Такої традиції справді немає в жодному населеному пункті України і світу – напередодні свята Воздвиження Чесного Животворчого Хреста всуціль зодягати хрести у різнобарвні квіткові фелони… Тому й не дивно, що це маленьке село на північному заході Борщівщини скликає вірян із навколишніх усюд.
Минула неділя не стала винятком. Спершу – вечірня в церкві, а відтак церковна процесія виходить на узгір’я, де, власне, й встановлено 14 дубових хрестів з образами стацій Хресної дороги, заквітчаних осіннім пишнотрав’ям-різноцвітом, біля кожної з яких вустами парохів, запрошених із різних православних громад краю, мовиться відповідна молитва. Ближче до сутінків пагорб осявають свічки в руках прихожан, і місцина стає мовби віддзеркаленням зоряного неба, до якого піднесено сотні віруючих сердець…
«До 1988 року в церкві ще був колгоспний склад зерна, – розповідає мені тодішній її настоятель отець Юрій Стеблина, скерований сюди на службу в 1989-му і який, власне, започаткував Хресну дорогу в Монастирку (тодішньому Міжгір’ї). – Вісім місяців ми з громадою, не покладаючи рук, відбудовували занапащену атеїстами церковцю, збудовану ще в 1772 році. Старезні похилені перегнилі хрести вздовж Хресної дороги замінили новими, освятили. І взялися за відродження традиції, яка передавалася в селі із покоління до покоління… Тож 1990 року Хресна дорога ожила».
Нині молоді в Монастирку дуже мало. Доводиться запрошувати до роботи дівчат із інших навколишніх сіл. З-поміж інших – із Шупарки. Своїми незабутніми враженнями емоційно поділилася у Фейсбуці адміністраторка групи «Церква Покрови Пресвятої Богородиці с. Шупарка» Ольга Зубик: «На запрошення настоятеля Хрестовоздвиженського Чоловічого Монастиря с. Монастирок ігумена Миколая Хмарного, ми вдруге долучилися до багаторічної традиції прикрашати квітами Хресну дорогу напередодні храмового свята. А цьогоріч мали за честь уквітчувати дві стації: першу – «Ісус засуджений на хресну смерть» та дев’яту – «Ісус падає втретє під хрестом».
Мабуть, немає нічого прекраснішого, ніж коли людські руки роблять щось для Бога… Квітка за квіткою… Крок за кроком… Молитва за молитвою… Так твориться краса, яка залишається не лише як традиція – вона залишається в серці, як віра у найкраще.
«Дякуємо ігумену Миколаю за можливість долучитися до цієї прекрасної традиції, у якій краса стає молитвою, а праця – служінням Богові. Бо поки ми разом молимося, служимо, творимо добро і бережемо святі традиції – наша віра жива. І нехай серед квітів, молитви і тиші кожен відчує найважливіше – Христос поруч. Навіть тоді, коли важко. Навіть тоді, коли серце втомилося чекати. Навіть тоді, коли здається, що сил уже немає. Бо там, де є Христос – там завжди є надія», – наголошує Ольга Зубик.
Шупарські дівчата
Цілу ніч осявали Хресну дорогу на монастирському узгір’ї вогні, а запах трав і квітів розносився нічною темінню понад селом, ніби кликав сюди паломників. Наступного ж дня в Монастирку – храмовий празник. Після святкової відправи люди знову виходили на заквітчану Хресну дорогу. До небес злітала молитва за Україну, за її славні Збройні Сили, які нині виборюють мир і спокій не лише на рідній землі.
До слова, традицію вбирання Хресної дороги в селі Монастирок наказом Міністерства культури України від 26.03.2026 № 417 внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Степан Татарський
Світлини Галини Огородник та Ольги Зубик
Джерело: Сільський господар
3987