Найсвіжіше:
• Хвороба обірвала життя відомого тернопільського бізнесмена та великого благодійника • Судитимуть поліцейського з Тернопільщини через смертельну ДТП у Бучачі • На Донеччині отримавши смертельні поранення загинув 30-річний воїн з Тернопільщини • На Донеччині рашисти розстріляли полоненого з Тернопільщини (+відео) • Тернополянка перерахувала шахраям 7 400 гривень за квиток з Італії • Львівські лікарі врятували двомісячну дівчинку з Тернопільщини, яка через кісту не могла дихати • Ломбард в Тернополі приймає біонічні протези: правда чи фейк • На Тернопільщині працівник військомату із спільниками займався виготовленням фальшивих документів для виїзду чоловіків за кордон • У лікарні помер військовослужбовець з Тернопільщини  • Бучачанин за заклики повалити державну владу потрапив за грати • Президент України підписав закон про демобілізацію строковиків • Стало відомо, скільки коштів витратила Україна для двох телемарафонів у 2023 році • Блокада кордону з Польщею довела, що Україну чекає жорстка конкуренція за ринки ЄС, – Олександр Кацуба • Автомобіль, який евакуйовував загиблих воїнів, потрапив у смертельну аварію на трасі Тернопіль-Львів • На Тернопільщині за другий рік повномасштабної війни з’явилося 19 нових котеджних містечок • Скандальне будівництво у Тернополі проти якого так активно виступає місцева влада   • На Тернопільщині розширено перелік дітей, які мають право на безкоштовне харчування • Тернопільські медики вийняли серце з грудної клітки військовослужбовця, щоби повністю видалити пухлину (+фото) • Головним кандидатом на посаду голови Тернопільської ОДА є львів’янин • Головні функції смартгодинників, які знадобляться прихильникам активного способу життя • На Тернопільщині померла директорка місцевої гімназії • Помер військовослужбовець з Тернопільщини, котрий півтора року відслужив у єгерський бригаді • Кращий футболіст Тернопільщини 2023 року Тарас Гром’як: ексклюзивне інтерв’ю • Смертельна пожежа на Тернопільщині: загинув чоловік зі Збаражчини • На Тернопільщині викрито громадянина Азербайджану, який намагався потрапити в Україну за підробними документами (+фото)
rss

Вчитель музики Андрій Ткач: «Вважаю своїм обов’язком передати дітям любов до нашої культури»


Опубліковано: 30 Січня 2024р. о 21:11


Педагогів-чоловіків у Тернополі – одиниці. Андрій Ткач – один із них, молодий та амбітний, викладає музику в 27-й школі. Він не боїться жодного дитячого «чому?», готовий до різних непередбачуваних ситуацій, а ще жодного разу не пошкодував, що обрав музику. Чи важко бути вчителем у сучасній школі, чим корисна музика дітям – про це та багато іншого читайте в інтерв’ю.

«Щоби здобувати знання та досягти результату, потрібно чимось жертвувати»

– Андрію Васильовичу, Ви з дитинства мріяли стати педагогом чи все сталося спонтанно? 

– Мрії бути педагогом у дитинстві не мав. Просто так склалася доля, що почав вчителювати. У моїй родині якщо не всі, то більшість – музиканти. Мій дідо з Лемківщини, у свій час дуже добре грав на скрипці. Тому батько дуже хотів, щоби я нагадував його тата і мого дідуся саме грою на скрипці. Одного дня батько каже: «Чи ти хочеш грати на скрипці?» Я на той час навчався в 2 класі загальної школи, мав років 7-8. Я відповів ствердно і він мене за руку привів до музичної школи у Гусятині, що за кілька кілометрів він нашого села. І з того часу все почалося. Шкода лише, що батько не побачив, яких результатів я досяг у музиці, адже рано відійшов у засвіти – мені було лише 11 років.

– У дитячо-юнацькі роки, коли хлопці грали у футбол чи їздили на санках, не підмовляли, мовляв, чим ти займаєшся, йди з нами, адже музика – це дівоче заняття?

