У тернопільському кінотеатрі «СінемаСіті» відбувся допрем’єрний показ стрічки «Гірська жінка: на війні» режисера Бенедикта Ерлінґссона та зібрав повний зал, довелося доставляти стільці, а ті, кому бракнуло місця, дивилися стоячи. Цей фільм знято в ісландсько-французько-українській копродукції.
Показ відбувся за участі голови Державного агентства України з питань кіно Пилипа Іллєнка, генерального продюсера стрічки Сергія Лавренюка, якими було зазначено, що зараз надзвичайно популярно в Європі знімати фільми за участю кількох країн і що Україна також намагається інтегруватися у цей процес. Зйомки фільму тривали протягом 8 тижнів в Ісландії та Україні. Світова прем’єра стрічки відбулася 12 травня 2018 року на 71-му Канському кінофестивалі, де вона брала участь у конкурсній програмі «Тиждень критики» та отримала нагороду Консорціуму письменників і композиторів. Цей фільм також було обрано як фільм-відкриття Одеського міжнародного кінофестивалю, який проходив з 14 по 21 липня в Одесі.
Артхаусні фільми мають свою специфіку, однак ця стрічка виявилась дуже легкою та швидкою, творцям довелося навіть тримати певну напругу протягом усього фільму. На мою думку, в основному цього вдалося досягти завдяки музичному супроводу. Він тут взагалі в ролі окремого персонажа. З української сторони це наші народні автентичні пісні про ніжність, жіночність та материнство у виконанні Ірини Данилейко, Галини Гончаренко та Сусанни Карпенко. З ісландської сторони – це тріо чоловіків, що грають на різних музичних інструментах.
Режисерові вдалося органічно поєднати життєву драму однієї людини з глобальними проблемами людства, зміксувати це з комедійністю та ліричністю, і по закінченні цього отримати дуже філософський фінал. Фільм дійсно такий, яким хочеться поділитися з іншими, і після показу усюди було чутно схвальні відгуки.
Якщо коротко, то у центрі сюжету – історія ісландки Хатли, яка веде розмірене життя диригента хору і в той же час є еко-активісткою, яка виступає проти місцевого алюмінієвого заводу і влаштовує диверсії для того, щоби припинити його роботу. Згодом виявляється, що кілька років тому Хатла подавала документи на всиновлення, і тепер її заявку розглянули, підтвердили і її чекає маленька 4-річна дівчинка Ніка з Дружківки Донецької області, батьки якої загинули на війні. І Хатла постає перед вибором: або зректися справи всього свого життя й отримати право опіки над дівчинкою, або втратити шанс на те, щоби стати матір’ю і продовжити свою екологічну боротьбу. Героїня не хоче обирати і чимось жертвувати, вона намагається втілити в життя дві ідеї, які приречені на провал, але її рятує інша людина…
Фільм дійсно знятий дуже якісно, гарні пейзажі, переконлива гра акторів, багато символізму, дуже яскраво виражена любов до рідної землі. На жаль, Україна у стрічці представлена вже звично для іноземців. Хатлу вона зустрічає дощем, сірим пейзажем, старими автівками, розритими дорогами. У дитячому будинку протікає дах, зморена вихователька дивиться на Хатлу з надією, хоча й розбита горем. З однієї сторони іноземні глядачі зайвий раз згадають про те, що у нашій країні війна і вона нікуди не зникла, а з іншої – не бачать абсолютно ніяких змін, країна продовжує бути руїною.
Якщо ви любите якісне, спокійне, розмірене кіно з відкритим фіналом, ця стрічка саме для вас. Її показ для широкого загалу відбудеться з 16 серпня.
Джерело: Тижневик "Номер один"
2229