«Зіграли внічию з Шахтарем, а стадіон кричав нам «ганьба»: Буряк – про найкращий сезон тернопільської Ниви

Нива з Тернополю стала першою українською командою, яку очолив Леонід Буряк. Сталося це в 1993 році. У першому своєму сезоні спеціаліст зберіг для Ниви прописку у Вищому дивізіоні, а вже у другому – навів неабиякого шурхоту в елітному дивізіоні. 

Нива відібрала очки у всіх грандів – нічия з Динамо (0:0), Дніпром (2:2), Шахтарем (1:1) та Чорноморцем (0:0). У складі тернопільської команди сяяли збірники та перспективні гравці свого часу – Тяпушкін, Леженцев, Тернавський, Мочуляк та інші.

Сайт «Український футбол» поспілкувався з Леонідом Буряком про найяскравіший період Ниви (Тернопіль). 

«У мене не було контракту з Нивою, у нас була джентльменська угода»

– Леоніде Йосиповичу, як, ви – відомий динамівець, після роботи в США вирішили 1993 року повернутися в Україну та очолити тернопільську Ниву?

– Потрібно було з чогось починати. Мені треба було стверджуватись як тренеру. Я вибрав Ниву, яка мала амбітного президента. Завдання у мене було не з простих – залишити команду у Вищій лізі. Але в нас зібрався прекрасний колектив, починаючи від керівництва міста, хоча воно мало чим допомагало, і закінчуючи гравцями.

– Чув, що перед Нивою вас розглядали в якості головного тренера Динамо. Це правда?

– У мене на той час було багато пропозицій, у тому числі й із Росії, але я вибрав Ниву, про що анітрохи не шкодую. Тернопіль – дуже хороше та гарне місто.

– Ви укладали з Нивою контракт?

– Ні, у нас була джентльменська угода, на словах. Я сказав, що постараюсь виконати завдання та залишити Ниву у Вищій лізі. Пропрацюю в Тернополі рік, а там побачимо.

– Яка у Ниви була інфраструктура?

– Коли нам вдалося зберегти прописку, керівництво Ниви впорядкувало базу та поля в селі. Нам уже не доводилося щоразу їздити тренуватися на центральний стадіон, хоча я любив заняття на цій арені – поле там було досить гарне. Після тренувань я спілкувався з директором стадіону, просив про якісь покращення – щось підфарбувати, підбілити. Стадіон Ниви привели у хороший стан, і він став справді нам рідним.

«Лобас і Тернавський мали якісь проблеми в Динамо, їм не довіряли грати навіть у дублі, а я в них повірив, і вони дуже допомогли Ниві»

– Як відбувалася комплектація команди?

– Ми допомогли багатьом футболістам, в яких ніхто не вірив. Взяли їх та вивели на гарний рівень. Це Тяпушкін, Лобас, Дем’янчук, Николайчук, Гашкін та інші. Я добре знав цих хлопців, на них поставили хрест їхні клуби. Я запросив когось із них до Ниви, а хтось уже тут був. Бачив задатки ‒ багато з ними розмовляв, на тренуваннях ми бігали разом, я тоді був у гарній формі.

Вболівальники ходили на цих футболістів. Було дуже складно дістати квитки на домашні матчі Ниви, їх практично одразу розкуповували. Ниву почали вважати дуже складним суперником.

У Тернополі ми грали на рівних із командами з лідируючої групи. У першому моєму сезоні ми виконали завдання – зберегли прописку у Вищій лізі, а у другому – показали гідний результат, посівши сьоме місце.

– Чому у вашій команді не грав легенда тернопільського футболу Ігор Яворський?

– Легенди мене не цікавлять. Я Ігоря добре знаю, у мене з ним чудові стосунки, але в той час у Ниві були сильніші хлопці. Тим більше, Яворський був уже у віці, тому не було сенсу його смикати.

– Чи були футболісти, яких ви хотіли бачити у Ниві, але вони, з якихось причин, відмовилися їхати?

– Ні. Я забрав до Тернополя всіх гравців, яких хотів бачити. Я ж не вимагав футболістів, яких неможливо було отримати, наприклад, Калитвинцева. Ми брали переважно тих, у яких кар’єра застопорилася. Лобас і Тернавський мали якісь проблеми в Динамо, їм не довіряли грати навіть у дублі, а я в них повірив, і вони дуже допомогли Ниві.

«Коли тільки-но приїхав до Тернополя мене зустріла машина і відвезла в СБУ»

– Головним інвестором Ниви був керівник МП «Природа» Володимир Коваль. Розкажіть, якою він був людиною?

–  Я не вникав, чим він займався і який у нього бізнес. Ниву треба було підтримувати, а великі гроші адміністрація міста не могла виділяти на клуб, час тоді був непростий, 90-ті.

Пам’ятаю, коли тільки-но приїхав до Тернополя мене зустріла машина і відвезла в СБУ. У службі безпеки працював мій близький знайомий Радченко. Він мені одразу розповів про клуб та які там є проблемні моменти. Клубу треба було виживати, керівництво торгувало спиртом, але я в це особливо не вникав.

– Як у команді були справи з фінансами?

– У Ниві були невеликі гроші, але головне – що вони були. Зарплати та преміальні платилися вчасно. Суми не можна порівнювати з Динамо та Шахтарем. Це особливі команди з особливими президентами та особливими завданнями, як і зараз.

Я вже не можу згадати, які в Ниві були зарплати та преміальні, але точно невеликі. 

Динамівці в 1975 році за перемогу в Кубку володарів Кубків та Суперкубку УЄФА отримали 500 доларів, що тоді говорити про Ниву?

– Де Нива проводила збори?

– Все було на рівні. Ми їздили до Ужгорода, Івано-Франківська, Сімферополя, Ялти. За кордоном тільки не були, але на той час це могли собі дозволити лише Динамо та Шахтар.

«У нинішньому чемпіонаті України футболісти Ниви були б зірками»

– У першому сезоні під вашим керівництвом Нива зберегла прописку у Вищій лізі, а наступного – зайняла сьоме місце, що є блискучим результатом для цієї команди. За рахунок чого стався такий прогрес?

– Було проведено гарну роботу. Я впроваджував основи динамівської школи, яких мене навчив Лобановський. До того ж, я мав уже невеликий досвід роботи в США. Усі ці моменти я намагався перенести до Ниви. Щось виходило, щось – ні.

Уболівальники були дуже вимогливими, вважали, що ми маємо обігравати будь-яку команду. Пам’ятаю, як ми зіграли внічию з Шахтарем, а стадіон кричав нам «ганьба». З Нивою тоді почали рахуватися всі команди.

– Нива тоді пропускала досить мало. У пам’яті досі топова зв’язка центральних захисників Василитчук – Леженцев.

–  Так, згодом вони стали гравцями збірної, а Леженцев перейшов до Динамо. У нас була дуже добре побудована команда, плюс на високому рівні була молодь. Наші гравці були на олівці у багатьох команд. Думаю, у нинішньому чемпіонаті України футболісти Ниви були б зірками.

– У вас і молодий Олег Ящук грав у Ниві.

– Дійсно, ми мали багато талановитих хлопців. Просто так до Ниви ніхто не потрапляв.

–  Яке тоді було суддівство, арбітри часто помилялися не на вашу користь?

–  Все було інакше: гроші були іншими, суддівство було інше. Звісно, були помилки, як і зараз. Я не можу сказати, що судді комусь допомагали за гроші, швидше за все вони просто не розуміли, що робили.

Але я не думаю, що Нива страждала на помилки арбітрів. Ми відбирали очки у Шахтаря та Динамо, хоча, звичайно, симпатії арбітрів до цих команд були.

«Мочуляком і Спартак цікавився, і інші клуби, але він сказав, що хоче повернутися до Чорноморця»

– Найкращим бомбардиром Ниви у сезоні 1993/94 став Олег Мочуляк, який наколотив 14 м’ячів. Як ви знайшли такого забивного форварда?

– Мочуляка я забрав із Чорноморця. Всі казали, що він майбутня зірка, але він ніяк не міг проявити себе в Одесі. Мені цей хлопець сподобався і в Ниві він показав свої найкращі якості та зіпсував настрій багатьом командам. Однак потім Мочуляк повів себе не зовсім адекватно.

– В якому плані?

– Я йому казав: «Олеже, дивися, щоб не було такої ситуації, що ми тебе забрали, зробили тобі ім’я, а ти потім підеш». Ним і Спартак цікавився, і інші клуби, але він сказав, що хоче повернутися до Чорноморця і врешті-решт переїхав до Одеси.

