Часткові суспільні зрушення в 1990 році щодо повернення рідного українського обличчя Тернополю залишили місто з багатьма уламками від радянсько-російського загарбника. Сумно, але за роки Незалежності, особливо в останнє десятиліття, в цьому напрямку практично нічого не зроблено.
Важко зрозуміти, чому міський голова, який подає себе націоналістом, і більшість депутатів Тернопільської міської ради, котрі теж декларують свій націоналізм, не чинять на взірець Євгена Коновальця чи Романа Шухевича? Чому? Чи тут ідеться про біблійську мудрість: бачити справи, а не слова? Мабуть. Ті, хто віддав життя під час Революції Гідності, спонукають змінювати комуністично-кадебістську владу та весь уражений нею простір. Допомогу також надала Верховна Рада України з прийняттям декомунізаційного закону («Про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»). Прикро, але декомунізації в Тернополі як цілковитого очищення від кацапського смороду не відбувається.
Натомість лицемірно витрачаються гроші тернопільських платників податків на «обговорення» питання, чи зносити у центрі міста пам’ятник україноненависнику Олександру Пушкіну. Вірю, що довго кат ликувати не буде і Тернопіль позбудеться цього.
Чи залишиться могильник?
Дивують й інші новини з міської ради. При головуванні Сергія Надала визначено як необхідність «проведення ремонтів пішохідних зон та освітлення, покращення озеленення тощо у Старому парку». Невже у Тернополі це така необхідність? Адже весна знову звертає увагу на задавнені негаразди: жахіття доріг, відсутність енергозбереження та величезні витрати на газове опалення й провали з утепленням будинків, і як наслідок – шокуючі платежі для кожного мешканця, утримання надзвичайно затратних комунгоспів, протікання дахів у будинках із смоленою поверхнею. Скільки є необхідних справ, а скільки з них вирішується? Чи за таким «необхідним» наміром криється безгосподарне витрачання наших коштів?
У пресі вже піднімалося питання про те, що пора звільнити місто від могильника у Старому парку. Зовсім ні, не по-радянськи – знищенням, а перенести ті захоронення до решти на Микулинецьке кладовище. Натомість Тернопіль оновився б християнською пам’яткою-насипом на честь 300-річчя греко-католицької церкви, знищеної безбожною Москвою. Варто нагадати, що саме на тому місці тоталітаризм звів свій вогонь слави, а давнє засадження – знаменитий гай – перетворив на могильник.
Можна було б зрозуміти очільника Тернополя, щоби під час реконструкції Старого парку позбутися в патріотичному місці сталінського могильника за чинної війни проти того ж загарбника. Однак йдеться про зовсім неспішне та бездумне розбазарювання грошей під покращення пішохідних зон, освітлення чи озеленення.
Сумно, але з виставлених для загального ознайомлення креслень зберігається радянський могильник. Виходить, «націоналіст» Сергій Надал збирається покращити залишки від російсько-комуністичного режиму, проти якого боровся славний Степан Бандера. Хоча у представленому для обговореня громадськості проекті реконструкції Старого парку йдеться про «позбавлення радянського ідеологічного стилю». У тому ж таки проекті, виявляється, поруч загарбників передбачається захоронення нинішніх захисників волі.
– У парку планується провести зонування та передбачити дві меморіальні зони, одна з яких буде присвячена пам’яті загиблих у Другій світовій війні, а інша – звитязі українських Героїв та Героїв АТО, – йдеться в пояснювальній записці до проекту.
Особливість розташування знаменитого гаю
Комуністи із нацистами так боролися за український Тернопіль, що сплюндрували його до невпізнання. Надзвичайно красивий Тернопіль після Другої світової війни добила «совкова» забудова.
Сьогодні, коли українські міста відшукують і знаходять давні родзинки для виживання в надзвичайно гострих умовах протистояння мільйонників, Тернопіль втрачає те, що має. Правильно – неповторність. Жорстоко забудовуються парки, а це наша особлива гордість. Навіть вибагливі львів’яни захоплюються нашими зеленими багатствами. Перелік можна продовжувати, але не про те… Мається на увазі «покращення» від тернопільської влади Старого парку. Зовсім відкинуто минуле наявної окраси. Річ у тім, що в дні відбудови Тернового поля якраз тут закінчувався розлогий простір міста. Далі на схід розпочинався новий горб, природнє підвищення, звичне для Подільської височини, на північ він знижувався та обвивався річкою Рудка, на південь так само знижувався і переходив у видолинок аж до Оболоні.
Якраз на цьому горбі виріс гай, куди можна було піти й полюбуватися відродженим Терновим полем – Тернополем. Змінилося становище із прокладанням залізничного полотна. Краї горба розрівняно, відгороджено під ділянку двірця (місце очікування потяга). Далі відбулося тодішнє осучаснення, зокрема заліснення, відведення городів під квіти з прокладанням кам’яних пішохідних зон – усе для заміської прогулянки (по-австрійськи, шпацер). Так постав тернопільський – східний – парк. Навіть коли наше місто загарбала ІІ-га Річ Посполита, дана місцина не зазнала суттєвих змін і парк собі діяв.
Як тільки вгнався московит, то все капіталістичне переводив під своє копито. У підсумку Тернопіль втратив неповторність…
Олімпійський стадіон у Тернополі! А чому б не помріяти?
Може, за нас, а можливо, за нащадків Україна прийматиме літні Олімпійські ігри. Мальовничий Тернопіль може сміливо пропонуватися на прийняття олімпійців. Власне знаменитий тернопільський гай у своїх володіннях може, згідно зі світовими вимогами, помістити… олімпійський стадіон. Відомий тернопільський історик Богдан Трофим’як свого часу пропонував його назвати на честь відомого футболіста тернопільського «Поділля» 30-х років минулого століття, командира куреня УПА Мар’яна Лукасевича.
Однак всі ці мрії можуть стати реальністю, якщо не відбудеться задумана нинішньою тернопільською владою реконструкція Старого парку…
Василь Штокало, історик
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", новини Тернополя, реконструкція парку, реконструкція Старого парку
13339