Повернувся з Польщі: на Запоріжжі загинув військовий з Тернопільщини

Ми з чоловіком із одного села, тож були знайомі з дитинства. Мені подобалася його доброта, щирість, спокій, виваженість у всьому та ставлення до мене. Разом виховали двох синів – Василя та Андрія. Він був для хлопців прикладом. Сам любив водити авто і вчив їх, ділився досвідом, просив бути надзвичайно відповідальними на дорозі, – розповідає дружина Валентина Сенчак.

Тато був таким, яким має бути справжній батько. Коли доречно – строгим, а якщо ми потребували підтримки, завжди був поряд, у всьому допомагав. Ми любили проводити час разом: ходили на рибалку, у ліс по гриби. Навіть перебуваючи на фронті тато часто вирішував домашні проблеми, які виникали, дистанційно допомагав, якщо мав таку можливість, – розповідає син Василь.

Ігор Сенчак дуже любив тварин. Його улюбленці – вівчарка Джек та кіт Томас. Він сумував за ними, коли був на фронті. Кіт Томас через тиждень після загибелі чоловіка зник.

Перед повномасштабним вторгненням Ігор працював за кордоном будівельником. У лютому 2022-го приїхав додому з Польщі, щоб стати на захист України.

Він без вагань одразу пішов до військкомату, але йому кілька разів відмовляли через стан здоров’я. А у травні його мобілізували у тернопільську 44-ту артилерійську бригаду. Він був хорошим водієм, тому на фронті став водієм реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї, – розповідає пані Валентина.

За словами жінки, чоловік завжди знаходив можливість зателефонувати додому, заспокоїти рідних.

Останні місяці перед його смертю я практично не спала через хвилювання, адже ситуація на їхньому напрямі була дуже складна. Я постійно жила в очікуванні дзвінків і повідомлень. Напередодні загибелі ми розмовляли з чоловіком всією родиною, обговорювали домашні справи. Ділилися новинами. Але на вулиці було дуже холодно, сильний вітер. Тому йому не було зручно довго говорити. Він сказав, що передзвонить наступного дня, і ми попрощалися. Тієї ночі мені приснився рідний брат, який раптово помер молодим у 2022 році. Я дуже виразно чула, як він розмовляє з моїм чоловіком. А далі бачу, як Ігор падає назад і вдаряється головою. Після цього я прокинулася з тривогою. Почала дзвонити чоловіку, але він не відповідав, – розповідає Валентина. 

Ігор Сенчак загинув під час виконання бойового завдання по вогневій позиції реактивної артилерійської батареї 10 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Гуляйпільське Пологівського району на Запоріжжі.

Мені розповіли, що росіяни наступали. Під час артилерійського обстрілу осколок снаряда потрапив у верхню частину бронежилета Ігоря і рикошетом потрапив у голову. Це була миттєва смерть, – каже пані Валентина.

У Ігоря було багато мрій, які він хотів здійснити після війни.

Він дуже багато всього напланував і завжди мені про це розповідав із захопленням. Хотів зробити ремонт у будинку, побудувати альтанку на подвір’ї та невеликий парничок для овочів. Більшість планів стосувалися господарства, адже Ігор був гарним господарем, все вмів зробити і завжди турбувався про наш дім, – додає дружина.

Уже з 1 листопада чоловік повинен був приїхати вдома у свою другу відпустку. Він дуже чекав цього часу, щоб вперше побачити новонароджену онучку Юстинку, а ще поїхати на відпочинок з дружиною.

Ігоря Сенчака поховали у рідному селі Підгайчики.

Його посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та званням “Почесний громадянин Теребовлянської громади”.

Родина робить усе можливе, щоб зберегти пам’ять про найдорожчу людину, яку забрала у них війна. Вони створили петицію на сайті Офісу Президента, щоб Ігорю Сенчаку присвоїли звання Героя України (посмертно).

У захисника залишилася батьки, дружина, два сини, невістка, онучка, брат.

Пам’ять і честь Герою!

Фото з сімейного архіву та Підгаєцької міськради