Бойовий гопак – це українське бойове мистецтво, відтворене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях та власному досвіді дослідника бойових мистецтв – львів’янина Володимира Пилата. Самі спортсмени говорять, що бойовий гопак – це шлях українського лицаря-захисника свого народу, мови, звичаїв, обрядів, традицій, історії та української правди. Варто зазначити, що хоча цей вид мистецтва і відносять до спорту, однак його можна розглядати як школу альтернативного виховання, яка дозволяє вивчити рухову та духовну спадщину нашого народу, зміцнить загальну фізичну підготовку, виховає дитину на основі національних традицій, звичаїв та обрядів і дасть змогу увійти в тісне коло надійних друзів, разом з якими легко долати усі труднощі й перешкоди. Про особливості цього виду спорту розповів тренер із бойового гопака Владислав Лавнікович.
«Нашу історію перекручували, а героїчні сторінки знищували»
– Ви родом не з Тернопільщини, тож як доля закинула Вас у наш край?
– Народився я у Єнакієвому, що у Донецькій області. А в 1994 році мої батьки переїхали на Хмельниччину. Тато завжди мріяв жити в Західній Україні. Знаєте, раніше ж, після війни, людей відправляли на відновлення Донбасу, і це було примусово, ніхто собі місця не обирав. Така доля спіткала і моїх дідусів та бабусь. До Тернополя переїхав у 2012 році, тоді в моєму житті з’явилася людина, яка посприяла створенню школи бойового гопака у Тернополі і запропонувала мені зайнятися розбудовою осередку, допомогла з матеріально-технічною базою. Наш благодійник і меценат – Ігор Степанович Гирило. Він не любить виставляти назагал свої добрі справи, але ми всі йому дуже вдячні. Він щиро вболіває за нашу діяльність, цікавиться досягненнями. Трапляється так, що у деяких дітей немає фінансової можливості поїхати на навчання, і тоді виручає Ігор Степанович. Ми дуже раді, що є такі люди, які не наживаються на дітях, а навпаки, намагаються допомогти.
– А як бойовий гопак прийшов у Ваше життя?
– Свого часу я займався боксом та й взагалі любив спорт. Окрім цього, щиро цікавився козацтвом. Збирав інформацію по крихтах, ще в юності знав, що існувала в козаків своя бойова система, і це не ушу, конг-фу чи карате. Просто нашу історію перекручували, а героїчні сторінки знищували. Цьому доказ – мала кількість інформації про великих благодійників. Князів Острозьких, Івана Богуна та й, зрештою, Богдана Хмельницького виставили зрадниками. Ми насправді маємо дуже багато цінного, на що претендують наші сусіди. І за це потрібно боротися. Таке моє бачення знайшло своє підтвердження у бойовому гопаку. Коли у Нетішині відкрилася школа, я знав, що буду в ній займатися, і тоді увесь той хаотичний пазл у моїй голові склався докупи. Козаки воювали за українську землю, вони знали, що є нащадками саме руських воїнів. Той же гетьман – це альтернатива руському князю. Це не є крайнім націоналізмом, це здорова адекватна позиція. Зараз нам потрібно творити нову історію і досліджувати той пласт історичних подій, які намагався знищити ворог. Якщо нам вдасться це зробити, то ми станемо непереможними.
– Наскільки мені відомо, ще донедавна в українських селах існували спеціальні школи, куди відправляли малих хлопчаків, аби навчити їх битися. Це робили для того, щоби майбутні чоловіки могли захистити свою домівку та село…
– Таке насправді практикувалося в українських селах. Засновник бойового гопака Володимир Пилат розповідав, що така практика залишалася на землях Західної України до приходу більшовиків. Раніше на перервах хлопці змагалися між собою та билися і це було нормально. Зараз ми бачимо кардинально протилежну картину, вчителі тлумачать дітям: «Не бігайте, не кричіть, не бийтеся». Такі обмеження ламають чоловічу природу, адже хлопцям так важко всидіти на місці спокійно стільки часу. Через рух і бійку вони вдосконалюють себе. Якщо повернутися до історії, то є багато листів, де священнослужителі зверталися до царя з вимогою заборонити недільні бійки. А все чому? Тому що чоловіки після церкви влаштовували кулачні бої. Адже вони в той час добре розуміли, що в будь-який момент може початися війна. Це вже потім через насаджування на зміну таким боям прийшла пляшка оковитої. Навіть на вечорницях хлопці демонстрували вправність, показово билися, аби це побачили дівчата і розуміли, ось саме він буде хорошим чоловіком і батьком дітям. І це все було донедавна. А наші вороги працювали над тим, аби вирвати з корінням пам’ять про те, бо без національної пам’яті немає сили.
