День Соборності – свято українського єднання
Минуть віки, але назавжди в нашій пам’яті залишиться славна дата 22 січня 1919 року – день проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР в єдину соборну Українську державу. Дві гілки українського народу, роз’єднані упродовж століть чужоземними завойовниками, власною волею возз’єдналися. Український народ завжди прагнув до єдності. Ініціатором возз’єднання – Акта Злуки – виступила ЗУНР. Зупинимось на цій темі детальніше, бо ті події безпосередньо пов’язані з Тернополем.
Півтора місяця Тернопіль був столицею ЗУНР
У книзі «Тернопіль і Тернопільщина в світлі статистики» професор Кембриджського університету, українець Роман Миколайович писав: «У Тернополі перебував деякий час уряд ЗУНР, а точніше – від 21 листопада 1918 року до 2 січня 1919 року, коли він переїхав до Станіславова. І саме в той час у Тернополі наш уряд обговорював і вирішував справу злуки наших західних земель зі східними».
Під натиском переважаючих сил поляків у ніч з 21 на 22 листопада 1918 року уряд ЗУНР залишив Львів і прибув до Тернополя. До нашого міста прибуло 8 із 14 секретарів (міністрів) на чолі з головою уряду Костем Левицьким. Його установи розмістилися в теперішній середній школі №4 (на фасаді школи в 1991 році встановили меморіальну таблицю) і в приміщенні Української гімназії (донині не збереглося). Уряд ЗУНР зайнявся зовнішньополітичними питаннями. Ще у Львові Національна рада ЗУНР уповноважила Державний секретаріат: «Проробити потрібні заходи для з’єднання всіх українських земель в одну державу».
1 грудня голова уряду Кость Левицький і держсекретар Лонгин Цегельський прибули у м. Фастів на перемовини з представниками Українського національного союзу (УНС) – блоку опозиційних до гетьмана Павла Скоропадського партій. Представники УНС переконали делегацію ЗУНР не починати перемовини із П. Скоропадським про об’єднання, а почекати до усунення гетьмана від влади. Справа в тому, що на той час була декларація американського Президента Вудро Вільсона, за якою всім народам Австро-Угорщини надавалося право на самовизначення. Що ж до Росії, то вона розглядалася членами Антанти як єдина держава і не визнавала, за винятком Польщі, новоутворених держав на територіях колишньої Російської імперії. За таких обставин возз’єднання з гетьманською Україною могло би призвести до механічного включення українських земель колишньої Австро-Угорщини у межі Росії. Була ще інша, уже внутрішня причина. Володимир Винниченко і Симон Петлюра не хотіли, щоби ЗУНР об’єдналася з Українською державою, хоч гетьман П. Скоропадський готовий був надати військову допомогу ЗУНР у боротьбі з Польщею, він навіть погодився направити в Галичину полк Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Але С. Петлюрі вдалося переконати Січових стрільців не йти на допомогу ЗУНР, а взяти участь в антигетьманському повстанні.
Ухвала про об’єднання ЗУНР та УНР супроводжувалась походом зі смолоскипами та парадом військ
І ЗУНР почекала до приходу до влади Директорії. У Фастові було підписано передвступну угоду з Директорією, яка вже на той час була утворена на основі УНС. До Тернополя 8 грудня 1918 року прибув уповноважений представник Директорії Григорій Сидоренко, згодом генерал Михайло Омельянович-Павленко і полковник Євген Мешковський, які очолили Українську галицьку армію.
У Тернополі Державний секретаріат розпочав титанічну працю над розбудовою молодої держави, на першому плані стояло об’єднання двох українських держав. На засіданні Державного секретаріату 22-23 грудня «вирішено послати делегацію до Києва з метою завершення злуки обох українських республік». Делегація ЗУНР відбула до Києва, куди 19 грудня із Вінниці урочисто переїхала Директорія.
