24-річний навідник артилерії з Тернопільщини на псевдо “Мідний”, на сьогодні пройшов уже п’ять з половиною років війни, хоч з армією не планував пов’язати майбутнє. Освіту Мідний здобув у Зборівському коледжі, ставши муляром, маляром, штукатуром, повідомляє прес-служба 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.
Контракт із ЗСУ обрав замість строкової служби, щоби, як каже, бути ближче до дому. Тоді ще все називали АТО, а про повномасштабну війну мало хто думав.
Перше «бойове хрещення» він отримав на Сіверодонецькому напрямку, потім були Волноваха та інші гарячі точки Донбасу. На початку служби здебільшого проводили навчання та тренування з артилерії, освоюючи систему «Гіацинт». Зараз він працює з американською гаубицею «М-777», навчання на якій проходив у Латвії.
Наближення великої війни відчулося ще за місяць до 24 лютого 2022 року: “Мідний” розповів, що на початку лютого частину гармат передислокували на кордон з Білоруссю. А у той день командир подзвонив з коротким і приголомшливим повідомленням: «Київ криють!».
У Києві він вперше відчув справжнє полум’я бою і адреналін.
“Здавалось, це все на місяць-два, — зізнається “Мідний”. — Але з кожним днем, особливо, коли був на Донеччині, усвідомлював, що ця війна надовго”.
Сьогодні “Мідний” розуміє, що протистояти ворогу стає все важче: у них більше дронів, ракет, непередбачуваних авіаударів, мовляв, «ми вчимося, і вони вчаться». Однак, навіть у найстрашніші моменти він не втрачає віри.
“Мідний” зараз тимчасово виконує обов’язки командира гармати. Навчався не раз: двічі на третій розряд, нарешті досягнув першого. Раніше здебільшого доводилося знищувати ворожі гармати, бувало, що знищували по дві в день, а тепер головна ціль — піхота.
“Ми стараємось зменшити кількість ворогів на українській землі точністю, — каже воїн, — наші — влучніші, а ворог сипле снарядами без упину”.
Особливо небезпечно було на початку війни. Один із найжахливіших епізодів трапився під Лисичанськом, коли їх накрило касетними снарядами з «Точки У». У той день ворожий снаряд потрапив прямо в машину з боєприпасами, і, здавалося, що вижити — це найбільша вдача.
Ще один, не менш ризикований епізод, стався минулого літа, коли ворожі сили перекрили всі шляхи відступу, утворивши кільце. Вирватись було практично неможливо, але чекати підкріплення також не варіант — зв’язку з командуванням не було. Тоді офіцер прийняв рішення: прориватися самотужки.
“Ймовірність фарту — 50 на 50, але вибору не було — хіба чекати, — пригадує захисник, — є ситуації, коли треба шукати будь-яку можливу стежку”.
Зібравши екіпаж, вони вирушили двома джипами на трасу, повз засідку. У посадці ворог був вкопаний, але там не чекали такого маневру. Артилеристи відстрілювались прямо з машин, змушуючи ворога ховатися, і, користуючись моментом, проскочили. Якраз момент несподіванки і зіграв вирішальну роль.
“Це був один випадок за всю мою історію війни, коли артилерія вступала у ближній бій. Ми прорвались! З дірками на джипах, але живі. Ворог часто працює стаціонарно, тому ми можемо вичислити їхні позиції та знайти вдалий момент для удару. Найбільше емоцій приносять повідомлення про влучення в гармату, яка щойно вела вогонь по наших позиціях. Це відчуття — не просто задоволення від добре виконаної роботи, а радість перемоги. Адже саме з таких епізодів складається наша спільна мрія”, – відзначає військовий.
Поза позиціями вони спілкуються з місцевими мешканцями. У прифронтовій зоні залишилися здебільшого літні люди, які не покинули своїх домівок.
“Один дідусь днями розповідав російською, як наші хлопці допомогти йому картоплю викопати, ще й в підвал поносили, — зізнається захисник. — Багато з цих людей уже зрозуміли, хто насправді є ворогом: кажуть, телевізор показує одне, але вони побачили інше на власні очі, відчули, що стріляють по них з російського боку”.
За вправність в бою “Мідний” має відзнаки — подяки від командира бригади, «Золотий хрест» від Валерія Залужного. Нещодавно Президент підписав указ про нагородження його Орденом «За мужність» III ступеня.
А ще зауважив “Мідний”, що вдома життя здається зовсім іншим. Це іноді його гнітить. Усе виглядає так, ніби війни немає, люди займаються своїми справами, ходять в кафе, влаштовують святкування.
“Кажуть, ніби мобілізовувати вже нема кого, а тут, дивлюсь, повно людей , — ділиться воїн. — Це згадуєш, коли знову повертаєшся на позиції, де додаткові сили нам би не завадили”.
На завершення запитуємо про мрії: повернення додому, спільний бізнес із братом — відкрити автосервіс. Можливо, займатиметься реставрацією ретро-машин. А ще — хоче створити власну сім’ю.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
6606