Проте так, як у Ниві, Олег уже не зміг заграти. А потім узагалі захворів – туберкульоз. Рідкісна хвороба в наш час. Я йому потім сказав: «Бачиш, одна помилка в житті перекреслила всю твою кар’єру».

– Чи були в Ниві проблемні гравці, які порушували режим тощо?

– У команді була сувора дисципліна. Хлопці могли запізнитись, але алкоголем не захоплювалися. Якщо хтось попадався, я казав: «Ще раз повториться – до побачення!». Тяпушкін міг порушити режим, доводилося з ним розмовляти, але потім він привів себе в порядок.

– З Ниви до Спартака перейшли Тяпушкін та Тернавський. Як це відбулося?

– Тернавський зустрічався з дівчинкою-росіянкою, і його перехід мене не здивував. Спартак довго за ним їздив та запрошував його не один рік. З Тяпушкіним така ж сама історія. Але деталей я не знаю, оскільки трансферами не займався, моє завдання було – тренувати команду.

– Якщо росіянин Тяпушкін вибрав збірну України, то українець Тернавський потім був заграний за збірну Росії. Чому його не вдалось заграти за нашу збірну?

– Тоді ці питання були неактуальні – грає та й грає. Він же виступав за Спартак, звичайно, йому запропонували російське громадянство і, можливо, хороші підйомні. Усієї ситуації я не знаю.

– Тернопіль – це україномовне місто, а ви російськомовний. Чи не було проблем з цього приводу?

– Загалом ніяких проблем не було. Хто хотів, говорив українською, інші – російською.

– Яку ви тактику прищеплювали Ниві?

– Вдома тактика була одна, на виїзді – інша. Можу сказати точно, що автобус ми ніколи не ставили та грали на перемогу в кожному матчі.

– Згадав цікавий момент. 90-ті – всі тренери у спортивних костюмах, а ви у стильному коричневому плащі. Як ви створили свій образ?

– Скільки я живу у Києві, ніколи у спортивному костюмі не ходив. Шорти чи спортивний костюм я тільки на дачі можу вдягнути. А на плащі тоді така мода була, тож нічого особливого в моєму образі немає.

«Коваль та президент Ниви намагалися мене переконати залишитися на покращених умовах, але я вже мав пропозицію від Чорноморця»

– Як пройшло ваше розставання з Нивою?

– Я відразу сказав керівництву, що виконаю свою місію, поставлю команду на ноги та прийму новий виклик. Коваль та президент клубу намагалися мене переконати залишитися на покращених умовах, але я вже мав пропозицію від Чорноморця та прагнув працювати в одеському клубі. Ми з керівництвом Ниви потиснули один одному руки та розійшлися.

– Коли ви очолили Чорноморець, то стали першим тренером, який того сезону обіграв Ниву в Тернополі. Ця перемога була особливою для вас?

– Не лише Ниву, ми і Динамо обігрували. Я два роки поспіль визнавався найкращим тренером чемпіонату України та приводив Чорноморець до срібних медалей. Гарний час був.

– Окрім Мочуляка, до Чорноморця з Ниви когось запрошували?

– Згодом у мене в Одесі грали Леженцев та Сушко. Також Николайчук у мене був у Чорноморці, але я його вже забрав із Динамо, він там рік відіграв після Ниви.

«Я дуже прикипів до Тернополя, це для мене не чуже місто. Навіть зараз я продовжую стежити за Нивою, хоча вона грає у Першій лізі»

– Багато гравців Ниви стали тренерами. Чи бачили ви в них тоді потенціал до тренерської роботи?

– Мене це не здивувало, у нас грали хлопці, які думають. Грегуль зараз в Англії пише мемуари. Дем’янчук також на Туманному Альбіоні намагається тренувати.

– Чи можна сказати, що саме Нива стала тим місточком, завдяки якому у підсумку ви очолили Динамо та збірну України?

– Безперечно. Я дуже прикипів до Тернополя, це для мене не чуже місто. Навіть зараз я продовжую стежити за Нивою, хоча вона грає у Першій лізі. Нам вдалося створити команду, яка не просто виживала, а гордо відбирала очки у грандів.

Це дуже футбольний регіон. Я свого часу пропонував зробити збірну Західної України та проводити якісь матчі. Але це все закінчилося на рівні розмов, тобто нічим.