Вже 3 січня 1919 року в Станіславові, у театральній залі готелю «Австрія», відбулася перша сесія Української національної ради, на якій одноголосно прийнято ухвалу про злуку ЗУНР та УНР. «Українська національна рада, виконуючи право самоозначення українського народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішнім днем ЗУНР з УНР в одну, одноцільну, суверенну народну республіку», – говорилося в ухвалі. Її підписали Є. Петрушевич і А. Горбачевський. Того ж дня близько 7-ої години вечора біля готелю «Австрія» відбулося народне віче. До народу звернулися Є. Петрушевич, С. Вітик, Д. Вітовський та інші промовці, які сповістили народ про прийняте рішення. Потім відбувся похід зі смолоскипами та парад військ. Отож ще у 1919 році на честь рішення про Злуку відбувся похід зі смолоскипами і нинішні походи зі смолоскипами беруть початок з 1919 року!
На підтримку прийнятої ухвали Національною радою в містах і селах Галичини відбулися віча, які схвалили це рішення. А 21 січня 1919 р. представники Закарпаття в Хусті, спираючись на рішення Старолюблянської, Свалявської та Марамош-Сегідської народних рад, прийняли рішення про приєднання до УНР. Директорія УНР вітала ці історичні кроки ЗУНР і Закарпаття й почала їх втілювати в життя.
Східні і західні землі України об’єдналися в одну державу, щоби донести до нащадків ідею соборності
22 січня 1919 року Акт Злуки ЗУНР і УНР був урочисто прийнятий на Софіївському майдані. У цей день при вході до Володимирівської гірки на Софіївському майдані було споруджено тріумфальну арку з гербами УНР і ЗУНР. На велелюдному віче посол від ЗУНР Л. Цегельський прочитав ухвалу Української національної ради про Злуку ЗУНР з УНР. В Універсалі Директорії УНР з цього приводу сказано: «Директорія УНР рішила прийняти до відома з’єднання і ввести його в життя згідно з умовами, які означені в ухвалі Української національної ради з дня 3 січня 1919 року. Віднині вживаються в одно віками відділені одна від одної частини України – Галичина, Буковина, Угорська Русь і Наддніпрянська Україна в одну Велику Україну. Здійснилася вікова мрія, якою жили, за яку умирали кращі сини України. Віднині єдина незалежна Українська народна республіка. Віднині народ український увільнений могучим поривом своїх власних сил, має тепер змогу з’єднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави на добро і щастя українського народу». Цей універсал зачитав голова Директорії Володимир Винниченко. Після проголошення 22 січня 1919 р. Акта Злуки ЗУНР отримала статус Західної області УНР (ЗО УНР), а Є. Петрушевич став членом Директорії УНР, однак в її роботі до літа 1919 р. практично участі не брав.
22 січня було возз’єднано всі етнічні українські землі. 9 лютого 1918 року за Берестейським мирним договором УНР визнана в межах етнічного розселення українців у колишній Російській імперії, а згідно з Актом Злуки, до УНР увійшли українські землі колишньої Австро-Угорщини. Східні і західні землі України об’єдналися в одну державу, щоби разом пройти тяжкі випробовування, донести до нащадків ідею соборності. І в цьому найбільше значення Акта Злуки.
В силу історичних обставин Акт Злуки не був втілений у життя. Однак упродовж довгих років він давав сили українцям у боротьбі за свободу, воскрешав віру в незалежність, жити господарем на своїй землі.
Символ іноді важить більше за реальну подію
Проголошення Злуки показало, що українці прагнуть мати власну соборну державу. Проте перепони на шляху до утвердження її були значнішими, ніж потенціал національної революції. Польща захопила територію ЗУНР, а через два тижні після Акта Злуки уряд Української Народної республіки змушений був залишити Київ. В Австро-Угорщині українці виявились єдиними, хто не зміг відстояти власну державність.
Акт 22 січня 1919 року лишився радше символом, який так і не набув реального втілення в 1919 році. Але символ іноді важить більше за реальну подію. Сам цей Акт Злуки дає нам підстави говорити: соборну Україну творили таки самі українці, і через роки, в 1991 році, Соборність України стала реальністю.
В Тернополі за роки незалежності, а переважно в 1990-94 рр., було встановлено ряд меморіальних таблиць, названо вулиці, відкрито пам’ятники до Злуки українських земель. Це проспект Злуки, вулиці Грушевського, Винниченка, Петрушевича, бульвар Петлюри, меморіальна таблиця на приміщенні, в якому перебував Державний секретаріат, пам’ятник Петлюрі тощо…
Павло Слива, історик
Джерело: Тижневик "Номер один"
13301