«Доступ до мобільних телефонів мають лише 10 хвилин на день»
– Як відбуваються тренування з бойового гопака?
– Обряд молитви, обряд вітання, а потім українська бойова пісня для налаштування. Після цього проводимо розминку і тоді вже мої учні розбиваються на групи: хтось готується до змагань, хтось до показових виступів, хтось атлетикою займається. Найменшим учасникам та новачкам демонструємо легкі стійки та рухи. У кінці тренування проводимо лекцію. Вважаю, що повинен бути такий ідеологічний склад їхньої мотивації: для чого вони це виконують і хто вони такі є. Хлопець – це майбутній господар, майбутній чоловік, захисник, здобувач, а не п’яничка.
– Мені відомо, що Ваші учні ходять по битому склі…
– І по склі ходять, і лягти на нього можуть, а зверху ще на них хтось може стати, і по розпеченому вугіллі, і цеглину на їхньому животі можуть молотом розбити (посміхається, – авт.). Та не хвилюйтеся, ніхто їх до цього не примушує. Взагалі за всю свою тренерську практику, а це вже майже 8 років, пригадую лише два випадки, коли дитина відмовилась. Влітку під час проведення таборів ми розпалюємо багаття, водимо хороводи, співаємо пісень, а опісля лопатами розгрібаємо вугілля і робимо стежку завдовжки 1-2 метри для початківців і 5-ть – для тих, хто займається довше. І діти самостійно через це проходять. Це досягається контролем тіла та правильним групуванням, а також психофізичним налаштуванням. Коли вони свідомо йдуть на цей крок, у них зростає власна самооцінка, вони пишаються тим, що це зробили. Я ж пояснюю їм це просто: є проблема і її потрібно подолати, є мета і до неї треба йти, все як у житті. Впевнений, що така цілеспрямованість дуже допоможе їм у майбутньому.
– Поза тренуваннями Ви зустрічаєтесь зі своїми учнями?
– Ми часто разом подорожуємо. Влітку проводимо табори, їдемо на природу на 10 днів, живемо у наметах. Діти ходять босоніж, купаються у річці. Харчування здорове – каші, перші страви. Деякі батьки навіть дивуються, адже раніше не знали, що їхні діти їдять кашу (посміхається, – авт.). Доступ до мобільних телефонів мають лише 10 хвилин на день ввечері, коли дозволяю телефонувати батькам. Решта часу вони навчаються, окрім фізичних навантажень, вони працюють розумово. Ми проводимо лекції, діти пишуть вірші, казки, складають пісні, роблять театральні міні-постановки, проявляють себе у різній творчості. Таке єднання з природою йде на користь, вони набираються енергії з води, землі, повітря та вогню.
– Ми говоримо про бойовий гопак як про вид спорту, але те, про що розповідаєте мені Ви, нагадує альтернативну школу виховання…
– Так і є. Батьки бачать, як діти одужують духовно, зміцнюються фізично і ростуть розумово. Технікою бойового гопака передбачено, що людина починає мислити дуже швидко. Він розвиває мозок, стимулює пам’ять. Гармонійний розвиток передбачає і те, що людина духовно росте, пізнає українство, стає ближчою до своєї землі, до мови. Перша стадія – це оволодіння своїм тілом. Потім – оволодіння думками. Духовний ріст починається з того, що ми співаємо козацьку пісню на початку тренування, потім гасло «Слава Україні, героям – слава!». Абсолютно очевидно, що розвиваючи себе, свій розум і свою енергетику, вони розвивають Україну. Дивлячись на тих дрібних козаків, з’являється чітке відчуття, що це і є те здорове покоління, на яке всі вже втомилися чекати. Наші учні мають дух боротися за місце під сонцем, утверджувати світло правди, добро і любов.
«Я дуже багато беру від дітей, вони і мене навчають»
– У скандинавській традиції зустрічаються згадки про воїнів-берсерків, в українській історії є згадки про козаків-характерників. Як думаєте, чи існували вони насправді?
– Однозначно, що так. Тоді людина перебувала у тісному контакті з природою.
