Цими днями в Польщі відзначили 100-річчя Варшавської битви, або як її історики та військові назвали – «Диво на Віслі». Вона була вирішальною у радянсько-польській війні 1919-1921 років, у результаті якої Польська Республіка зуміла відстояти свою незалежність, завдавши поразки військам СРСР. Єдиним союзником польських військ були тоді українські військові з’єднання УНР.
В рамках ініціативи «Полум’я братерства» минулого тижня в Катовіце (Польща) вшанували воїнів Української Народної Республіки, які полягли в цій війні. Запрошені у тому числі побували на кладовищі, де похований український сотник Олександр Притика. Серед гостей був і наш земляк, уродженець Гусятинщини Віталій Остафійчук.
– Акція «Полум’я братерства», ініційована польськими гарцерами та організована спільно з українськими пластунами, спрямована до всіх українців та поляків, які хочуть віддати честь і шану героям, а також наголошує, що в спільній історії двох народів є позитивні моменти, які повинні бути основою для будування кращого майбутнього. Протягом чверті століття після війни з більшовиками українці та поляки завдали один одному багато кривд. Потрібно про них пам’ятати та робити висновки, але все це не може затьмарити світлих епізодів нашої спільної історії. Братерство вояків двох народів у 1920 році повинно стати для всіх нас дороговказом, – наголосив Віталій Остафійчук.
Нагадаємо, у 1918 році українці та поляки зустріли свою незалежність як народи у стані війни. 1 листопада того ж року розпочались польсько-українські бої за Львів і території Галичини й Волині. Змагаючись за частину земель, які були меншими, ніж найменше із сьогоднішніх воєводств, обидві молоді держави підставлялися під удари з боку спільного ворога – більшовиків, а українці – ще й з боку так званої «білої Росії». Лише через півтора року обидві сторони дозріли до спільних дій проти смертельної загрози зі сходу. У квітні 1920 року Польща та Українська Народна Республіка уклали військовий союз, який передбачав взаємне визнання і підтримку обох держав та визначав кордони між ними після перемоги над більшовиками.
У травні, діючи разом, поляки й українці зайняли Київ. У наступні місяці, внаслідок офензиви більшовиків, польські та українські війська змушені були відступити та віддати частину своїх територій. У вирішальні дні серпня 1920 року Польща опинилась у скрутній ситуації. Серед усіх держав Україна була єдиною, яка прислала союзникам не лише слова підтримки, не офіцерів-спостерігачів і не старе військове спорядження, а боєздатну армію, яка пліч-о-пліч із польським військом вступила в двобій з ворогом. На той час ця армія нараховувала близько 8 тисяч солдатів, а згодом зросла до майже 40 тисяч.
Важливою подією в останні дні серпня 1920 року була оборона Замості від більшовиків. Місто захищали польські війська разом із українськими вояками 6-ої Січової стрілецької дивізії. Завершені успіхом бої на захист такої важливої фортеці допомогли стримати марш російської 1-ої Кінної армії на Варшаву та перемогти у Варшавській битві. Українські союзники були високо оцінені як польськими офіцерами, так і спеціалістами з французької військової місії у Польщі.
У жовтні 1920 року Польща, яка перемогла, уклала перемир’я з більшовиками та відмовилася від подальшої боротьби за вільну Україну. Українцям довелося чекати незалежності ще більше 70-и років…
Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: 100-річчя Варшавської битви, «Диво на Віслі», ініціатива «Полум’я братерства», газета "Номер один", новини Тернопільщини
4139