Будинок для пристарілих… У кожного ці слова малюють в уяві різні картинки: хтось бачить будиночок європейського зразка, де охайні пенсіонери танцюють та співають, інші уявляють страшні картини з брудними простирадлами та хамовитим персоналом. Обидві ці картини мають місце в сучасних реаліях і нікуди від цього не дітися. Але сьогодні ми хочемо вам повідати про заклад, де про страшні історії можна забути, бо, виявляється, старість може бути у радість.
Забезпечене дозвілля
У листопаді 2016 року в Підволочиській громаді при комунальному закладі територіальний центр надання соціальних послуг Підволочиської селищної ради відкрито відділення стаціонарного догляду. Це так званий пансіонат для літніх людей. Сюди й завітали наші журналісти, аби дізнатися, як почуваються старші люди і який догляд вони отримують. Пансіонат включає у себе і денний стаціонар, який можуть відвідувати всі бажаючі. Він оснащений новою медичною технікою, яка була виграна на міжнародних тендерах. Нові ліжка, чисті душові кабіні, телевізори в кожній палаті та холодильники – все це є.
Пансіонат знаходиться у серці Підволочиська, тож сюди не проблема доїхати й ознайомитися з послугами та порозмовляти з персоналом. На місці, де зараз стоїть пансіонат, колись була школа, котра закрилася природним шляхом. Із плином часу будівля розвалювалась, на даху почали рости дерева. Місцеві депутати громади не могли стояти осторонь. Вони взялися до роботи, виготовили проєкт із реконструкції другого стаціонарного відділення пансіонату села Галущинці. Завдяки субвенційним коштам, які надійшли у громаду, в Підволочиську збудували корпус для проживання та перебування старших людей. Наступним проєктом стала реалізація та будівництво ще одного корпусу денного (стаціонарного) перебування, який відкрився в січні 2021 року.
– Завдяки виграному гранду за програмою «Dobre» ми отримали багато нових медичних апаратів, які дозволяють якісно надавати реабілітацію нашим підопічним. Наш пансіонат розрахований на 16 ліжко-місць. Тут перебувають люди на платній основі. На даний час у нас найдешевша ціна сім тисяч гривень на місяць. У цю суму входить медичний супровід, харчування, проживання, мінімальний пакет потребуючих медикаментів, послуги психолога, організація дозвілля. Згідно з державними стандартами, тут перебувають люди, котрі досягли пенсійного віку, а також люди працездатного віку до встановлення їм інвалідності, і люди з інвалідністю, – розповіла директорка пансіонату Оксана Капелусь.
У пансіонаті люди перебувають не довічно, трапляється так, що діти, котрі доглядали за батьками, змушені покинути країну на деякий час. Аби зі старенькими не сталося якоїсь біди, вони можуть скористатися послугами пансіонату. Відділення стаціонарного догляду охоплює послуги, котрі надаються бажаючим лише на день перебування. Дане відділення оснащене медичними апаратами для ніг та всього організму. Працює масажист, скористатися його послугами можуть і мешканці Підволочиської громади.
– Заклад справді можна назвати пансіонатом, адже тут люди не сумують, ми помічаємо, як вони самостійно рвуться до роботи. Крім дозвілля, яке ми їм надаємо (шахи, шашки, в’язання, доміно, лото та ін.), вони виявляють власне бажання поратися у квітниках, які є в нас на території. Навіть є такі, котрі хочуть садити картоплю і мають ще достатньо сили. Коли люди за життя багато працювали і звикли до цього способу життя, сидіти без роботи їм вкрай складно, – додає директорка.
«Кухарям треба поставити пам’ятник»
У пансіонаті комфортабельні палати для жінок і чоловіків. Є кімнати дво- та тримісні. Ліжка нові, з індивідуальним пультом для регулювання висоти, поруч – тумбочки на колесах, які дозволяють приймати їжу, не встаючи з ліжка. Є витяжки та ортопедичні матраци. Душ, туалет, біде – під час гігієнічних процедур, якщо це потрібно людині, є чергова медична сестра, яка допомагає та піклується про підопічних. Щоденна прогулянка є обов’язковою, хтось виходить самостійно, хтось із тростинкою, а комусь допомагають, але перебування на свіжому повітрі особливо в період пандемії є незамінним.
– Залучення психолога є обов’язковим для наших людей. Також часто приходить священнослужитель, згідно з віросповіданням людини, проводить сповідь та службу, для пенсіонерів це дуже цінно. Багато волонтерів, які балують наших підопічних, дарують їм солодощі, подарунки, але основне – це розмова, вони дуже потребують спілкування. Релігійні свята ми також шануємо. Миколай приносить подарунки та вітання, пасочку святимо, вербу також, усе так, як вдома, можливо, навіть краще,- каже пані Капелусь.
Керівництво закладу подало заявку на міжнародний гранд уряду Японії. Якщо отримають перемогу, то кошти підуть на реставрацію третього приміщення пансіонату. Згідно з даними проєкту, мають бути бокси з душовими кабінами у палаті (кімнати – VIP).
За підопічними є постійний нагляд з боку медичного персоналу. Вони отримують чотириразове харчування, яке включає м’ясо птичі, рибу, каші та супи, а також солодощі. У меню немає свинячого м’яса. Дирекція розповідає, що таке м’ясо є важким для будь-якої людини, а для літніх людей тим паче. Тим, хто має супутні захворювання шлунково-кишкового тракту, таке м’ясо протипоказано. До складання меню підходять дуже відповідально і з рекомендаціями медиків.
– Пригадую, минулого року вручну викопала 15 соток картоплі, робила все по дому. Ввечері йшла до хліва, аби закрити курей, і… впала. Пролежала до пізнього вечора, не могла встати. Сусіди мене підвели, відвезли в лікарню, а у мене перелом кульшового суглоба. Думала, що оперуватимуть, але лікарі сказали, що серце не витримає наркозу. Я пробула в лікарні, а потім син мене привіз сюди. І стали мені дівчатка говорити, що я буду ходити. Масажист Андрій почав масажувати, розминати, трохи боліло, але я терпіла, бо дуже хотіла ходити. І тепер потрошки ходжу. Маю дуже добрих дітей, онуків, невістку, вони приїздять до мене сюди, все привозять, запитують, як я тут, а мені добре, ніхто не ображає. Дуже смачна тут каша, кожен день їла би вівсяну кашу і манку. Кухарям треба пам’ятник ставити. Єдине шкода, що 46 років із сапою на городі простояла, а тут упала, і тепер нічого не можу робити. Маю другу групу інвалідності. Але дуже хочу вмерти у своїй хаті, а для того треба ще до неї дійти (сміється, – авт.). Мені 84 роки, я при своєму розумі, родом із села Вікно колишнього Гусятинського району. І на свій вік скажу: головне в житті мати в серці Бога і вірити, що сама ще до своєї хати прийду, – розповідає підопічна пансіонату пані Ольга.
У селі Галущинці також є пансіонат для пенсіонерів, вміщає він 30 осіб, на даний час тут перебувають 25 чоловік. Заклад також оснащений новими ліжками і технікою, телевізорами. Зроблено ремонт, встановлено нову кухонну техніку, крісло-підйомник для неходячих осіб тощо. Фінансують обидва пансіонати коштом громади. Потрапити сюди не важко, необхідно надати медичні довідки та заяву від опікунів або ж родичів людини, котра перебуватиме у пансіонаті.
Наші журналісти переконалися, що не лише Сполучені Штати можуть похизуватися пансіонатами вищого класу. У них вони називаються будинками пристарілих, а у нас – пансіонатами для проведення щасливої старості…
Сніжана Матяш
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Будинок престарілих, геріатричний пансіонат, літні люди, пенсіонери
13257