Було здорове харчування та здоровий світогляд. Не було спокус таких, як є зараз.
Звісно, вони не перетворювались на вовків, але дійсно могли входити у стан бойового трансу.
– Що Вам найбільше подобається у роботі?
– Мабуть, найперше – це спілкування. Насправді я дуже багато беру від дітей, вони і мене навчають, адже мають свій погляд на світ. Так, можливо він деякою мірою наївний, але ще не зіпсований матеріальними речами.
– У Вас є Козацький устав, у чому полягає його суть?
– Так, у нас діють закони дружби, побратимства. Є спеціальні настанови гопаківцям, яких ми повинні дотримуватись. Наприклад, ми не можемо палити чи вживати алкоголь. Хто не може виконувати ці принципові позиції, той у бойовому гопаку надовго не затримується
– Будь-який вид спорту передбачає здоровий спосіб життя, однак я знаю спортсменів, які, незважаючи на все, можуть і випити, і покурити. У Вашій секції діти дійсно підтримують здоровий спосіб життя. Якими методами Вам вдалося цього досягти?
– Я думаю, що окрім мого впливу, багато залежить і від батьків. Я не забороняю їм палити чи ще чогось, але наводжу прості приклади, що вони отримають у підсумку. Мої учні знають ціну перемоги. Вони розуміють, у поєдинках трапляється так, що не можливо визначити, хто виграв, і тоді додають додаткові хвилини. А ціна перемоги може бути зіпсована однією затяжкою цигарки або електронної сигарети. Чи варто перекреслювати ту колосальну працю однією хвилиною, яку витратив на шкідливу звичку? Очевидно, що ні, і діти це розуміють, у них є інший спосіб утвердитися в колі однолітків.
– Навчально-виховна система бойового гопака має чотири основні напрямки. Які вони?
– Перша програма – оздоровча. Вона розрахована на тих, хто хоче зміцнити здоров’я та покращити фізичне самопочуття. З неї усі починають. Фольклорно-мистецький напрямок більше розрахований на сцену: показові виступи зі зброєю, забави, синхронні виступи. Спортивний напрямок обирають ті, хто хоче виступати на змаганнях. А бойовий розрахований для тих, хто хоче присвятити життя служінню державі: роботі у війську, правоохоронних органах, прикордонній службі тощо.
– У різних видах бойових мистецтв є класифікація на кшталт данів, розрядів. Яка система в бойовому гопаку?
– У бойовому гопаку відпрацьована навчально-виховна система, в якій утверджено сім рівнів майстерності і чотири напрямки розвитку. Перші три рівні майстерності учнівські: «Жовтяк», «Сокіл» i «Яструб» (відповідають ІІІ, ІІ та І спортивним розрядам єдиної кваліфікаційної системи України), проміжний – «Джура» (відповідає кандидату в майстри спорту) та мистецькі – «Козак», «Характерник» i «Волхв» (відповідають званням майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу та заслужений майстер спорту). «Волхв» є найвищим ступенем.
– Скільки діток зараз займаються бойовим гопаком у Тернополі?
– Особисто я веду дві групи, це понад 50 чоловік, а в загальному в місті близько сотні учнів. За 7 років моєї роботи тренером через осередок пройшли понад 1000 дітей.
«Мій особистий рекорд – це тренування хлопчика у віці два з половиною роки»
– У суспільстві зараз є така проблема, коли батьки приділяють мало часу дітям, а особливо – татусі. Адже вони часто важко працюють, намагаючись забезпечити родину матеріально. Ви ж із дітьми проводите дійсно багато часу, чи не виникає у Вас відчуття, ніби ви для них замінюєте тата?
– Не виникає, бо у самого поки що немає дітей. Можливо, і є такі дітки, які сприймають мене, як тата. Ситуації різні бувають, батьки можуть бути розлучені. Мама це, звісно, добре, але хлопчику потрібна чоловіча енергія, вони бажають сильної руки. Хочуть інколи, щоби нагримали чи насварили, і це є цілком нормально. Хлопчик може навмисно провокувати такі ситуації. Я ставлю наше спілкування з позиції старшого брата, який може навчити, а може насварити. Я поважаю їх, а вони мене. У нас все базується на принципах взаємної пошани. Вони телефонують мені часто і в будь-який момент, якщо я маю можливість, беру слухавку. У нас велика гопаківська родина, ми – команда, і кожен, долучившись до неї, дає підсилення і допомагає ставати кращим. Ми дійсно проводимо багато часу разом – мандрівки, дні походів, коли ми смажимо сало, п’ємо чай і при цьому неформально спілкуємось. Мої учні часто говорять мені те, що батькам не хочуть розповідати. Інколи, звісно, розказують про такі вчинки, яких я не підтримую, але намагаюся пояснити, що правильно, а що ні з моральної точки зору, і дуже ціную їхню довіру.
