П’ятниця – починальниця, субота – коровайниця, неділя – вінчальниця, у понеділок – їсти та пити, у середу – похмелятися, а в четвер після обіду та й додому поїду. Саме так у кількості шести днів святкувалося одне з найважливіших свят у житті – весілля. Такої української традиції дотримувались наші пращури, більше того, вони вірили, що коли однієї з традицій не дотримуватись – молода сім’я щасливо жити не буде, а подекуди недотримання звичаїв віщувало негаразди або ж смерть одного з подружжя.
Традиційне українське весілля складалося віками, воно має певні обряди, порядок дій та дійові особи. Та з плином часу все змінюється: люди, їхні вподобання, стиль життя, святкування весілля. У кожного народу весілля – це своєрідний ритуал із певними особливостями, піснями, обрядами, проте багатьох із них тепер не дотримуються сучасні молодята. Та пишні весільні обряди все ще зберігаються у багатьох регіонах. Сьогодні ми вам повідаємо про традиції, звичаї та забобони нашого краю, які збереглися від минулого до сьогодні. Є традиції смішні, як, до прикладу, «обман» молодого. А є ті, котрі свою магічну силу пронесли через століття і досі існують на території нашої держави.
«Якщо батьки подумки не дадуть благословення і не відпустять, то життя з чоловіком буде тернистим
Весільний рушник
Однією з головних традицій в Україні є вишивання весільного рушника. На думку наших пращурів, його майбутня наречена мала вишивати сама. Вишитий рушник – символ єдності і радості нероздільного подружнього життя, тому молода, сідаючи за вишивку, повинна мати гарний настрій, обов’язково перед процесом помолитися і не займатися вишивкою у критичні дні. Після весілля, якщо у молодої сім’ї негаразди та конфлікти, потрібно розстеляти весільний рушник у хаті, промовляючи молитву, або ж подумки виганяти з хати всі біди та незгоди. Старі люди досі вірять, що рушник – це головний атрибут весілля, тому його подалі ховали від злих очей, а новонароджену дитину клали на нього зі словами про довге й щасливе життя.
Коровай
Ще одним неодмінним атрибутом весілля є коровай, який доручали випікати легкій на руку жінці, що щасливо живе у першому шлюбі. Якщо коровай вдавався, молодим пророкували щасливе подружнє життя, якщо тріснутий – нещасливий шлюб, а загнічений – круту вдачу одного з молодих. Коли розпитати наших бабусь чи прадідусів, у селах, де весілля традиційно святкувалося не один день, коровай випікала ґаздиня, яка добре зналася на тісті, а головне – особисто знала наречених. Вірять, що коли ґаздиня затаїла зло на батьків молодят, то щасливе подружнє життя даватиметься важко. Тому з такими жінками ніколи не сварилися, їм приносили подарунки та просили, аби при випіканні вона співала радісних пісень.
Викуп нареченої
Важко уявити весілля, де б не було викупу нареченої. Традиція ця походить із давніх часів, коли хлопець міг купити собі дружину в її батька чи за гроші, чи за худобу, чи за певні предмети побуту. Сучасну молоду викупляють дружби за горілку, інколи підкладаючи під пляшки гроші. Саме тут у наш час й обманюють нареченого. Молодий парубок зі сторони нареченої, переодягнувшись у «весільну сукню», грає роль справжньої нареченої, все це дійство супроводжується сміхом, танцями та музикою. Роль нареченого – не піддатися «спокусі», а побачити справжню наречену. Такий звичай традицією назвати важко, адже швидше за все це придумали люди, щоби повеселити гостей на «брамі». Тернопільщина – одна з небагатьох, де практикується такий обряд.
Благословення батьків
Благословення – дуже давня традиція, яка означає згоду батьків на одруження своїх дітей. Адже раніше без батьківського благословення не відбувалося вінчання. В різних регіонах молодята просять у батьків благословення по-своєму: часто батьки сидять, молоді підходять до них, кланяються і цілують руки. Інколи батьки можуть стояти, а молоді б’ють поклони перед кожним із них. Коли вже виходять з хати, то мама молодої окроплює всіх свяченою водою, а старший дружба шукає великого прута і підганяє ним майбутню тещу. Пояснень є кілька: щоби теща швидко звивалася і допомагала молодим, а також щоби не докучала зятю, або щоб молода була вправною господинею. На виході з подвір’я жінки стоять, тримаючи в руках хліб, щоби жили молоді в достатку. Від нашої читачки дізнаємося про благословення наступну річ. «Коли я виходила заміж, благала батьків, аби вони відпустили мене. Я просила у них пробачення за все погане, що зробила, кланялася і просила прийняти той факт, що тепер я йду в сім’ю чоловіка, приймаю їхні закони та звичаї і переходжу на інше прізвище. Про це мені розповіла бабуся подруги. Мовляв, якщо мої батьки подумки не дадуть благословення і не відпустять, то життя з чоловіком буде тернистим, – розповіла Ольга Білик.
«Церква – це не той орган, який перевірятиме, цнотлива дівчина чи ні»
Вінчання
Для українського весілля обов’язковим є обряд вінчання, що теж має свої особливості. Під час вінчання священник з’єднує праву руку нареченого з правою рукою нареченої, покриває з’єднані руки єпітрахілією і поверх неї кладе свою руку. Це означає, що через руку священника чоловік отримує дружину від самої церкви, яка з’єднує їх у Хресті навіки. За народною традицією іноді руки наречених ще зв’язують великою хустиною або рушником. Це означає надію на ще більшу єдність і нерозривність шлюбу. Сучасні молодята воліють не вінчатися у церкві, для багатьох це дикість, для інших – норма. Однак, запитавши у старших людей, одноголосно можна почути: запис у паспорті нічого не означає, це папірець, хочете жити мирно, треба, щоби Бог вас благословив.
