9 липня у селище Великі Бірки донесли сумну звістку. На сході під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Золоте трагічно загинув стрілець 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила Володимир Богданович Яськів.
Чоловік народився 29 липня 1977 року. Сам родом із селища Великі Бірки. Навчався у місцевій загальноосвітній школі.
– На жаль, після школи наші шляхи розійшлися і я не знаю, чи пішов Володя навчатися далі. У школі був таким, як усі інші учні. Любив грати у футбол. Його батько і мій були мисливцями, тому в дитинстві ми часто ходили з ними на полювання, – розповів про Володимира Богдановича його однокласник Олександр Шум.
«Любомире, як прийду з армії, допоможи мені машину «пригнати»
Володимир захоплювався армією, цікавився різною зброєю, тому не дивно, що він пішов захищати нашу рідну Батьківщину. Герой неодноразово був на передовій. Як ми з’ясували, кожного разу за власним бажанням.
– Володя 10 років був моїм сусідом. Трудолюбивий чоловік. Його тато загинув, залишилася тільки мама Галя. У нього була ще молодша сестра, моя однокласниця, але вона вже давно померла, років 35-ть тому. У нього є ще брат Петро, проте він зараз в Ізраїлі, має сина Артема. Перед тим як він мав іти до армії, ми спілкувалися. Володя тоді казав: «Як прийду з армії, допоможи мені машину «пригнати». Можете мені якогось джипа на фронт дати?» А я кажу: «Володю, на даний час знайомих немає, але як приїдеш, то щось придумаємо. Якщо треба, дзвони, я завжди радий допомогти», – поділився з нами спогадами про Володимира голова Великобірківської громади Любомир Ковч.
У сімейному житті Володимира виникли деякі проблеми, довелося з дружиною розлучитися. Але своїх рідних діток він не покинув, забрав до себе і так їх у Великих Бірках виховував.
– Володимир був трудолюбивим хлопцем. Працював будівельником. Постійної роботи не мав, але завжди чимось займався. Зі своїм батьком працював у спільній бригаді, на заробітки їздив. Як то кажуть, кожен шукає кращої долі для своєї сім’ї, родини. І він теж так робив, – продовжив Любомир Петрович.
Поранення виявилось несумісне з життям
9 липня Володимир знаходився на чергуванні та вів спостереження за противником, коли окупанти почали масовий обстріл з крупнокаліберних кулеметів, гранатометів, протитанкових керованих ракет та мінометів 82-го калібру. Ворогу була надана адекватна відповідь з дозволених засобів озброєння для придушення вогневих точок противника. Під час зміни позиції ворожий снайпер смертельно поранив Володимира Яськіва. Поранення виявилось несумісне з життям.
Побратими та керівники підрозділу згадують його як порядного, сміливого, працьовитого військовослужбовця, який завжди проявляв ініціативу та був надійною підтримкою для своїх командирів.
P.S.: “Номер один” висловлює щирі співчуття рідним і близьким Володимира Богдановича. Нехай земля йому буде пухом, а Господь дарує Царство Небесне та вічний спокій його душі!
Джерело: Тижневик "Номер один"
18150