– Скільки років найстаршому і наймолодшому Вашому учню?
– Найстаршому – 17-ть, він уже поїхав на навчання до Польщі. Виявилось, що його рівень підготовки, який він отримав займаючись бойовим гопаком, достатній для того, аби перейти займатися у клуб змішаних єдиноборств. У Польщі тренери побачили в ньому потенціал і запропонували тренуватися у них. Наймолодшому 5 років, хоча мій особистий рекорд – це тренування хлопчика у віці два з половиною роки. Займався він, щоправда, недовго, але маю надію, що запам’ятав достатньо і ці знання лягли міцним пластом у його підсвідомості.
– Які різновиди змагань є у бойовому гопаку?
– Бойовий гопак дозволяє реалізовуватись навіть тим учням, у яких є проблеми зі здоров’ям. Однотан – це соло-композиція в музичному супроводі з демонстрацією техніки бойового гопака. Вид змагань, коли людина, використовуючи удари, відходи, сув’язі, уявляє, що б’ється з декількома супротивниками і намагається здолати їх. У танцювальному варіанті однотану присутній музичний супровід і деякі елементи змінено заради більшої краси. Однотан оцінюється за майстерність у виконанні технічних елементів і різноспрямованість ударів. Тан-двобій – попередньо вивчена показова програма з технічних елементів бойового гопака, яка виконується одночасно двома учасниками, що імітують двобій у музичному супроводі. Тут оцінюють швидкість та вправність роботи в парі. Забава – різновид двобою з обмеженим дотиком, головним завданням якої є засвоєння технічних елементів бойового гопака та вміння входити в бій і виходити з бойової дистанції. Тут важливо не перевищити сили та навчитися зупиняти свій удар. Борня – різновид двобою з легким дотиком. У борні дозволена серійна робота на середній та дальній дистанції. Герць – різновид двобою з повноцінним дотиком. У герці передбачено кільканадцять видів дотику, які регламентуються правилами змагань згідно з сучасними міжнародними аналогами бойових систем – міжстильового та універсального бою. Цей вид двобою для старших, він вчить, що не можна здобувати перемогу будь-якою ціною і добре контролювати себе. Взагалі бойовий гопак дозволяє реалізовувати себе у східних і західних видах єдиноборств.
– Чи займаються у Вас дівчата? Якщо так, чи не виникає складнощів щодо у їхнього навчання?
– Зараз у нас четверо дівчаток і займатися з ними не складніше, ніж із хлопцями. Як показує практика і навіть позиція тренерів з інших бойових мистецтв, дівчата більш дисципліновані і швидко вловлюють матеріал.
– А насмішок зі сторони хлопців немає? Адже дівчат прийнято вважати слабшими.
– У нас є взаємоповага один до одного. Якщо людина переступила певний поріг, прийшла до нас, не побоялася, то як ми, воїни, які утверджуємо українську культуру і традицію, можемо насміхатися над тими, хто хоче стояти з нами плечем до плеча. У нас принцип: менші старших поважають, старші менших не ображають.
– У карате градація майстерності побудована на системі поясів різних кольорів. Чи є така систематизація у формі, в якій тренуються і виступають Ваші учні?
– З давніх-давен в Україні були поширені різні види штанів, сорочок, кептарів, жупанів, шапок, усі вони відтворювали регіональні особливості одягу українців. Відомо, що у давнину нація мала кастовий поділ. Шаровари, вишивана сорочка, пояс і чобітки є обов’язковим вбранням. Шаровари були найбільш поширені у центральній та східній частинах України. Можливо, це пояснюється тим, що саме у цих регіонах каста воїнів існувала аж до XVIII століття. Колір шароварів у гопаку має відповідати рівню майстерності: «жовтяки» повинні носити шаровари з білого полотна, «соколи» – з полотна зеленого кольору, «яструби» – шаровари з полотна блакитного кольору, «джури» – сині шовкові шаровари, «козаки» – шовкові малинові, «характерники» – шовкові червоні або зелені, «волхви» переважно вбирають білі шовкові шаровари, але можуть одягати і прості полотняні. Але у зв’язку з тим, що зараз немає підтримки у розвитку цього виду спорту зі сторони держави, ми дозволяємо носити ті шаровари, які спортсмени самі собі обирають.
