Планувала присвятити цю колонку зовсім іншій темі, але напередодні переглянула новини й один момент мене настільки вразив, що просто не змогла промовчати.
Відкриваю стрічку «УКР.нет», а там зверху донизу – про вибух біля телеканалу «Еспресо». Заголовки: «Медики розповіли про стан Мосійчука», «У поліції озвучили головні версії вибуху», «Мосійчука покарали за погрози Кадирову», «У замаху на Мосійчука знайшли руку Кремля», «Стан нардепа важкий. До одужання ще далеко». І ще 150 заголовків у такому ж дусі. Ясна річ, подія не пересічна, але чому цілий світ обертається лише навколо персони народного депутата? У цій трагедії постраждали й інші люди, прості кияни, які поверталися додому, які не мають відношення ні до політики, ні до бізнесу. Більше того, двоє людей загинули. Родини у розпачі від непоправної втрати, але говорять тільки про нардепа.
Від долі не втечеш. Очевидно, ці люди мали опинитися саме в тому місці й саме у той час. Але чому вони менш цінніші для суспільства, ніж народний депутат? Мене вразила історія про киянку, яка постраждала під час вибуху.
Це звичайна собі жіночка, яка працювала продавцем. Родина не живе у великому достатку, а тут така біда. Під час вибуху сильно постраждала голова. Медики витягли металеву кульку, якою була начинена вибухівка. Пацієнтка досі у важкому стані, медики вже сьогодні прогнозують, що їй потрібна буде тривала реабілітація. Більше того, не відомо, чи зможе вона знову працювати. Та що там працювати. Не відомо, чи взагалі буде при ясній свідомості і чи не потребуватиме постійного догляду. А на лікування йде по кілька тисяч гривень у день. Хіба це не проблема?
Повернемося до народного депутата. Він теж зазнав травм, але становище в нього куди краще. По-перше, постраждали ноги, а не голова. По-друге, принаймні фінансове питання для нього стоїть не настільки гостро. Та й, зрештою, невстановленою залишається версія теракту.
Як варіант, називають особисту помсту Кадирова, якого у свій час Мосійчук назвав «кремлівським псом» й обіцяв розстріляти. З якою метою він це зробив? Очевидно, що високих намірів у нього не було. Все це лише елемент піару. Захотів чоловік заробити собі кілька балів на гарячій темі, от і нарвався на гарячого кавказця. Грав із вогнем – от і догрався. Хоча гра не вартувала свічок.
Друга версія – бізнесові розбірки. Ця історія взагалі обростає легендами. Тут приплітають і гральний бізнес, і бурштин, і кар’єри. Гарантую, що більшість українців і не здогадувались, наскільки «багатопрофільним» є цей «радикал». Слідство не виключає, що депутата могли «покарати» за його непомірний апетит у розподілі ресурсів.
До чого я це веду? Вважаю, що ті, хто вчинив теракт, і наш нардеп – одного поля ягоди. І як не прикро, у війні двох кланів постраждали звичайні люди.
Але акценти зміщені. Раптом нардеп, якого у 2014 році показали з трибуни Верховної Ради як хабарника, став громадським діячем. Так-так, нагадаю тим, хто забув: Генеральний прокурор Віктор Шокін у Верховній Раді показав відео оперативної зйомки, де чітко видно, як Мосійчук вимагає хабара за допомогу в підприємницькій діяльності. Відео послужило приводом для порушення кримінальної справи проти народного депутата, але, як бачимо, він вільно пересувається вулицями Києва і сесійною залою парламенту.
У світлі останніх подій громадськість не тільки забула про його «подвиги» у минулому, а й навіть почала співчувати і підтримувати. Більше того, він став жертвою ФСБ, кремлівської агентури і мало не мучеником.
Уся ця ситуація нагадує мені кадри з фільму про бандитські 90-ті. Навіть частково славнозвісний серіал «Бригада». Гроші, відкати, розборки – і все це на вулицях міста.
І тут у мене виникає риторичне запитання: кого ми привели до влади? Кого підтримали? За кого голосували? Чим керувалися? Піднімаємося до високого чи котимося вниз?
Аналізуючи події останніх років, на жаль, я схиляюся до другого варіанту. І найгірше, що жертвами цього стають невинні люди, так би мовити, заручники ситуації. Можливо, хтось закине, що жертвами тероризму можуть стати жителі навіть найбільш розвиненої країни. Але, як на мене, це не тероризм, а банальні бандитські розбірки.
Джерело: Тижневик "Номер один"
5949