Як мирні протести американців переросли у вуличні війни

Події у США очима тернополянки

Америка! Цій країні заздрять усі. Високий рівень життя, заробітна плата не така, як у всіх, та й закони інші. Суворі, але справедливі. Щоби потрапити до Сполучених Штатів «на заробітки», так би мовити, треба дуже постаратися, а кому пощастило там опинитися, навряд чи повертається на Батьківщину. Однак і така країна має свої «скелети у шафі». Третій тиждень Сполучені Штати Америки у вогні. Мирні протести проти незаконних дій поліції переросли у вуличну війну на виживання.

«У кожного в руках ніж, біта і саморобний пістолет»

Америка старається не робити різниці між своїми людьми за національною та расовою ознаками. Так у деяких штатах афроамериканців заборонено називати «чорними», «неграми», а також не можна на них показувати пальцем, за такі дії грозить штраф у розмірі 500 доларів або ж виправні роботи на термін 90 годин. У такій гуманній країні рідко щось виходить з-під контролю. Але цей день настав, коли після карантину та обмежувальних заходів люди наче подуріли. Їх не лякають «копи», як вони самі кажуть, їм начхати на президента та його вказівки, у них розв’язалися руки, а самі США несуть величезні фінансові втрати.

– До Америки я приїхала 8 років тому, вийшла заміж, народила сина. Тепер ми громадяни цієї країни. Розвію одразу міф, що в Америці не так, як в інших країнах. Тут дорожче та суворіше. Я рік звикала до їхніх законів, більше місяця не могла змиритися з тим, що поліція тут головна. Звісно, так і повинно бути, але коли росла в країні, де відбувалося масове беззаконня, до такої суворості треба було звикнути. Спочатку мешкала в Нью-Джерсі, згодом переїхали до містечка Баффало, що неподалік від самого Нью-Йорка,- розповідає Ярина Кілок, уродженка Тернополя, яка перебралася до Америки.

З слів дівчини, перш ніж їхати до США, варто досконало знати мову та їхні закони. Попередження тут дають лише один раз. Якщо, до прикладу, в магазині вас запідозрили у крадіжці, ви повинні спокійно стояти стуливши рота. Показати все, що придбали, пред’явити документи та не пояснювати ситуацію до тих пір, поки вас не запитає поліція. Крики і погрози тут грають лише проти вас.

– Штати – це неординарна країна. Тут завжди проти чогось протестують, чогось вимагають. Але все це відбувається на низькому рівні. Ніхто не допускає, щоби протести переросли у заворушення. Поліція швидко реагує і поблажок нікому не дає. Але нещодавно ситуація вийшла з-під контролю. З чого все почалося, важко сказати. Коронавірус вдарив і по фінансовій стороні, адже Америка зменшила місячну допомогу безробітним. Скоріше за все людей просто «дістало» їхнє становище. Сотні залишилися без роботи. Почали записувати відеозвернення до президента, показували умови, в яких вони живуть та що їдять. Реакції не було, і в один момент протестанти зловили хвилю обурення, яка досі не вщухає.

На вулицю вийти не реально та й не можна. Поліція встановила комендантську годину. Вийти в магазин за продуктами лячно, адже ти не знаєш, що тебе чекає і чи не вдарить тебе по голові. Найстрашніше було шість днів тому, коли обурені люди накинулися на поліцейських і просто знущалися над ними. Вони намагалися відбиватись, але людей було близько 20-ти. Вони їх побили і втекли, а через п’ять хвилин приїхала швидка допомога і дивитися на «копів» було моторошно, – каже Ярина.

25 травня чоловік на ім’я Джордж Флойд зайшов до магазину та вирішив придбати товар. Підійшовши до каси, він простяг паперову купюру, аби розрахуватися. Через лічені хвилини до магазину ввірвалася поліція та поклала чоловіка обличчям до землі. Купюра була «начебто» фальшива. Поліцейські спричинили Джорджу травму, через яку 46-річний американець помер наступного дня у лікарні. Такі дії здалися людям протиправними, і перший мирний протест вони висловили саме поліції, нагадавши їм їхні права та обов’язки.

– Так, цей випадок зараз на контролі в ООН. Після нього стався ще один, коли літнього чоловіка затримали посеред вулиці. Спричинили йому також травму, але він залишився живий. Люди завжди кричать, розібрати, що саме вони говорять, важко, але я чула слова: «Ми повинні дихати вільно», «Ми не стадо, ми не маса, ми вільні». На вулицях постійно чути звуки сирени та постріли. Повітря від сльозогінного газу просто сіре. Ми живемо далі від центру, однак все бачимо як на долоні. Розлючені люди розбивають вітрини магазинів, забігають туди, беруть перше, що потрапило під руки, і втікають. Крадуть машини, серед білого дня у натовп людей на швидкості в’їжджає автівка, її зупиняють, а кермувальника просто б’ють до знепритомнення. Поліція безсила, кілька днів тому намагалася затримати одного афроамериканця, це побачили інші протестанти, працівника поліції відлупцювали, а юнака звільнили. Люди вигукують слова, що вони вільні, вони не маса, як назвав їх президент. Кожен, незважаючи на колір шкіри, має рівні права. Протестуючих більше європейців, ніж афроамериканців. Такі заворушення одні з найбільших в історії Америки, кажуть місцеві. Президент дав чіткі настанови поліції, аби будь-яким методом пригасили агресію. Супермаркети стоять порожні, там нічого немає. Магазини побутової техніки зруйновано, все пограбовано. Офіцери щодня заводять сотні справ та розшукують зловмисників, які керують цим протестом, але марно. Про жертви не йдеться, повідомляють тільки про важкий стан поліцейських. Наші друзі розповідали, що через вікно бачили, як декілька кремезних чоловіків підібрали непритомного поліціянта і кудись понесли. Направду страшно, коли люди йдуть проти поліції, у цій країні це щось надреальне. 7 червня були постріли і крик жінок, але обійшлося без жертв. Протестуючі підпалюють усе, зупиняють машину поліції, вилазять на дах. Аби показати свою неповагу до поліції, вони мочаться на машину та людей. Насправді це гидко і принизливо. У кожного в руках ніж, біта, саморобний пістолет. Постріли лунають із натовпу, тобто якщо в тебе влучить куля, довести, хто саме стріляв із 30-ти чи більше людей, які там знаходяться, дуже складно. Моторошно, бо сидиш у хаті як в тюрмі, але в даному випадку тобі зовсім не хочеться виходити на вулицю, – підсумувала колишня тернополянка.

Соломія Вершигора

Джерело: Тижневик "Номер один"