Здавалось би, релігія і ворожнеча — речі несумісні, оскільки сама церква вимагає любити ближнього та прощати йому і навіть часом підставляти другу щоку. Тим часом у житті все значно емоційніше, відтак Тернопільщину час від часу сколихують конфлікти між прибічниками Московського та Київського патріархатів. І тоді віряни вже сподіваються не на Божий, а таки на людський суд.
От і нещодавно в апеляційному суді Тернопільщини схрестили списи дві релігійні громади — жителі с. Котюжини Збаразького р-ну, ще донедавна об’єднані в одну парафію — Святого Архідиякона Степана.
Але спочатку — трохи історії. У 1991 році мешканці с. Котюжини вирішили об’єднатись у релігійну громаду Української православної церкви (підпорядковується Російській ПЦ). Наприкінці серпня того ж року рішенням виконкому Тернопільської обласної ради об’єднання було зареєстровано та набуло статусу юридичної особи — релігійна громада “Парафія Святого Архідиякона Степана”.
Проте минув час, і все частіше серед мирян почали чутися голоси, що час приєднатись до свого, Київського патріархату, щоби служби велись рідною та зрозумілою мовою. Прибічників патріарха Філарета постійно більшало, аж поки селяни не вирішили провести загальні збори та обговорити це питання. Відповідно до статуту парафії, запросили і настоятеля – отця Олександра. Та, як у народі кажуть, люби Боже правду, бо насправді упродовж 2017 р. збори скликалися декілька разів — у лютому, березні, квітні та липні. І прибічників переходу до УПЦ КП постійно більшало. Зрештою, відповідно до протоколу від 19 березня 2017 р., рішенням більшістю голосів (точніше, “за” проголосувало 244 члени колишньої релігійної громади УПЦ) вирішили внести зміни до статуту щодо правонаступництва релігійної громади та обрали 10 активних мирян, які б надалі представляли їхні інтереси. Розпорядженням голови Тернопільської облдержадміністрації від 27 червня 2017 р. було зареєстровано зі змінами статут релігійної організації “Парафія Св. Архідиякона Степана” с. Котюжини Збаразького р-ну Тернопільської єпархії УПЦ КП.
Одразу зауважу, що за роки існування парафії Св. Степана жителі побудували в селі храм та плебанію (церковну хату), що за документами є власністю громади і відповідно зараз переходять до новоствореної парафії.
Тим часом, як не дивно, хоча в селі ще залишається майже сотня прибічників УПЦ, її настоятель жодного разу не звернувся з проханням почергово проводити богослужіння у храмі, а одразу звернувся до суду з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення загальних зборів і внесених змін до статуту. Оскільки, зазначив священнослужитель, таким чином він втратив статус “керівника релігійної громади… та позбавлений доступу до храму як місця своєї праці”! От вам пояснення суперсудової активності настоятеля — він (а в його особі — й загалом російське православ’я!) втратив гроші та церковне майно! Проте і Збаразький районний, а згодом й Тернопільський апеляційний суди стали на захист релігійної громади, оскільки ці права, на відміну від канонічної належності, є непорушними. До речі, аналогічну позицію займає і Європейський суд із захисту прав людини (справа “Свято-Михайлівська парафія проти України”).
Олекса Чиж
Джерело: Тижневик "Номер один"
18090