У селі Гончарівка Монастириської громади відбулися громадські обговорення з питання розміщення на території рекреаційної зони біля ставка цегельні. На спірну земельну ділянку претендують дві сторони – жителі села та родичі місцевого чиновника.
Сьогодні на тому місці пустка, на пустирі – дерева та чагарники набагато вищі за людину.
– Обговорення було гаряче, адже майна для виробництва цегли в селі немає вже кілька десятиліть. Його як частину колишнього держгоспу розтягнули На зборах дійшло до того, що говорили про те, хто які мотори знімав, кому потім їх продав, куди пішла бляха. Згадали все: і про природоохоронну зону ставка, і про дозвіл міськради на створення рекреаційної зони, і про нібито попередній намір продати інше майно поруч, але без наміру створювати цегельню, бо без додаткової землі гірше продається. На запитання про бізнес-план, про те, скільки ж людей планує працевлаштувати (10, 20 чи 50), спочатку відповіді взагалі не було. Потім власник паперів на майно від 2005 року сказав, що мають працювати 15 осіб, – розповів голова Монастириської міської громади Андрій Страрух.
Жителі села вже не перший рік доглядають став та береги, показували зошит із десятками прізвищ та сотнями гривень проти кожного (хто скільки здавав у попередні роки на благоустрій території біля ставка). На наступний тиждень заплановано чергову толоку, бо виросла трава.
– Інша сторона доводила свою позицію документами на майно від 2005 року. Майна ж цегельні, для якої просять землю, знайти не вдалося. Кажуть, має бути, може, погано шукали. Хай би було, але чому ж тоді за нього роками не платили податків, за землю – оренду в сільську раду теж, тому й самого договору оренди землі під т. зв. нерухомим майном у сільській раді не виявили, – доповнив міський голова.
Кожному зрозуміло, що виробництво та робочі місця – це «священна корова» місцевої економіки, тому що це зайнятість, податки, соціальний захист, розвиток та віра у завтрашній день. Проте жителі села, в тому числі колишні працівники держгоспу, які ж самі працювали на виробництві цегли, добре розуміючи виробничий процес та ефект від виробництва для села, враховуючи, що ж реально зроблено з 2005 року, твердо пропонували відступити від ставка – позаду є ще кілька гектарів (власник документів на т. зв. майно претендує на пів гектара), а прибережну рекреаційну зону залишити людям.
Зваживши усі «за» і «проти», ухвалено рішення захистити інтереси сторони, яка бореться за рекреаційну зону. «Всім місця вистачить, міні-цегельню на 15 чоловік є де будувати», – підсумував Андрій Старух.
Джерело: Тижневик "Номер один"
10309