Звісно, таке було. Так як кожному хлопцю чи підлітку хотілося побігати, поганяти з однолітками на санках чи лижах, поїздити на велосипеді. Не завжди хотілося йти до музичної школи, бо після загальної школи всі діти мали для себе час, а я мав йти ще на уроки музики. Звісно, я знаходив час і щоби погуляти з хлопцями, але все ж левову частку забирала музична школа. Деколи треба було себе заставити. Знав, що це мій обов’язок, що треба йти на урок, бо чекають вчителі. Мав внутрішнє переконання, що потрібно вчитися. У старших класах їздив до Тернополя, брав додаткові індивідуальні курси підготовки, адже мав намір вступати до музичного училища. Все це вимагало часу, але коли ставав свідомішим, розумів, що це мені потрібно для фаховості, кращого оволодіння інструментом, розуміння музики, теорії. Тому, щоби здобувати знання та досягти результату, потрібно було чимось жертвувати.

– Коли підійшов час обирати майбутню професію, а батька уже не було, чи Вас мама у занятті музикою? Не казала, що треба займатися «серйозною» справою, щоби могти потім утримувати сім’ю?

Ні, ніколи такого в нашій сім’ї не було. Моя мама також чудово співає, обоє моїх батьків – музично обдаровані і талановиті. Просто мама не мала музичної грамоти, у неї талант від природи. Мама розуміє, що таке музика, вона в живе в її душі, донині співає в церковному хорі, грає в аматорських сільських виставах, загалом бере активну участь у культурно-мистецькому житті. Тому вона завжди мене підтримувала в моєму захопленні музикою і ніколи не відмовляла.

– Хто порекомендував вступати у музичне училище? Чи це було Ваше  власне рішення?

Під час навчання у музичній школі я об’їздив багато конкурсів скрипалів. За словами моєї вчительки, у мене досить непогано виходило грати на скрипці і вона порекомендувала вступати в Тернопільське музичне училище (тепер Мистецький фаховий коледж ім. Соломії Крушельницької). Після 9 класу став студентом по класу скрипки. У моїй групі було четверо хлопців: троє скрипалів та один – віолончеліст. Правда, до завершення навчання не всі дійшли, хтось перевівся, хтось покинув училище. На 3 курсі я обрав паралельно ще одну спеціальність – симфонічне диригування. Такої спеціальності не було, для мене зробили виняток у навчальному плані і я став першим учнем в училищі, котрий здавав ці іспити. Мій державний іспит відбувся у філармонії, симфонічний оркестр виконував першу симфонію Бетховена, а я ним диригував. Після закінчення музучилища я став вчителем скрипки і диригентом симфонічного камерного оркестру. Але на цьому моя освіта не закінчилася: я навчався в Івано-Франківській музичний університет (по класу хорового диригування), а потім повернувся до Тернополя, де навчався в педагогічному університеті по класу фортепіано. Так що в мене великий обсяг здобутих знань у музиці.

«У школі є доступ до учнів, до того цвіту нашої нації, який тільки-но розквітає»

– Маючи стільки знань, Ви вирішили, що їх треба передавати дітям. Але пішли не в профільний навчальний заклад, а до загальноосвітньої школи…

Досвід роботи з дітьми у мене вже був, адже раніше працював у Центрі професійної освіти, де мав гурток інструментальної вокальної народної музики, а також у Центрі народної творчості, де разом з дітьми збирали різноманітний фольклор, знімали відео цікавих вистав по різних регіонах України. Музика та культурні традиції завжди перепліталися в моєму житті. В певний період для себе зрозумів, що треба поділитися знаннями, які здобув, із дітьми. Розказати їм більше про нашу українську культуру, пісню, мову. Саме це зараз хоче знищити москаль, наш ворог. Тому нині є гостра потреба зберегти нашу ідентичність у дітях, які підростають і яких треба формувати справжніми українцями, для того, щоби наша нація вистояла, вижила і мала майбутнє. І зараз я у школі, де є доступ до учнів, до того цвіту нашої нації, який тільки-но розквітає,  і вважаю своїм обов’язком максимум передати їм любов до нашої культури, традицій, звичаїв, українських пісень, тощо.

– Який Ваш підхід до викладання музики?

