Найсвіжіше:
• Майже 40% українських сімей грошей вистачає тільки на їжу, – опитування • Фінальний матч Ліги Тернопільщини присвячується пам’яті командира Сталевої сотні Сергія Коновала • Тернопільщина: чергова трагедія на водоймі (+фото) • 60 тисяч – за оформлення документів для виїзду до США: тернопільські поліцейські з’ясовують обставини шахрайства • Капітан збірної України з Тернопільщини став срібним призером чемпіонату Європи • Мольфар відповів, коли закінчиться війна в Україні • У Тернопільському військкоматі прокоментували ситуацію з затриманими працівниками Борщівського ТЦК • Головний поліцейський Тернопільщини розповів деталі резонансного затримання Борщівського воєнкома • Шахова битва у Ворохті: тріумф Тернопільщини на Всеукраїнському турнірі • Блаженнійший Митрополит Епіфаній на Тернопільщині очолить Божественну літургію • Неймовірні історії про викрадачів дітей: десятки жертв, мільйони гривень доходу • Куди ростуть курси долара та євро і де здати валюту в Мукачево • Чи варто використовувати стратегії для гри в Українську національну лотерею? • На Тернопільщині 25 липня вимикатимуть світло 6 годин • Полинув у засвіти ангелом Небесного війська 34-річний воїн з Тернопільщини • Війна обірвала земний лік розвіднику з Тернопільщини на 40-му році життя • “Заробляли” по 150 тисяч доларів щомісяця: в Тернопільській області ліквідували схему в ТЦК • Військовослужбовця з Тернопільщини відзначили на рівні держави • У громаді на Тернопільщині віддали останню шану загиблому на Донеччині Герою • Війна забрала життя 39-річного воїна з Тернопільщини • Кіберполіція Тернопільщини закликає громадян не вестися на ворожу дезінформацію • Можливості та переваги програми для обліку онлайн • Двоє підлітків у Борщеві обікрали місцевий універмаг • У Тернополі на 50% зросте тариф у громадському транспорті • На хабарі затримали заступницю голови Кременецької РДА
rss

Мовний аспект: діти переселенців


Опубліковано: 25 Серпня 2023р. о 12:05

Фото: у Тернополі проводилися курси з поглибленого вивчення української мови для тимчасово переміщених людей зі центральних та східних областей України.

 

Частина I. Як батьки ставляться до мовного питання, так само і діти

За кілька днів сотні тисяч маленьких українців знову сядуть за шкільні парти – для них розпочнеться новий навчальний рік. З початком повномасштабної війни чимало українських дітей з батьками виїхали за кордон або ж перебралися в тилові області нашої країни. Значна частина, і це не секрет, дітей переселенців розмовляють російською мовою. Як проходив процес переходу цих школярів на опанування або вдосконалення української мови чи мови тих країн, в які вони виїхали, з якими проблемами стикали  а чи зустрічалися випадки, коли до російськомовних учнів було негативне ставлення. Про це – у наших публікаціях.

«На урок польської вчителька принесла цукерки»

У перші місяці війни за кордоном перебувало понад 1,8 млн дітей з України. Сусідня Польща стала основним пунктом призначення для тих, хто виїхав з України від війни. Більше 40% біженців були дітьми. Кількість дітей-переселенців з України, зарахованих до шкіл у Польщі на навчальний 2022/23 рік, становила близько 185 тисяч, повідомив міністр освіти Прежемислав Чарнек. За його словами, конфліктів між польськими та українськими дітьми не було.

– У Польщі немає жодного місця, звідки б прийшла будь-яка інформація про проблеми у відносинах між нашими вихованцями та українськими. Це велика заслуга наших вчителів, наших учнів і наших батьків, – зазначив Прежемислав Чарнек.

Ольга Прищепова з донькою Алісою та сином Лук’яном виїхала з Києва у Польщу в перші дні війни. До школи діти пішли вже через 10 днів після вимушеного переселення.

