Хоча за народним календарем новорічно-різдвяний цикл відкриває свято Михайла, насправді, принаймні на Галичині, щороку його починають відзначати цими днями. А саме – з Дня Святого Миколая. Учора зранку одна частина із нас клала під подушки рідним та близьким подарунки, а інша – спросоння там їх шукала. Цю традицію навіть не могла вихолостити радянська атеїстична система зі своїми Дідами Морозами та Снігурками.Незважаючи на те, якого ти віку, цими днями наповнюєшся святковим настроєм, позитивними емоціями і сподіваннями на краще в новому році. Свої подарунки напередодні запалювання ялинки зробили нам державна влада і місцеве самоврядування.
Відрадно, що нарешті за понад чвертьстолітнього існування незалежної Української держави парламентарі таки визнали на офіційному рівні і відповідно державним святом Різдво за католицьким стилем. Також народні обранці своєчасно прийняли Держбюджет 2018 року. Однак чомусь повністю в ньому не врахували потреби оборонного відомства. А це, зауважте, за умов російсько-української війни. Тепер одумались і поспіхом виправлятимуть помилки. Також законотворці разом з урядовцями нібито зробили передноворічний подарунок для пересічних громадян – заклали в основному фінансовому документі наступного року чергове підвищення мінімальної заробітної плати. Здавалось би, ці речі лише вітати. Але такий «подарунок», як показав досвід минулого і багатьох інших попередніх підвищень «міні малок», стане подвійним тягарем для малого і середнього бізнесу. Вони й так заледве животіють, а їм ще й необхідно буде збільшити зарплатний фонд, відповідно до якого зростуть відрахування до бюджету. Надходження до казни на перших порах може й зростуть, але чи не призведе це згодом до скорочення робочих місць і закриття підприємств? Навряд чи від таких подачок виграють пересічні громадяни, бо ринок і так уже відреагував на це підвищенням цін на основні продукти. А що вже говорити про «комуналку», про вимогу МВФ до уряду підвищити вартість тарифів на газ тощо. Невпинно і навіть незалежно від курсу долара зростає вартість пального. Нацбанку вдалося призупинити падіння курсу гривні, але якщо це зробили традиційно штучним, без прив’язки до зростання економіки способом, то й сподіватися від цього чогось позитивного не варто.
Як і не варто створювати ілюзій щодо грузинського «ЧеГевари» в Україні Міхо. Не зрозуміло, з якою він місією перебуває в нашій державі, для чого будоражить народ і для якого чергового олігарха намагається звести шлях до владного олімпу? Хоч у цьому він прикривається невдоволенням українського народу правлінням Порошенка, проте той же народ йому потрібен лише для акцій, якими Саакашвілі намагається то струсонути нині чинну державну владу, то домовитися з нею на вигідних для себе умовах. Тож навіть важко спрогнозувати, якими «подарунками» для пересічних українців може обернутися діяльність заїжджого політика.
Ну а якщо верховна та обласна влади бодай прислухаються до голосу народу і роблять, нехай із помилками, якісь кроки щодо вирішення його проблем, то місцеве самоврядування Тернополя взагалі відділилося від своєї громади. Яскравим символом цьому є непробивні залізні вхідні двері в міськраді. Як і свого часу Віктор Янукович, нинішній очільник міськради готується до народного штурму. За нинішніх політичних умов і непробивної, як двері міської ради, совісті він має повний управлінський контроль над містом. І хоч щоразу зростають та не вщухають вже існуючі масові протести проти вкрай ущільненої забудови Тернополя та інші невдоволення діяльністю мера з боку тернополян, своїми діями він відверто ігнорує голос народу і надалі не допускає до сесійної діяльності опозиційних йому особисто обранців громади. Тож очільник міськради як досі «обдаровував» нас кавалковими із сумнівною собівартістю ремонтами дворів і тротуарів із помпезним висвітленням цього у підгодованій ним же пресі, так і надалі робитиме це поряд із пошуком земельних ділянок під нові будівельні майданчики.
Незважаючи на ефективність, бездіяльність чи навіть зловживання влади, усі «подарунки» від неї – заслужені й призначені саме нам. Боми ж її обрали! Порадіймо не ними, а тим, що на новорічно-різдвяні свята з’їжджаються з різних куточків Європи, а то й світу заробітчани. І невдовзі ми родинами віддамо шану (хто 25 грудня, хто 7 січня, а хто й в обидва ці святкові дні) Різдву Христовому і зустрінемо новий рік. Сподіватимемось, що він буде успішнішим за той, що завершує ходу!
Олесь Миколайчук
Джерело: Тижневик "Номер один"
9539