19 листопада російський обстріл Тернополя обірвав життя фармацевта та працівниці аптеки АНЦ Марії Палагнюк. Їй було всього сорок. Її маленькі діти — п’ятирічна донечка та півторарічний син у той день загинули разом із нею.
У колективі аптеки АНЦ на вулиці Київській, 9А Марію Палагнюк пам’ятають як людину, що несла із собою тепло. Відповідальна, щира, з лагідною усмішкою, яка формувала на щоках дві милі ямочки — такою вона залишилася у серцях тих, хто поруч працював і спілкувався з нею. Марія завжди знаходила добре слово, завжди поспішала допомогти, і ніколи не проходила повз чужу потребу. А вдома на неї чекали двоє маленьких діток — її найбільша любов і найбільша гордість.
До аптеки АНЦ Марія прийшла у серпні 2025 року, перевівшись за порадою колеги. У новому колективі вона не потребувала часу на адаптацію — з першого дня була наче вдома.
«З першого ж дня було видно, що це людина, якій можна довірити найскладнішу роботу. Вона одразу влилася в команду: відкрито ділилася, як просуваються справи, як минає стажування, що хотіла б удосконалити. Завжди була на зв’язку. Професіоналка до кінчиків пальців — уважна, відповідальна, щира. Клієнтів зустрічала завжди з доброю посмішкою. Ми всі відчували її людяність. Її щирість і теплий характер назавжди залишаться у нашій пам’яті », — згадує колишня кураторка аптеки Катерина Власюк.
Давня колега Марії — Ірина Ступак, яка і запросила її до АНЦ, говорить, що найсильнішою рисою її характеру була справедливість.
«Я знала її лише з найкращого боку. Марія завжди була готова допомогти, щиро переймалася, якщо з якихось причин не могла цього зробити. На неї завжди можна було покластися,» — каже Ірина.
Вони познайомилися, коли разом працювали в мережі «Бажаємо здоров’я», обидві на посадах завідувачок аптек. Пізніше Ірина перейшла до АНЦ і згодом запросила туди й Марію. Після Житомирського фармацевтичного училища та навчання у Тернопільському національному медичному університеті Марічка стала фахівчинею, яку цінували скрізь, де вона працювала.
Не раз їй пропонували посаду завідувачки в АНЦ — з її професійністю це було лише питанням часу. Але Марічка відмовлялася.
«Вона казала: не встигла помітити, як підросла старша донечка, а тепер і синочкові вже рік. Хотіла провести з ними кожну хвилину — гратися, малювати фломастерами, бути поруч. Бути мамою для неї завжди було на першому місці», — розповідає Катерина Власюк.
Марічка була не лише чудовим фахівцем, не лише доброю людиною — вона була чудовою люблячою мамою.
Світла й добра пам’ять про них назавжди залишиться у серцях тих, хто знав Марічку, працював із нею, дружив, просто зустрічав її теплий погляд у аптеці. Світла пам’ять про маму та її діток, яких вбила російська агресія.
Джерело: Фарматцевт практик
4815