– Лук’ян пішов у «нульовий» клас, у Польщі вони відкриті лише у приватних школах. Хлопчика взяли вчитися безкоштовно при католицькій церкві. Старша донька Аліса пішла у звичайну школу. Перші 10 днів вона навчалася разом з афганцями та білорусами, а потім у навчальному закладі сформували повністю український адаптаційний клас. Діти активно вивчають польську мову, і якщо за рік зможуть підвищити її рівень, їх переведуть у звичайний клас. Польські школи – світлі, великі та обладнані, мають басейни і спортзали. Вчителі, серед яких є і українці, – спокійні і терпеливі, все пояснюють без роздратувань. Лук’ян розповідає, що на урок польської вчителька принесла цукерки. Діти їх куштували та вчили прикметники: «солодкий», «кислий», «гіркий» тощо, – говорить Ольга Прищепова.

«Ламаною, суржиком – так, але не було тих, хто категорично не хотів відповідати на уроках українською мовою»

Як бачимо, діти переселенців, які пішли у польські школи, щоби інтегруватися в польське суспільство, фактично одразу стали вивчати польську мову і особливих питань ніхто не ставить. Так ж ситуація мала б бути і в дітей, які приїхали з прифронтових регіонів у тилові області України. Чи так воно насправді, досліджуємо на прикладі Тернопільської області.

Оскільки на Тернопільщині відсутні російськомовні школи, тому діти переселенців переходили у звичайні школи. Як повідомила нам начальниця департаменту освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації Ольга Хома, у 2022/23 навчальному році у закладах загальної середньої освіти області навчалося 2267 учнів із числа внутрішньо переміщених осіб. Частина цих дітей розмовляли російською мовою. Як проходив процес переходу школярів на українську мову, ми запитали колишнього начальника управління освіти і науки Тернопільської міської ради Олександра Остапчука, директора однієї з тернопільських шкіл Руслана Забродського, вчительку початкових класів з Тернополя, котра має досвід викладання у одній з херсонських шкіл, Руслану Томащук та представників громад з периферії області.

Руслан Забродський, директор 18-ї тернопільської школи, в якій навчаються понад пів сотні учнів з числа переселенців, зазначив, що для дітей, які хочуть підтягнути українську мову, створені відповідні умови.

– У нашій школі цькування за розмову російською? Я, принаймні,  такого не помічав і навіть не чув від інших. У нас був хлопчина з Харкова, який навчався в 6-му класі, дуже розумна дитина. Він думав російською, однак відповідав, можливо з певної затримкою, українською. На сьогодні цей учень з батьками повернувся додому, бо родина не мала можливості знімати довгий час помешкання в Тернополі, але можу ствердно сказати, що у Тернополі українська мова стала для нього і справді рідною. Загалом у нас не було таких дітей, які б на відріз відмовлялися говорити українською. Ламаною, суржиком – так, але не було тих, хто категорично не хотів відповідати на уроках українською мовою. Разом з тим, ми націлюємо вчителів, щоби толерантно ставилися до дитини у випадку, якщо учень задумався, як він має сказати українською те чи інше слово. Вчителі йому підказують, виправляють для того, щоби полегшити дитині цей процес. Але це аж ніяк не зауваження, а лише допомога! Також у нас є шкільний психолог, однак по даних питаннях він не працює, а  зосереджений у більшості своїй на тому, щоби заспокоїти емоційний стан дитини, а буде проблема з мовним бар’єром – будемо її вирішувати, – каже Руслан Забродський.

Як зазначив пан Руслан, у школі, де він керівник, на початку війни навчалося 54 учні з числа внутрішньо переміщених осіб. Зараз їх трішки більше – понад 60-ть, здебільшого з Харківської, Херсонської та Луганської областей.

– Як правило, всі вони були російськомовні. Дійсно, проблема з мовою мала місце, однак її вдається вирішувати завдяки додатковим урокам української мови. До прикладу, нещодавно ми започаткували проєкт «Освітянські втрати» від ЮНІСЕФ (UNIСEF). Діти, які мають бажання надолужити освітні прогалини, котрі мали місце під час їхнього навчання у нині окупованих територіях під час дистанційного навчання чи в той період, коли вони були за кордоном, можуть це зробити. При чому, не лише з української мови, а й математики та англійської мови. Кожен день проходять заняття, і навіть у канікулярний період по 6-8 дітей їх відвідують. Окрім цього під час минулого навчального року (2022/23 рр.) наші вчителі на волонтерських засадах організували курс «Спілкуємося українською» для переселенців, які в ігровій формі вивчали українську мову. У ньому брали участь не лише діти, а й їхні батьки, а також усі бажаючі, – підсумував пан Забродський.

«Важко ж з тими дітьми, у батьків яких москальське нутро»

Колишній начальник управління освіти і науки Тернопільської міської ради (2006-2010 рр.), а нині директор 6-ї тернопільської школи Олександр Остапчук зауважує: як батьки ставлять питання щодо української мови у сім’ї, так само і діти спілкуються, у тому числі, і в школі.

– У нашій школі навчають діти з російськомовних сімей, які здебільшого приїхали з Харківської та Херсонської областей. Практично всі знають дві мови – російську і українську, водночас у нас навчалося троє дітей, котрі української мови не знали, спілкувалися виключно російською. Моя думка така: всі питання зводяться до виховання, тобто, як батьки ставлять питання щодо української мови у себе в сім’ї, так само і діти спілкуються. Зокрема, до нас прийшов старшокласник, котрий знав дві мови. Але, знаєте як у дітей, є така бравада, і тому він почав з новими однокласниками спілкуватися російською мовою. Оскільки діти до нього ставилися з повагою, вони йому зауважень не робили. Зробили зауваження вчителі – один, другий, третій раз, після чого хлопчина перейшов на українську і розмовляв чистою українською мовою, при чому вимова в нього була навіть краща, чистіша, ніж у наших дітей, у яких вона більше захаращена русизмами та діалектами. Таким чином він почав говорити українською мовою і жодних проблем з ним більше не було. Інший приклад. Маємо невеличку проблему з дитиною, яка навчається в одному з молодших класів. Вона розмовляє російською мовою, при чому якось так досить вперто. З боку керівництва школи мамі робили зауваження, просили, будь-ласка, переходьте ви і дитина на українську, бо нам не приємно чути москальську мову. Не знаю, чи вони за пів року навчаться української, будемо бачити, як ситуація розвиватиметься з початком нового навчального року. Ще одна проблема з російською мовою у нас була з родиною учениці, яка приїхала до нас, як не дивно, з Києва, Я особисто кілька разів спілкувався з її мамою, казав, що жодних упередженостей до дитини ми не маємо, але попросив, щоби вона поговорила і дитина у школі спілкувалася українською мовою. Деякий час вона пробувала спілкуватися, а потім мама повідомила, що вони через побутові обставини виїжджають з Тернополя, забрали документи і поїхали в інше місто. Я добре розумію, що це все знаходиться в полі зору батьків, і як батьки ставляться до мовного питання, так само і діти, – переконує Олександр Остапчук.

Олександр Миколайович відзначає, що і справді є певні проблеми спілкування у дітей, які стали відвідувати тернопільські школи з російськомовного середовища.

– Відверто скажу, слава Богу, з боку інших дітей якогось утиску до тих, хто говорить погано українською мовою,  не має. Якщо дитина говорить російською мовою через те, що вона поки що ще не може говорити українською, потрібно просто їй допомогти. Зараз ми приймаємо у школу двох дітей, які приїхали з Херсону. У них є певний острах, чи зможуть вони вільно розмовляти українською, тому що до цього часу розмовляли російською. Ми з ними поспілкувалися, так, вони трохи повільніше думають, бо, все-таки іншою мовою до цього часу розмовляли, але справа йде, скажемо так, на лад. Ці дітки обов’язково будуть розмовляти українською, вимова у них гарна, для них інколи потрібно підібрати потрібні слова. Найважливіше, щоби наші учні не дивилися на таких дітей, як на ворогів, обставини так склалися, і ми не можемо їх засуджувати за те, що вони говорили російською. Хоча ми зараз всі ненавидимо російську мову, водночас ми не повинні серед дітей сіяти ворожнечу. Так, звичайно, не приємно, що ці сім’ї піддалися на вплив російської мови і що ця їхня помилка нам дорого коштує, але людина в житті багато разів помиляється і якщо вони усвідомили, живуть в українському середовищі і хочуть вчити українську мову, то це потрібно вітати. Мені може хтось дорікнути, мовляв, війна і він перейшов на українську, але в душі залишається москалем. Такі теж є, повадки та манери говорять про те, що це москальська випічка і від цього ми нікуди не дінемося, – каже пан Остапачук.
У школі, де керівником є Олександр Остапчук, по-особливо працюють з дітьми, які хочуть удосконалювати українську мову.

– Додаткових уроків чи спеціальних курс для дітей-переселенців ми не робили, у нас у цьому напрямку проводиться індивідуальна робота. Найважливіше – це середовище, коли учні приймають таку дитинку до себе, спілкуються українською, мимоволі змушують її спілкуватися українською, при чому без всякої упередженості до неї. Скажемо так: установки ми своїм дітям давали, щоби вони допомагали адаптуватися приїжджим дітям, адже чимало з них потерпіли в житті, їх бомбили, вони знають, що таке руйнування домівок, відчули на собі страх, і якщо в них якійсь нюанси пов’язані з мовою, то потрібно толерантно до цього ставитися. Та й діти наші розумні, так само дивляться, що відбувається навкруги, та відчувають дітей, що приходять до них у клас. Так, бувають випадки, коли учні молодших класів прибігають і кажуть: «а Вася чи Іван говорить до нас російською мовою». Ми тоді пояснюємо, чому так і як в такому випадку себе вести. Слава Богу, і батьки дітей, які приїжджають до нас з інших міст, самі запитують: чи можна, щоби з їхньою дитиною додатково позаймалися – підтягнути українську мову чи якісь конкретні теми. І вчителі йдуть назустріч, не потрібно цьому їх просити, вони самі на уроці бачить, що є певна невеличка проблема і додатково займаються з такими учнями. Важко ж з тими дітьми, у батьків яких москальське нутро. До прикладу, ми чуємо, коли мама веде дитину до школи і спілкується російською на вулиці, при чому вперто це робила з дня в день. Подивимося, чи ситуація зміниться з 1 вересня, коли батьки приведуть знову дитину до нашої школи, – підсумовує Олександр Остапчук.

У громадах Тернопільщини рідну мову опановують усі

Міський голова Бучача Віталій Фреяк розповів, що в Бучацькій громаді, звичайно, були діти, які говорили російською, але питання переходу вирішувалося якось само по собі, без організації додаткових курсів чи уроків.

– Діти швидше вчиться говорити українською, аніж дорослі. Тому акцентувати на тому, що мовне питання – це велика проблем, я б не став. Діти, які до нас приїхали, потрапляючи в українськомовне середовище, одразу ж намагаються переходити на українську мову. Якщо ж вони вдома говорили на мові агресора і батьки в побуті говорять російською (такі у нас були в Язлівці), то й справді, їм важче. Водночас, вони спостерігають за ставленням наших дітей до ворожої мови, і на перший порах переходили суржик, а далі таки опановують українську мову. І це при тому, що додаткових курсів для приїжджих дітей ми не робили, бо не бачили в цьому особливої потреби, адже, насправді, українська мова у школах були і на сході чи півдні України, і діти її повинні були вивчати, – зауважує Віталій Фреяк.

Голова Підволочиської громади Віталій Дацко повідомив, що в перші місяці війни на території громади мешкало близько 1500 переселенців.

– Конфліктів щодо мовного питання у нас не було. При комунальному закладі позашкільної освіти організували безкоштовні уроки з вивчення української мови, які відвідували не лише учні ВПО, а й їхні батьки. Звичайно, були випадки, коли в школі такі діти спілкувалися на російській, однак після того як діти казали, що не будуть спілкувати на мові ворога, ті намагалися опанували та переходили на державну мову, – зазначив Віталій Дацко.

Пан Віталій зазначив, що нині в школах громади навчається до 20 дітей переселенців, адже зі звільнення Харківщини та частини Херсонщини, вони з батьками повернулися додому. 

Голова Саранчуківської громади, що на Бережанщині, Володимир Петровський розповів, що в їхню громаду входять виключно села, тому й переселенців було не так багато, як у містах, всього 400 чоловік. 

– Напевно нам пощастило, бо до нас приїхали більшість україномовних переселенців, тому мешканці нашої громади практично не чули російської мови. Особисто я не чув жодних конфліктних ситуацій, які б стосувалися мови, ніхто не скаржився. Водночас ми зі свого боку організовували зустрічі з внутрішньо переміщеними особами, розповідали про обряди нашого краю, по селах робили екскурсії, показували наші пам’ятники, відвідували церкви, розповідали про їхню історію. Тобто намагалися інтегрувати їхнє життя в повністю україномовне середовище і їм, як мені здається, це подобалося, – мовив Володимир Петровський. 

 

Мовний аспект: діти переселенців. Частина II. Проблема вирішиться, коли категоричність буде зверху, на рівні держави

 

Про мову дітей переселенців та необхідність спілкування українською йшлося у першій частині публікації від 28 серпняМовний аспект: діти переселенців. Частина I. Як батьки ставляться до мовного питання, так само і діти. Сьогодні – про інші, більш глобальні ініціативи піднятого питання, а також різні думки щодо мови батьків, діти яких навчаються у тернопільських школах. 

 

Вчителька початкової школи ЗОШ №10 (м. Тернопіль) Руслана Василівна Томащук, котра свого часу працювала у Скадовську (Херсонська область) в зразковій українській школі №1, не за переказами знає, як не просто дітям зі східних та південних регіонів вивчати українську, коли батьки розмовляють російською.

– З початком війни до Тернополя приїжджали різні діти, у значній мірі від характеру дитини залежало, як вона швидко включиться у процес вивчення української мови. Звичайно, значення мало і те, з яким рівнем знать приїхала дитина. От у мене в 4-му класі було дві дівчинки з Енергодару, які потрапили до нашої школи майже одночасно. Одна не відвідувала школу близько 2 років, інша – один. Друга дуже швидко включилася у навчальний процес, перша – плакала, хотіла додому, здебільшого мовчала, а якщо й говорила, то тільки російською. Можна казати, ні писати, ні читати вона толком не вміла. У неї було просте списування, або ж вона не видавала нічого. А, оскільки це був 4-й клас, то ми, вчителі, хотіли бачити результат, щоби діти щось вміли і знали. Через це була дуже велика проблема. Тобто після стресу такій дитині було дуже складно повернутися до навчального процесу. А ще й, коли вдома не підтримують української мови, батьки розмовляють так, як їм зручно – по телефону, з дітьми тощо – російською. Так тривало доти, поки я з батьками не почала говорили, і вони аж за три місяці хоча б зі мною почали розмовляти українською. І тоді я побачила, що і в дитини трішки починає щось виходити. Тобто все йде від батьків, якщо б вони займалися дитиною вдома, хоча б читали з нею, говорили українською, то і їй було б набагато легше. Це я добре знаю, адже свого часу викладала у школі в Скадовську, що на Херсонщині. Дуже рідко у сім’ях буває, коли дитина почала читати українською, коли в родині ніхто не показує приклад. Загалом ж, дітей, які категорично відмовлялися говорити українською, у нашій школі практично не було. До прикладу, зараз набираю дітей до першого класу, то майже всі, що приходили до школи, пробували зі мною говорили українською, – мовить Руслана Томащук.

За словами Руслани Василівни, конфлікту між дітьми, яким на початках важко було спілкувати українською, і місцевими практично не було. 

– Перших 2-3 тижні діти з сімей переселенців зазвичай тримаються осторонь, а наші дівчата і хлопці, якби намагаються їх задіяти. На перший порах вони не «давалися», а вже потім знаходили спільну мову. Мені відомі випадки, коли наші діти (один-двоє на клас), які чули російську мову, казали приїжджим, нехай їдуть у свою там Росію чи Запоріжжя. Діти маленькі і не розуміють до кінця всього, що відбувається в нашій країні. Зараз ситуація змінилася, я, зокрема, на батьківських зборах говорила з батьками, пояснювала, щоби вони самі і їхні діти до дітей переселенців ставилися адекватніше. Зі свого боку старалася згладжувати різні спірні моменти, водночас добре розуміла, що у нас є сім’ї, які категорично ставилися до приїжджих діток, тому якимись чином доводиться балансувати, – каже Руслана Василівна. 

Пані Руслана погоджується, що в мовному питанні велику роль відіграє сім’я, в якій виховується дитина, разом з тим, акцент робить на тому, що ситуацію треба виправляти «зверху», на державному рівні.   

– Проблема вирішиться, коли категоричність буде зверху, на рівні держави приймуть закони, які прямо вказуватимуть, що в Україні все має бути українською мовою. Так, воно буде, можливо, боляче, але точно – швидко. Тиждень тому я побувала в Польщі. Поляки не розуміють, чому багато українців говорять російською мовою. І прямо роблять зауваження: російською ти тут не говориш! І це правильно, бо мова має бути основоположною в національній ідентичності українця!, – підсумувала Руслана Томащук.

Одне місто – два світи

Нам вдалося поспілкуватися і з переселенцями, чиї діти навчаються у тернопільських школах. Виявилося, навіть якщо вони приїхали з одного міста , у них різняться погляди на питання щодо спілкування їхніх дітей українською мовою.

– У Маріуполі, звідки ми переїхали, діти вчилися в україномовній школі, але це ж тільки в школі, а далі було спілкування поза школою на російській. З Маріуполя ми спершу переїхали до Запоріжжя, а потім до Тернополя. Влаштували дітей у 13-ту школу, син уже закінчив 3-й клас, донька – 2-й. Син розмовляє на українській і на російській мові, тому до нього особливих питань не було. Щодо доньки, то вчителька запитувала мене, чому Ваша дитина не розмовляє українською мовою? Я відповідаю (перейшла на російську – авт.): «Потому, что мой ребенок разгаваривает на русском языке! И заставлять его говорить по другому я не буду! Я ей ответила, что мой ребенок будеть разговаривать так, как ему удобно, ми живем в свободной стране. После моего разговора, папа ребенка – военнослужащий, написал учительнице сообшение, мол не нужно так общаться с моим ребенком, – зазначила пані Людмила.

Нині дівчинка, за словами її мами, і далі розмовляє російською мовою.

– Дитину ти не перевчиш, не будеш її примусово заставляти. Коли вона буде сприймати українську мову, розуміти її, тоді цей процес сам по собі піде. Тут, у Тернополі, трішки мова інша, ніж та, яку викладали у школі в Маріуполі – вимова дещо відрізняється, деякі слова незрозумілі, адже у тернополян свій діалект. Загалом особливих конфліктів на мовному ґрунті у моїх дітей у Тернополі не було, а там побачимо, як буде з початком нового навчального року. Якщо знову будуть питання до мови дитини, то і в мене до вчителів теж будуть запитання, – зауважила Людмила з Маріуполя. 

Ганна Осіна теж уродженка Маріуполі, теж переїхала до Тернополя, де вже мешкає майже півтора року, і теж має двоє дітей.

– Старшій донечці Златі 9 років, вона навчається в 23-й загальноосвітній школі Тернополя, молодшій – всього 4 роки і вона відвідує дитсадок. У Маріуполі донька навчалася в школі, де всі предмети викладали українською мовою. Вдома ми розмовляли, як українською, так і російською. Тому, коли донька стала навчатися в Тернополі, проблем і складностей з мовою у неї не було. Можливо, у школі створили таку атмосферу для дітей переселенців, що вони одразу стали своїми. Та й вчителька початкових класів Ольга Володимирівна постійно підтримувала доньку, у разі необхідності – підказувала, коли бачила слабкі сторони – направляла. Вона як друга мама для маленьких учнів, хотіла кожного зігріти, обійняти, тому ми дуже задоволені, що дитина потрапила саме до цього класу і до цієї вчительки. Загалом жодного разу донька не бідкалася, що її хтось ображав через мову, – каже Ганна Осіна.

Пані Ганна пригадала, що у донечки була кофтинка, на якій був надпис англійською «Амонг Ас» (назва дитячої гри – авт.) і щось російською.

– Донька одразу сказала, що в ній ходити у Тернополі не буде. Я не думаю, що це відбулося через те, що її хтось міг зробити зауваження. Скоріш за все, це була така її позиція, та й ми у сім’ї намагаємося повністю переходити на українську, купувати і підтримувати українських виробників, – мовить пані Ганна.

 

Мовний аспект: діти переселенців. Частина III. Ми гостинні, але надмірна толерантність не веде до перемоги

 

У попередніх публікаціях наша редакція порушила ряд мовних питань дітей переселенців на прикладі Тернопільської області. Як виявилося, у школах на Тернопільщині більшість російськомовних учнів не мали особливих проблем з переходом на українську, а якщо й бували конфліктні ситуації, то вони не стали системними. Сьогодні – про те, як справи у мовному аспекті у наших сусідів, а також рекомендації, куди варто звертатися, якщо дитину таки цькують за мовною ознакою.

 

Зустрічаються випадки, коли до російськомовних учнів негативне ставлення, їх переслідують, хейтять тощо. Про один такий випадок, який мав місце на Хмельниччині, розповіла мама одного з учнів.

Жінка, син якої навчався у Хмельницькій ЗОШ №1 (місто та номер школи зазначені у дописі), виклала переписку з вчителькою, яка повідомила у батьківському Viber-чаті, що у школі запроваджено проєкт «Говори українською!»: «Даю офіційний дозвіл робити зауваження тим дітям і батькам, які у нашому закладі говорять російською. Це вже не жарти! Ми гостинні, але надмірна толерантність не веде до перемоги!»

З оприлюдненої переписки видно, що мама зауважила, що дозвіл робити зауваження може сприйнятися учнями, як дозвіл на цькування: не всі дорослі, а тим більше діти можуть дати зауваження коректно.

У мережі «Фейсбук» активно обговорювалася ситуація. Дехто з батьків обурився таким дозволом, зокрема Holly Stetsiuk дорікнула: «Як можна відстояти моральне право в тому, щоби дітям не надавали прав робити іншим дітям зауваження. Одразу поясню, що батьки не були проти поняття українізації як такого. Батькам одразу не сподобався спосіб вирішення цього питання. На що директор одразу гостро відреагувала, і жоден з аргументів, що такі речі можуть призвести до цькування серед підлітків, не дав ніякого результату.

Авторка допису каже, що батьків було звинувачено в сепаратизмі, а їхні повідомлення просто видалялися з чату.

– Є частина батьків, які зрозуміло, підтримують спосіб, тому що побачили мабуть в тому супротив вмісту. Були батьки, які наводили приклад, що змогли вивчити мову за півроку і т.д. Все це добре. Але знову ж таки, коли я написала, що психолог би мала давати пораду, як з прийняттям без створення конфлікту надати підтримку підліткам, та запрошувати в спілкування українською, вона дала пораду батькам не писаниною в чаті займатись, а знайти справжнє джерело злості і піти пити каву чи погуляти. Якби мене могли звільнити, я би також мабуть підтримувала совковий підхід взаємодії з дітьми. Всі ці аргументи були написані, але пані директор одразу приписала таких батьків до ватників. Це повідомлення не проти українізації. Ще раз. А про сам спосіб вирішення її. м. Хмельницький, школа #1, – пише у групі «Батьки SOS» Holly Stetsiuk.

В обговоренні допису в групі «Батьки SOS» розгорілася палка дискусія, ми ж зібрали найцікавіші на наш погляд коментарі з різними поглядами від батьків та вчителів.

Tetiana Vakhtina: «Який жах, невже така позиція адміністрації буде спонукати дітей більше говорити українською. Треба заохочувати, а не цькувати»

Mila Freyuk: «Я проти того цькування дітей, проти того, щоб одні діти робили зауваження іншим… Але «українізація українців».. Ви це зараз серйозно? Вивчення української, серйозно? Ви її досі не знали?»

Оксана Панащук: «Українізовані??? Ви в якій країні бляха живете? Скільки це буде продовжуватись?» Поїдьте в Польшу – поговоріть на німецькій! Поїдьте в Італію- поговоріть на польській! Швиденько мову вивчите!!! А українську коли вже вивчите нарешті?!

Марина Кучеренко: «Який жах! Ми російськомовні українці, жили в Маріуполі, більшість жителів Маріуполя говорили російською мовою і це не завадило моєму чоловіку зараз боронити нашу рідну неньку Україну»

Oksana Sydorenko: «Слухайте, припиняйте вже ці дебати. Тим, хто російськомовні – вчіть мову. А якщо є порушення законодавства, подавайте в суд. І не створюйте напруги там де не місце і, врешті, непотрібно»

«Незрозуміло, чому діти – внутрішньо переміщені особи не володіють aбo погано володіють державною мовою»

Освітній омбудсмен України Сергій Горбачов у коментарі нашому виданню щодо піднятого питання, зазначив що до освітнього омбудсмена не надходили подібні скарги від заявників, а моніторинг соціальних мереж показує, що ця проблема не є поширеною, наявні лише поодинокі випадки.

– У 2023 році до Освітнього омбудсмена скарг від батьків внутрішньо переміщених осіб щодо цькування чи переслідування на підставі спілкування іншими мовами не надходило. Натомість надходили скарги щодо викладання російською мовою та здійснення пропаганди «російських цінностей» у приватному закладі освіти, використання російської мови в освітньому процесі, використання забороненого російського теста One Test Pad в освітньому процесі та відмова викладача в проведенні занять українською мовою, яка при докладній перевірці визнана необґрунтованою, оскільки викладач послуговуються у навчальному процесі саме державною мовою, – зазначив Сергій Горбачов.

На запитання, чи створені в школах умови для дітей переселенців, які б могли вивчати чи удосконалювати українську мову, Освітній омбудсмен Сергій Горбачов відповів наступне:

– Стаття 7 Закону України «Про освіту» визначає мовою освітнього процесу державну мову. Разом із тим законодавство України гарантує особам, які належать до національних меншин України, право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (гpyп) з навчанням мовою відповідної національної меншини поряд із державною мовою i не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою.

Дані інформаційного бюлетеня «Відомості про мови навчання та вивчення мови як предмета в закладах загальної середньої освіти Міністерства освіти i науки України, інших міністерствах i відомствах i приватних закладах (без спеціальних шкіл/шкіл-інтернатів) 2020/2021 н. р. та 2021/2022 н. р.», як повідомили нашій редакції у Службі освітнього омбудсмена, свідчать про кількість учнів, які навчаються українською мовою у закладах освіти з українською мовою викладання та тих закладах, де навчання ведеться кількома мовами. У 2020 році 89,7% учнів навчалися українською мовою, а у 2021 році кількість учнів, які навчалися українською мовою, складала 91,5%.

– Ці дані складені на основі звітів закладів загальної середньої освіти. Якщо спиратися на ці дані, переважна більшість дітей володіють українською мовою i здійснювали навчання українською мовою. Тому незрозуміло, чому діти – внутрішньо переміщені особи не володіють aбo погано володіють державною мовою. На жаль, відсутні дослідження, які показують яка частка дітей, що змушені були переїхати до інших регіонів України внаслідок російської агресії, не володіє державною мовою, яка причина такого стану, які проблеми виникають, – каже Сергій Горбачов.

Пан Сергій пропонує особі, або її батькам, яку цькували за мовною ознакою, звернутися за захистом своїх прав – письмовою заявою до директора закладу освіти, Уповноваженого із захисту державної мови та/або Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, освітнього омбудсмена. 

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що нині, в умовах війни не є проблема вивчити українську мову для українців (зважаючи, хто є нашим ворогом – це справа честі), для цього є безкоштовні мовні курси у навчальних закладах, бібліотеках та інших публічних установах, навіть міжнародні партнери нам допомагають у цьому. Вони спрямовані на те, аби люди, які спілкувалися у побуті російською, опанували та переходили на державну мову. Головне – бажання, як самих дітей, так і їхніх батьків…

 

Довідка

Уповноважений із захисту державної мови – +38 (044) 293-11-79

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – 0800-50-17-20, 044-299-74-08

Освітній омбудсмен України – +380 95 143-87-26

Департамент освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації – (0352) 52-23-53


Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: ,





Новини
25 Липня
24 Липня
Чим, на вашу думку, закінчиться війна з росією?
Погода
Реклама
Ua News media group
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше