Цнотливі дівчата у віночках, працьовиті родини із немовлятами на руках, білі хатиночки і сад вишневий – ось такими я бачила українців, коли читала шкільну літературу. Тут не було місця для таких приземлених речей, як секс, українки зокрема чи українці в цілому. Максимальна еротика – це тупцяння юнака за дівчиною із коромислом і розмова в саду. За цією непристойністю одразу: свати, весілля і усьо – починалась поважна сімейна історія, теж без особливих розваг. Бо то піст, то свято і молитва.

Якщо й траплялись грішні історії, то за них розплачувались страшною ціною. Про це ж було чітко розказано в «Катерині» і у «Наймичці».

Тож із такою впевненістю в цілковитій цнотливості і безгрішності своїх предків я й росла.

Сексу в Україні нема?

Перша гучна тріщина в моїх стереотипах бахнула під час відвідин музею. Це була виставка живопису самого Тараса Шевченка. Перед однією із картин я ошелешено завмерла. Гола дівчина на зім’ятих простирадлах. Розпашіла, вона грайливо дивилась «в об’єктив», тобто на автора.

Картина називалась «Жінка у ліжку» і зображена на ній 15-річна коханка Шевченка Амалія Клоберг. Ще до навчання в Академії мистецтв у Петербурзі юний Шевченко «відбив» цю юну натурницю в свого вчителя Івана Сошенка. Її оголений портрет Тарас підписав «Чевченко». За припущенням дослідників, саме так дівчина вимовляла прізвище художника. У повісті «Художник» Шевченко виводить Амалію під іменем Паша. 30-річною вона ще раз зайде у майстерню Кобзаря. Однак пари з них так і не вийшло.

Але все це я дізналася згодом, а тоді дивилася на картину і думала: «Це ж у них був секс! Ой, мамцю, стоп! У Тараса був секс із нею?!» В моїй голові заглючила система.

І, як виявилось, не дарма: насправді не все так цнотливо і невинно було у наших предків. От тільки говорилось про сороміцьке мало. Та й етнографи не активно вивчали цю сторону життя українців

Тарас Шевченко, натурниця Амалія Клоберг
«Жінка у ліжку», Тарас Шевченко
Як українці “телесувалися”

Візьмемо, наприклад, вечорниці. Що нам у школах розповідали? Що хлопці й дівчата чинно проводили вечір за розмовами, паралельно роблячи якесь рукоділля. Все так, от тільки забули нам розказати, про таку цікаву особливість вечорниць, як притули. Що воно таке? Розказую. Під час вечірніх розмов хлопці та дівчата вибирали собі пару, а потім лягали разом спати. А вночі… можна було робити все що завгодно, от тільки б «калину» не пошкодити. Ну, тобто були пестощі, але такі, щоб дівчина не втратила цнотливість.

«Чи не можна там з тобою переночувати?» – А вона, як на те, возьми та й згодилася на запит того хлопця. Тоді парубок, побачивши, де вона лягла, і як саме вже лямпу потушать, то й собі бебевх якраз туди до неї під рядно. То вже вони там телесуються і шушукаються у парочці, присунувшись близенько одно до одного під тим рядном», – процитуємо дослідження «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» Ірини Ігнатенко.

Микола Пимоненко
Микола Пимоненко “Не жартуй”, 1895 рік


Тож навіть до шлюбу були не тільки розмови, а й досить активний петинг

Микола Пимоненко, Українська ніч. Побачення (полотно, олія)
“Українська ніч”, Микола Пимоненко
Сороміцькі співанки

А якщо взяти коломийки і уважно вслухатись, то зрозуміло, що українці любили і секс, і жартувати про нього. На www.okraina.com.ua зібрана ціла колекція:

Ой, дівчєта-небожєта,
дівчєта-дівушкі,
дайте ласки з-під запаски,
самої мнєкушки.

Ішов гуцул з полонини,
а гуцулка з бані,
полєгали край дороги
робили сніданє.
Що ж то було за сніданє,
не було що їсти.
Виліз гуцул на гуцулку
та й не годен злізти
.

Ой пасітсє білі вівці,
не боїтсє вовка,
а я піду до милої
бо свербит головка
.

Дівчино ягідко, як бись трошки потки дала не взєв би тя дідько.
Якби сь трошки мені дала кінчик замочити,
І шов би тобі день орати, а два дні косити
.

А ще, мені цікаво коріння такої давньої приказки: «Що то за кума, що під кумом не була». Ну не з пустого ж місця вона утворилась? Стрибали наші предки до гречки, ой стрибали. От куплет із пісні в дослідженні «Україна кохання» Олександра Виженка:

За головку часнику та за ложку меду я давала свому куму ззаду і спереду

“Суперниці”, Микола Пимоненко
Класична історія

Ану ж, хто пам’ятає «Тіні забутих предків» Коцюбинського? А хто дочитав до останніх абзаців із сценою похорону?

«Один за другим гості вставали з лавок та розходились по кутках, де було весело й тісно.

По обличчю мерця все розростались плями, наче затаєні думки його ворушили, безперестанку міняючи вираз. В піднятому кутику вуст немов застрягло гірке міркування: що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…

Молодиці липли до гри. З очима, в яких ще не встигло згаснуть смертельне світло і затертись образ мерця, вони охоче йшли цілуватись, байдужі до чоловіків, які так само обіймали та тулили чужих жінок.

Дзвінкі поцілунки лунали по хаті і сплітались з плачем сумної трембіти, що все ознаймляла далекі гори про смерть на самотній кичері».

Два речення в яких описується практика обміну партнерами. Несподівано, правда ж?

Тож сороміцька історія наших предків цікава і насичена. Зрештою, секс – це джерело людського життя, це наша природна потреба. Кожен із нас народжений завдяки сексу. То ж чи варто так соромитись його?