24-річний Максим Кальченко не був прописаний у Тернополі. Практично з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Максим став на захист Батьківщини – повістку отримав 1 березня 2022-го. Спочатку чергував у Тернополі на блокпосту, потім була “учебка”, а незабаром вже поїхав на фронт. Воював на Харківщині, загинув 24 липня 2024 р. під Куп’янськом (Харківська область).
Де знайти слова, щоби передати розпач матері, яка ледь не вдосвіта марно телефонувала до сина. Аж раптом дзвінок із незнайомого номера. Чоловік, представившись командиром, повідомив, що молодший сержант Кальченко загинув.
Мама загиблого Максима, Надія Кальченко
“Вони без втрат повернулись із завдання і відпочивали у бліндажі. Хтось чистив зброю, хтось просто відпочивав, аж тут приліт. Ваш Максим і з двома побратимами загинули одразу, а четвертого у важкому стані ми доправили у госпіталь, – голос командира задрижав. Секунду він помовчав і додав: – Можете пишатись – Ви виховали справжнього Героя!”
Пані Надія намагалась щось відповісти, та все навколо раптом потемніло і втратило фарби. Чорне сонце випікало їй очі. “Коли його привезуть”, – нарешті стиха запитала мати. “Ми повідомимо, а Вам потрібно визначитись із місцем поховання. Зверніться до місцевого ТЦК, там усе розкажуть”.
Надія Кальченко так і зробила й на питання начальника групи морального забезпечення Тернопільського РТЦК та СП Святослава Трущака, де хотіла би поховати сина, впевнено відповіла: “На Алеї Героїв! Поруч із товаришами Максима”
“Але ж Ви не з Тернополя”, – зауважив військовий.
“Чому не з Тернополя? Ми тимчасово прописані у квартирі родичів на Східному масиві. Максим призивався з Тернополя. Нещодавно ми придбали дім у Мшанці (село належить до Білецької громади – авт.) і робимо ремонт. На жаль, я не змогла прописати Максима, бо він же воював!” – стиха сказала вбита горем мати.
Слід пояснити, що пані Надія довший час жила на Харківщині, де і народився Максим. Коли хлопцеві виповнилось 13 років, подружжя розлучилось, і жінка з сином переїхала спочатку до своїх батьків на Рівненщину, а потім – до Тернополя.
Подяка Максиму Кальченку
Гірка іронія долі: Максим народився на Харківщині, після школи вступив до Харківського ВПУ сфери послуг і здобув спеціальність ювеліра. І смерть прийняв на малій батьківщині.
Слова працівника Тернопільського РТЦК боляче вразив рідних. Максим два з половиною роки захищав Україну, перебуваючи у справжньому пеклі, але не заслужив, аби знайти останній спочинок на Алеї Героїв?! Тож його дядько Петро Матуш, який сам пройшов вогонь Афгану і півтора роки боронив Україну вже на цій російсько-українській війні, звернувся до свого побратима, голови Тернопільської обласної спілки ветеранів Афганістану Сергія Лісового та учасника бойових дій, заступника голови Тернопільської обласної профспілка УБД та військовослужбовців Василя Деревляного. Колишніх військових не буває, тож обидва одразу відгукнулись та пообіцяли допомогти. Сергій Лісовий зателефонував до міського голови Тернополя Сергія Надала і попросив дати дозвіл поховати Максима Кальченка на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря. Зі слів С. Лісового, очільник міста пообіцяв та сказав подати заяву про терміновий розгляд і додати до неї довідки (що мати юнака зареєстрована в Тернополі та від РТЦК – що Максим призивався саме з Тернополя).
Максим Кальченко
Рідним довелось трохи побігати по інстанціям. 26 липня 2024 р. Надія Кальченко подали до міської ради заяву і необхідні документи. На той час тіло сина вже знаходилось у тернопільському морзі, але рідні не знали, куди його забирати. Нарешті в суботу, 27-го числа, в другій половині дня зателефонували з міської ради і повідомили, що комісія не дозволила ховати Максима на Алеї Героїв. “Знаєте, як вони це пояснили? – гарячкує тітка загиблого Руслана Пушкарчук. – Що в міський бюджет не закладено кошти на поховання не місцевих! Питається, заради кого й чого віддала своє життя ця 24-річна дитина? Захищати Батьківщину – обов’язок кожного, а ховати – справа горем вбитої родини? Бо якщо не маєш житла в Тернополі, то що, везти труну у Малашівці на сміттєзвалище?”
Максим Кальченко
На щастя, зовсім по-іншому поставились до родини у Білецькій сільській раді. Ледь оговтавшись після відмови, Надія Миколаївна з чоловіком звернулись до сільської громади і священика місцевої церкви. Наголошую: була субота і день добігав кінця. Родині допомогли і в понеділок побратими та вся громада провели в останній путь 24-річного Героя, молодшого сержанта, командира розвідувального відділення розвідувального взводу механізованого батальйону Максима Кальченка.
Максим Кальченко
…Утім, минають дні, але світ назавжди втратив барви для Надії Миколаївни. Серед речей, які їй повернули, чомусь не було мобільного сина. Вцілив годинник, який Макс ніколи не знімав, а от телефона не знайшли. Згорьована мати дивиться на свій телефон, ніби чекаючи дзвінка від сина, та згадує чи не крайню їхню розмову. “Останнім часом він дуже схуд, тож я його запитала, що він їсть”. Максим з болем в голосі відповів: “Мамо, тут пекло! Немає часу їсти!”
Максим Кальченко
“Знаєте, – на останок сказала співрозмовниця, – я віддала Україні єдиного сина, а тернопільська влада лишила мене на самоті з бідою. Якби нам відмовили одразу, якось пояснили й вибачились, я би зрозуміла. Але ж Сергій Надал пообіцяв Лісовому, що сина поховають на Алеї Героїв! А то тягнули до останнього, щоб відмовити?!”
Памятний лист-подяка матері від Головнокомандувача Олександра Сирського
…Ми розмовляли у Старому парку і в цей час дорогою проїхало авто із надписом “На щиті”. Це на щиті повертався ще один син України, і в ще одну родину прилетів чорний лебідь горя. Свобода дістається дорогою ціною, однак платити її повинні не тільки рідні захисників і захисниць, а всі громадяни…
Олена Густенко
Поховали Максима у с. Мшанець Білецької громади
P.S.: Редакція підготувала інформаційний запит до Тернопільської міської ради для того, щоби з’ясувати їхню позицію щодо порушеного в публікації питання. Після отримання відповіді – обов’язково оприлюднимо офіційну позицію мерії.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
9429