Обручки і свічки для наречених
Обручки з’явилися на Сході, звідки їх запозичили стародавні греки, римляни, а згодом і весь світ. Значення обручки було таким, що жінка більше «не продається», а належить уже чоловіку. У 800 році Папа Римський Ніколай оголосив про використання обручок християнами, і відтоді вони почали означати вірність, постійність і цілісність любові.
Існує добра традиція: придбавши обручки, тримати їх у руках і молитися. Також обручками не слід вихвалятися друзям та подругам до весілля.
Свічки, які горять в руках у наречених під час вінчання, зображають духовне торжество, славу дійства і світло благодаті, які сходять на них. Світло – символ Божої святості, полум’я свічок освітлює початок нового життя, в яке вступають наречені. Наші пращури самі робили свічки, для цього обирали відповідний день та час.
Щодо весільної забави, то кожен регіон сам для себе обирає, в якому форматі має відбуватися дійство. Ні для кого не секрет, що молоді люди можуть розписатися таємно і не святкувати весілля. Для інших не запросити гостей вважається образою на все життя. Звісно, сучасні гуляння дуже сильно відрізняються від тих, які були у наших пращурів. До прикладу, існувало поняття «без поцілунку». На весіллі наречений не міг цілувати наречену в губи, лише у щоки та руку.
Одним із важливих є питання дівочої дошлюбної цнотливості. У традиційному суспільстві дошлюбна незайманість була неодмінною чеснотою, тому перевіряння новоодруженої на цілість дівочої пліви було важливим елементом шлюбного обряду. Свідоцтвом дівочої цноти вважалася кровотеча після статевого акта, і відповідно сліди крові на білизні після першої шлюбної ночі мали її демонструвати. Це було відоме як «обряд комори»: за звичаєм саме в коморі стелили молодим шлюбну постіль. Сорочку молодої зі слідами крові від дефлорації («червцю») після першої шлюбної ночі називали калиною – це було свідоцтво незайманості нареченої до шлюбу. Як символ дотриманого дошлюбного дівоцтва вранці вивішували корогву — клапоть червоної тканини. Якщо ж слідів крові на сорочці не виявлялося, це ставало ганьбою для молодої: із короваю викидали калину, топтали її, а замість неї встромляли гілку сосни або руту, пояснюючи: «Наша молода не принесла калини – їй прикраси не треба», співаючи при цьому: «Ой, щоб тобі да морозоньку, що заморозив калиноньку, да засмутив да родиноньку». Вираз «згубити калину» означав втратити дівоцтво, невинність, а «ламати калину» — позбавляти дівоцтва.
Питання дівочої незайманості у сучасному суспільстві не так гостро стоїть, як раніше. Обговорювати дівочу цноту і піддавати це пересудам та обмовкам не має права ніхто. Більше того, навіть церква застерігає від цього.
– До всіх традицій ми ставимося з повагою. Церква – це не той орган, який перевірятиме, цнотлива дівчина чи ні. Звісно, існує поняття, що до укладання шлюбу дівчина має приступити «чистою». Однак час іде вперед, у людей змінюється безліч понять та ставлення до цього. У даний момент варто звернути увагу на те, чи чесна дівчина зі своїм майбутнім чоловіком. Якщо вона вдає із себе незайману, а насправді це не так, то це говорить про обман та недовіру до майбутнього чоловіка. Молоді люди упродовж часу, коли вони разом і хочуть поєднати свої долі, повинні пізнати одне одного, вони мають довіряти одне одному. І чоловік повинен знати про даний факт. Якщо для обох це не є перепоною, то церква не вмішується. Важливо розуміти, що це гріх, і розкаятися в ньому. Ніхто не може осуджувати цього – ні церква, ні люди. Люди, які вступають у шлюб, повинні знати одне про одного все, це говорить про довіру і прийняття людини повністю. Взагалі поняття «весілля і вінчання» є дуже важливим. Найперше, що хочу сказати, це те, що церква не дає розлучення, такого поняття немає. Тому, молодята, перш ніж приймати таїнство шлюбу, переконайтеся, що ви справді любите одне одного. Любов – це не отримання задоволення від фізичних утіх, це відповідальність, вміння прощати, підтримувати людину, допомагати їй і приймати такою, якою її створив Господь. Під час вінчання молоді люди промовляють обітниці, це не красиві слова, це сокровенні речі для обох. Щоби вступати у шлюб, потрібно бути свідомим. Це – найголовніше! Молоді люди не є свідомими, у них спотворене уявлення про сім’ю та шлюб. Довіра, любов, відповідальність за майбутніх дітей та одне за одного в горі і в радості, в хворобі і у здоров’ї. Всі ці речі молоді повинні добре розуміти і тоді зважуватись на такий серйозний крок. Що Бог створив, людина нехай не розлучає, – каже настоятель римо-католицької парафії Святого Шарбеля у с. Байківці Юрій Ткач.
Як бачимо, більшість традицій мають церковний фундамент, адже щоб молоді жили добре, все потрібно робити через молитву та добрі помисли. Отже, перш ніж вступити на весільний рушник, молодій парі варто розуміти поняття відповідальності та приймання. Не дарма кажуть, що шлюб укладається на небесах. Вірите ви у це чи ні, але над нами є та вища сила, котра вказує людям правильний шлях або ж карає за необдумані вчинки. А весільні традиції, звичаї слід поважати та дотримуватися їх згідно з вашими особистими вподобаннями.
Іванка Біла
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: весільні традиції, газета "Номер один", новини Тернопільщини
13348