На кожному уроці співаємо українські пісні, поєднуємо різні жанри, комусь цікаво співати під фонограму, комусь акапельно, хтось хоче сам. Крім того, все що входить в календарний обрядовий річний цикл наших свят (колядки, щедрівки, вінчівки), намагаюся подати дітям з музичної та культурної точки зору, щоби вони пам’ятали наші традиції, не забували їх, розвивали і в майбутньому передавали своїм дітям. Не важливо, де вони будуть, але більшість того, що вони почерпнуть у школі, відкладеться в їхній підсвідомості та збережеться у їхніх серцях і душах.

Згідно з програмою нової української школи (НУШ), окрім пісень на уроках ми вивчаємо також танцювальну культуру. Тут більше робиться ставка на емоції, сприйняття, ми відходимо від зразків радянської школи, де учень мав сидіти і вчити. Ми даємо дитині вибір, що вона хоче, як вона сприймає музику, даємо музику в поєднанні із танцями, фольклором, культурою. Щоби дитина сприймала глибоко весь комплекс наших традицій і не лише українських.

– Доводилося чути і на власні очі бачити, як учні позитивно сприймають музику не лише на Ваших уроках, а й після…

Окрім основних уроків музики, у школі веду додаткові гуртки, зокрема – військо-патріотичний гурток та вокальний. Поєднуємо культуру і теперішню ситуацію в країні, бо живемо в такому часі. Є діти, які тягнуться, дуже хочуть співати. Скажімо, після 7 уроку, як правило, всі йдуть додому, однак є кілька дівчат і хлопців, які приходять до мене в актовий зал, приносять на листку слова і кажуть: «Ми хочемо поспівати, давайте знайдемо якусь фонограму». Тобто хочуть співати, розвиватися, а особливо ті, в кого це добре виходить, які мають задатки від природи.


«Музика дуже допомагає дитині в загальному розвитку»

– Яким чином прищеплюєте любов до скрипки у своїх учнів

Якщо правильно подати, то кожен музичний інструмент позитивно сприймається учнями. Наприклад, із дітьми аналізуємо гру віртуозної скрипальки Ванесси Мей, яка взяла стародавні класичні твори, написані 300-400 років тому, і подає їх у сучасному трактуванні з барабанами, у роковому стилі. Для нашої молоді вона сприймається набагато краще і є ближчою. Завдяки таким цікавим виконавцям, популяризується класична музика у сучасних жанрах. Водночас, щоби навчатися чомусь новому, маємо пам’ятати і не забувати старе, адже класика є фундаментом.

– Працюючи у 27 школі, вдалося когось з Ваших учнів переконати піти до музичної школи і там навчатися гри на скрипці?

У нашій школі є декілька дівчат, які навчаються на скрипці, а також дівчата і хлопці, які у музичній школі грають на бандурі, фортепіано, барабані, трубі та духових інструментах. Але так, щоби я десь, когось спрямував і привів за руку – то ні. Тут багато факторів, які впливають. Значною мірою це залежить від батьків, а також від бажання самої дитини.

Діти, які навчаються у музичній школі, приходять до нас на уроки, з ними робимо так звані уроки-концерти, вони виступають перед своїми однокласниками, показують, чого навчилися, на якому рівні володіють інструментом. І цим самим заохочують тих учнів, які ще не володіють інструментом, стимулюючи їх до такого самого заняття, і, можливо, хто не ходить до музичної школи, надумає туди піти.  

Сказати, що більше дівчат хоче займатися музикою, а менше хлопців, я не можу. Просто дівчата більше хочуть виступити, показати свої таланти, а хлопці більше поганяти, поскакати. Але коли ми робимо концерти і хлопці бачать, що дівчата класно грають, вони піднімають руку і кажуть: «Я теж хочу пограти, принести інструмент і показати, що я навчився». І так відкриваються у школі таланти, так ми бачимо тих дітей, які є більш обдаровані, більш талановиті і цим самим я їх підтримую та заохочую до музики.

– Коли дитина займається музикою, що, окрім музики, це їй дає?

