Стільки всього сказано-переказано про корупцію, що в цій темі, мабуть, важко відкрити щось нове. Ми роками боремося з цією проблемою, а вона продовжує роз’їдати нашу країну з середини.
Більшість із нас асоціюють це слово з мільйонами гривень, які переливаються з однієї чиновницької кишені в іншу й осідають у розкішних кабінетах. Про це показують по ТБ, пишуть газети, говорять правоохоронці. Але ніхто зарадити не може. Ось у країні запрацювало НАБУ. Усі повірили в те, що агенти посадять пару десятків посадовців і вирішать усі наші проблеми. А ось і ні. Як на мене, боротьба з корупцією – це боротьба самих з собою. І поки суспільство цього не усвідомить, жодне НАБУ нам не допоможе.
По-перше, у корупції є два учасники: один дає гроші, інший – отримує. І замітьте, що не завжди той, хто отримує, їх вимагає. Просто знаходяться люди, які не хочуть працювати чесно і справедливо, яким простіше заплатити пару сотень, ніж проходити різні бюрократичні процедури, мати трохи скромніший, але легальний бізнес, ніж нахабно ігнорувати закон. Легше занести знайомому каву і зайти без черги, ніж висидіти годину під кабінетом лікаря, краще заплатити викладачу за екзамен, ніж смиренно ходити на пари і прочитати бодай кілька параграфів підручника. Це те, з чим ми стикаємося кожного дня, але в цьому не винні ані посадовці, ані росіяни. Насправді це ми такі.
Як сказав мені якось один поважний і розумний чоловік: депутати – це зріз суспільства. Які ми, такі й наші обранці. І знаєте, я цілком погоджуся з його словами. Не може бути такого, що люди розділилися на хороших і поганих. Останні пішли в депутати, а решта «святих» стали мучениками. Такими твердженнями ми просто виправдовуємо себе. Якби справді так було, то «присмирити» 10% суспільства, а саме стільки становить частка можновладців, не складало б жодної проблеми.
По-друге, як на мене, корупцію породжує наше незрозумілого походження бажання догодити комусь, робити все напоказ. Думаю, тут шлейф тягнеться ще з часів «совка». Коли в людини є комплекси, а радянська влада дуже добре вміла їх насаджувати, вона намагається компенсувати їх за рахунок чогось іншого. Тож коли в неї з’являється влада, вона хоче найширше нею скористатися. У повній мірі продемонструвати свій вплив та вагу.
Якось випадково зустріла свою родичку. Вона живе в одному із сіл області, тому бачимось ми рідко. Почали розмовляти за те, за се, і тут якось проскочило, що у їхньому селі люди по черзі носять священику яйця, кури, молоко – одним словом, хто чим багатий. Я, звичайно, чула про такі речі, але не знала, що їх досі практикують. Запитую: для чого таке робити? У відповідь почула: «Бо він приїхав з іншого села і в нього сім’я». Попри всю повагу до священика, мене таке формулювання обурило. Ну і що, що приїхав? У нього теж є руки й ноги, отримує зарплату, знає, де магазин, він людина доросла. Для чого це??? А давайте я переїду в інше місто і мені сусіди теж щось приноситимуть. Я не вибаглива – люблю овочі й фрукти. Можна без яєць і курей. Але в цьому випадку я не звинувачую священика. Гарантію даю, що він не змушував когось це робити. Просто знайшлося в селі кілька підлабузників, які вирішили іншим шляхом наблизитися до Бога, а саме – через його посередника. У нас в крові присутнє бажання бути ближче до привілейованих, тому й піддобрюємось до еліти. Здається, мало щирості у таких вчинках, інакше б не скаржились на такий тягар.
Ще один випадок стався зі мною зовсім недавно. Лікарня. Кабінет УЗД. Вартість послуги – 150 грн. Заходжу на прийом, біля столу розраховується попередній пацієнт. Жіночка дає медсестрі 150 грн., отримує квитанцію і додає ще 50 грн. зі словами: «А це Вам на каву». Ну от для чого, поясніть мені? Чому вона в магазині так не робить? Чому не каже касиру: «Візьміть, це Вам на чай»? Лікар робив свою роботу, як і я з вами. Він вже оцінив свою послугу. Що це за жест доброї волі?
От просто бачу, як ця ж жіночка стоїть у дворі свого будинку і розповідає сусідам, як в Україні важко жити, яке все дороге, як кожному і за все треба платити, а особливо в лікарні. Та, звичайно, що важко. А з такими темпами легше і не стане.
І ніяке НАБУ нам не допоможе, поки в голові не буде розуміння, поки боротьба з корупцією не почнеться з самих себе.
Джерело: Тижневик "Номер один"
8940