«Хочу виховати президента України, міністра оборони та генерального прокурора»
– Що Ви вкладаєте у слово «козак»?
– Це принципи. Непохитність, честь, благородство, сила, гумор. Козак – не машина без емоцій, це уособлення всього найкращого. Козаки були хорошими чоловіками, батьками і з дівчатами уміли гарно поводитись і розважитися, грати на музичних інструментах, вірші складали і у боях перемагали. Церкви будували без єдиного цвяха.
– Чи часто Вас запрошують на показові виступи?
– Регулярно. Нас знають і в Тернополі, і в області, і за її межами. Ми показували свою майстерність на фестивалях в Одесі, Львові, Яремчі, на Хмельниччині, в Острозі, Дубно, на Волині і навіть у Польщі.
– Яку зброю найбільше використовуєте для показових виступів?
– В основному це шабля і палка. У нас часто проводять семінари з техніки володіння ножами, ломом. До речі, є багато комплексних вправ із ломом, завдяки яким можна тренуватися. Наш Верховний вчитель Володимир Пилат, який є засновником стилю бойового гопака, досконало володіє цією технікою. Незважаючи на старший вік, він має достатньо сили в руках. Навіть молодий спортсмен не може цим похизуватися.
– Чи є якісь особливі критерії, яким повинні відповідати початківці?
– Люди приходять і самі змінюються. Ми хочемо бачити нашу націю здоровою, тому приділяємо активну увагу спорту, читанню цікавої літератури, веденню здорового способу життя. Парадокс, якого ніколи не зрозумію: як люди можуть пити за здоров’я, якщо по суті вони такою поведінкою його погіршують.
– Чи є можливість потрапити на пробне заняття і що для цього потрібно?
– Просто прийти на тренування, у нас вони відкриті і деяким батькам навіть подобається дивитися, як займаються діти. Інколи самі батьки стають до строю і тренуються з нами. На тренуваннях діти перебувають у певних рамках, їх ніхто не принижує, але є відповідний порядок, адже вседозволеність призводить до деградації. Якщо батьки хочуть, аби їхнє чадо займалося бойовим гопаком, або сама дитина виявила таке бажання, можна зателефонувати мені за номером +380676570395 або прийти на тренування у 5 чи 27 школи.
– Чи є у Вас професійна мрія?
– Хочу збудувати спеціальний спортивний комплекс, де буде зала для тренування, басейн, сауна, тренажерний зал, у цілому все, що необхідно для повноцінних тренувань. А на стінах обов’язково висітимуть портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки, козаків та гетьманів. Я ще хочу виховати майбутнього президента України, міністра оборони та генерального прокурора. Зараз усі свої сили покладаю саме на це, адже до влади повинні прийти справжні патріоти нашої держави!
– Якою б Ви хотіли бачити у майбутньому Україну?
– Хочу застати той момент, коли ми спільними зусиллями відновимо ідею козацтва. Адже вона є об’єднуючою і консолідуючою для суспільства. На даному етапі розвитку нашої країни ми бачимо ситуацію, коли людям зі Східної України важко пояснити, чому українці були в лавах УПА, у той же час люди з Західної України не можуть зрозуміти, чому українці воювали в лавах Червоної армії. Ми маємо пласт історії, де великий вплив на становлення держави відіграли козаки, і той справжній ворог, хто проти відновлення українського козацтва. Адже козаки ніколи не були гарматним м’ясом. Вони вміли критично аналізувати ситуацію, у них ще в ті далекі часи був демократичний лад, перші вибори. Причому вибори не такі, як у нас зараз, і обраний гетьман мав бути відповідальним, бо міг постати перед звітом озброєних людей, яким не можна було їздити по вухах. Вірю, що прийде час, коли представники України будуть з’являтися на загальнодержавних заходах у національному однострої, що підписувати договір про капітуляцію і повернення Криму та територій Луганщини й Донеччини буде наш гетьман в оточенні справжніх козаків!
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
8435