Музика дуже допомагає дитині в загальному розвитку, як мінімум, колосально розвиває пам’ять та сприйняття. Це я можу сказати на своєму прикладі. Коли багато вчив напам’ять музичних творів, то слухаючи якусь тему на уроці чи лекцію на парі, я міг навіть нічого не записувати. А на екзамені повторяв ледь не слово в слово. Тому, навіть якщо хтось не піде в професійну музику, але займається музикою з дитинства, це дуже корисно, адже наш мозок тоді працює з більшою потужністю.

«Духовність нашої культури – є чимось більшим, ніж зарплатня!»

– Часто кажуть, що вчителювання – це взагалі не чоловіча професія. Є певні предмети, які чоловіки зазвичай не викладають –  скажімо, у початкових класах. А Ви, як вчитель музики, зустрічалися з таким стереотипом?

У мене такого не було. Музика – це наше спільне: як і чоловіче, так і жіноче ремесло. Ми маємо одне одного доповнювати, одне одному допомагати, бо це є наша культура. І хто і на скільки цю музику відчуває, любить її і виховує у своєму серці та має можливість поділитися з нашим підростаючим поколінням у будь-якій формі – чи це виховний процес удома, чи це вчитель у школі – він /вона обов’язково має це робити для того, щоби зберегти нашу українську ідентичність.

– А чи не було думок, у зв’язку із загальним суспільним стереотипом, кинути заняття в школі і перейти на іншу роботу?

– У житті завжди є якісь спокуси, залишити те, чим займаєшся, та перейти в іншу сферу діяльності. І десь у своєму житті пробував щось шукати інше. Але якщо трішки життя відводило вбік, то музика завжди в тій чи іншій формі була присутня зі мною, вона паралельно йшла. Чи це студійна робота, чи концертна, чи викладацька, чи навіть, коли керував церковним хором.

– На Ваш погляд, чому так мало чоловіків йде в освітянську сферу?

Напевно, все-таки, через брак фінансування та малі зарплати в школах та інших закладах освіти. Десь поїхати працювати на фурі водієм – це фінансово набагато вигідніше, ніж працювати з дітьми у школі. І тому в школах переважно працюють жінки. Навіть у нашій школі, де є близько 70 педагогів, чоловіків від сили 5-7. Стереотипно вважається, що чоловік має утримати сім’ю, і тому через низькі зарплати вчителів чоловіків так мало.

«Основної мети на сольний концерт я не ставлю, але не кажу – ні»

– Пане Андрію, як гадаєте, чи батько захоплювався б тим, чим займаєтеся?

Думаю, він був би задоволений, бо його мрія збулася. Адже я володію скрипкою доволі непогано і ділюся знаннями з іншими.

– Чи є у Вас плани організувати сольний концерт?

Музиканти діляться на дві категорії – є виконавці, які виступають на сольних концертах, а інші музиканти, які, скажімо так, сидять в оркестровій ямі або записують, супроводжують, чи допомагають першим. У мене так склалося в житті, що я виконую другу функцію – навчаю, ділюся, розповідаю, записую, формую, видаю, випускаю пісні у світ. Скажімо, у мене є студія звукозапису, шукаю творчих людей, співпрацюю з різними артистами, зокрема, Володимиром Вермінським, Павлом Доскочем, Ольгою Монастирською, ZOZULYA тощо. У мене також є декілька власних авторських композицій, Ютуб-канал, але щоби сказати, що є матеріал на сольний концентр, не можу. Бо викладацька діяльність та студійна робота займає весь час, а сольна діяльність вимагає вкласти всю енергію у розвиток самого себе. Тому сольного концентру у мене не було, хоча я був дотичний до багатьох сольників інших виконавців.  

У кожного музиканта десь воно є, хочеться зробити якийсь підсумок своєї діяльності. Думаю, ще буде такий момент, що підведу риску своєї творчості на даному етапі свого життя і десь, можливо, вийде сольний концерт моїх пісень та творів. Поки що це все в процесі і на далеке майбутнє все може статися….

Фото з архіву Андрія Трача

 Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу


Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Автор: Рубрика:
Мітки: ,





Новини
27 Лютого
26 Лютого
Що ви очікуєте у 2024 році в Україні?
Погода
Реклама
Ua News media group
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше