні. Річ у тім, що солдати дуже часто переробляли багнети, вкорочували їхню довжину. Зазвичай багнет мав знизу гостряк, а зверху – пилу, ось її і сточували. Це робили тому, що пила – дуже небезпечна зброя. Якщо вона входила у тіло людини, то рвала практично всі нутрощі і рана не лікувалася. Історії відомі такі факти: коли солдата брали в полон із таким ножем, то замордовували тільки через наявність тієї пили. Тому старші солдати молодим радили стесувати ту пилу, відповідно гіпотетично міг втратитись і надпис.

– Як щодо правового врегулювання існування Вашої колекції?

На зберігання холодної зброї необхідно мати дозвіл. Я не мав бажання створювати собі проблеми із правоохоронними органами і хотів, аби все було законно. Тому звернувся до відповідних структур. Повідомив їх про наявність у мене багнетів і про те, що хочу діяти офіційно і законно. Мені довелося пройти певну процедуру, сфотографувати все відносно лінійки, тоді віддав на експертизу цілий мішок. Згодом отримав документ на колекціонування тієї кількості одиниць, яку було здано на експертизу. Звісно, на цьому я не зупинився, моя колекція постійно збільшується, тому виготовляю дозвіл на кожну новинку, яка потрапляє до моїх рук. На даний час я – єдиний легальний колекціонер холодної зброї у Тернопільській області.

Пригадую такий випадок. Я віддав ножі на експертизу. Ввечері вдома мию посуд, телевізор увімкнений, іде телепрограма «Надзвичайні новини» і там репортаж про те, що тернополяни масово здають зброю. Саме в той момент моя колекція знаходилась у міськвідділі. І ось у сюжеті один із працівників тримає мій багнет і показує усе моє багатство зі словами: «От громадянин здав стільки-то одиниць зброї». У той момент я розгубився, в голові майнула думка: «Як здав?» Я розхвилювався, думав: ну все – забрали, не побачу. Але журналісти тягнули інтригу до кінця і вже потім повідомили, що після проходження експертизи зброю буде зареєстровано та повернено власникам (сміється, – авт.).

– Чи не було у Вас бажання зробити виставку своєї колекції холодної зброї?

– Відверто кажучи, не бачу в цьому сенсу. Може, для інших колекціонерів і важливо показати свій скарб, та мене це не цікавить. Афішувати свою діяльність не хочу, але й не приховую.

– Де Ви знаходите нові експонати для своєї колекції?

– Я спілкуюся з людьми, і наші інтереси в питаннях холодної зброї пересікаються. Однак усі вироби переводжу із розряду нелегальних у легальні.

– Чи можете назвати найціннішу річ у Вашій колекції?

– Для мене це те саме, що сказати, що котрогось зі своїх дітей я люблю більше (посміхається, – авт.). Звісно, є зброя дешевша, є й дорожча, але для мене це становить велику цінність у комплексі. Якщо говорити про якусь особистісну цінність, то це, мабуть, багнет, з якого все почалося. Його відкопав мій товариш у себе на городі та подарував мені.

– Взагалі, яка вартість одного багнета та як проводиться його оцінка?

Продавець оцінює, і я вже дивлюся, чи воно мене настільки цікавить. Задоволення це не з дешевих. Один багнет вартує  від 100 доларів,  та якщо він у гарному стані, несе історичну цінність і цей виріб можна назвати унікальним – то вище.

– Ви продаєте якісь одиниці з Вашої колекції для того, аби замінити їх на нові?

– Ні. Усе в комплексі як колекція вартує значно дорожче, ніж продавати поштучно. Також це досить проблематично, адже, зважаючи на дозвільну систему, необхідно багнет переписати на іншу людину, щоби все легально було, а в цьому мало хто зацікавлений.

– Які особливості догляду за Вашою колекцією?

– Час від часу потрібно перевіряти, аби не було перепаду температур, бо якщо він є, то утворюється конденсат і зброя ржавіє. У принципі, моя колекція не вимагає якогось особливого догляду, вчасно змастити і протерти.

– А чим, окрім колекціонування, Ви займаєтесь?

– Я – військовий пенсіонер. Інвалідність отримав під час проведення АТО, куди потрапив у зв’язку з мобілізацією. Раніше займався виробами з дерева, брав участь у різноманітних ярмарках та виставках. Але хенд-мейд – це трохи невдячна справа. Робити щось на виставку не вигідно, ти затрачаєш час, кошти, ресурс, а вірогідність того, що хтось купить твою роботу, вкрай низька. Зовсім інша справа працювати на замовлення, коли є можливість узяти завдаток і почати роботу з матеріалом.

Взагалі деревом я захопився, коли перебував у Португалії, проживав у тому регіоні, де протікає гірська річка та росте евкаліпт. Там дуже часто траплялися пожежі, евкаліпт страхували, потім бізнесмени робили самопідпали, аби отримати виплати. Евкаліптові ліси вигорали повністю, та в той же момент залишалися гудзи коріння, їх переорювали, і вони з’являлися на поверхні. З дощем ці корінці потрапляли у річку, де перепад води річний – метрів 5. Відповідно ці корінці під впливом води і піску шліфувалися. Я їх знаходив, знімав кору, де потрібно, підчищав. Виходили дуже класні речі, дещо забрав додому. Є у мене морда чорта, копія Альфа, різноманітні маски на стіну. Важко на словах описати, це треба бачити. Старався надмірно не обробляти, а залишати створене природою.

Також дуже люблю відвідувати музеї. Кожного разу, коли приїжджаю до нового міста, стараюся відвідати краєзнавчий музей. У такі моменти мені приємно, коли якась певна річ є у мене в колекції, а у музеї її немає. Приміром, дуже сподобався музей у Дніпрі, гарний, великий, усім раджу відвідати за нагоди.

– Яка особливість Вашої колекції холодної зброї?

–  Основа колекції – багнети до Другої світової війни. В той же час у  ній немає жодного багнета, зробленого в Україні. Це все зброя, яку загарбники, що хотіли завоювати нашу землю, принесли сюди. Бельгійські, польські, румунські, французькі, російські – зібрана майже вся Європа.

– А чому немає українських багнетів?

– Бо на наших теренах вони не випускалися. Вся зброя, якою воювали і січові стрільці, і УПА, здобута в боях і відвойована у загарбників. Хоча історія і наводить інколи протилежне. Для прикладу, свого часу Червона армія озброїла армію Махна. Ніби і допомогла, дала рушниці, однак обмежену кількість патронів. А який сенс із рушниці, якщо немає набоїв? Вони використали все ще в першому бою.

– Ви пам’ятаєте історію кожного експоната Вашої колекції?

– Так (посміхається – авт.). Але це займе дуже багато часу, якщо я почну розповідати.

– Чи підтримує Ваше захоплення родина?

– Так, мене підтримує дружина, та й дітям подобається. У мене троє дітей: доньці 16 років, сину – 12 і наймолодшому – 1 рік і 6 місяців. Донька раніше цікавилась, кожного разу, як приносив новий експонат, у неї очі горіли. Зараз, мабуть, перехідний вік і такого захвату вже немає, але я хочу сподіватися, що це тимчасово. Зараз найбільше моєю колекцією цікавиться наймолодший син. Коли я сідаю чистити зброю, він несеться до мене, пробує відібрати інструмент. Я тоді даю йому інший, якісь копійки, і він сидить та чистить їх, допомагає мені.

– Що Ви плануєте надалі робити зі своєю колекцією?

–  Хочу розширяти і передати своїм дітям. У мене ж не тільки багнети, зараз ще почав приділяти увагу шанцевим інструментам. Це такий портативний інструмент для солдата, який допомагає копати окопи, це як кирка і сокира одночасно. Ще маю колекцію фляг, касок, пряжок австрійських, угорських, царських, бельгійських, радянських, німецьких.

– Ваша колекція дійсно вражає. Де Ви все своє багатство зберігаєте?

– Я проживаю у квартирі на останньому поверсі будинку. У мене є мансарда, там я облаштував кімнату для гостей і свій музей-кабінет. Він зачиняється на ключ і там я зберігаю свою колекцію. Хочу довести її до пуття. Розвісити все гарно на стіну, бо щось руки не доходять усе до ладу довести.

– Як Ви знаходите однодумців?

– Колекціонерів багнетів я не знаю. Але щонеділі в «Козі» (бар у Тернополі, – авт.) збираються однодумці, які люблять зброю. Відвідування цих зібрань – для мене святе. Якщо пропускаю цей захід, то почуваюся погано.

Вікторія Ушакова


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , ,



Новини
22 Травня
21 Травня
20 Травня
19 Травня
18 Травня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше