Життєві історії. У кожного є хоча б одна така, що може стати якщо не основою для сценарію кінострічки, то точно для написання книжки. Вони бувають різними: щасливі та сумні історії кохання, найрізноманітніші життєві драми. Героїня сьогоднішньої розповіді – Ольга. Вона розповіла про свою історію життя, у якій є місце і детективу, і драмі, і розчаруванням. Та все ж таки жінка вистояла і відвоювала своє право – бути щасливою.
«Батько авторитарно заявив, що донька піде навчатися на економіста, щоби підсилити сімейний бізнес»
Оля народилася в родині пекарів Данильчуків у провінційному містечку на заході країни. Із самого малечку з великим задоволенням та цікавістю спостерігала за роботою батьків. Їй подобалося дивитися, як мама місить тісто, щось собі тихо наспівуючи, як міцні батькові руки дістають із печі форми з хлібом, який зовсім скоро опиниться на прилавках крамниць. Дівчинка дуже любила той батьківський хліб. Свіжоспечена ароматна скоринка, посипана сіллю чи цукром, – вона ніби танула в роті…
Оля росла чемною дитиною, допомагала батькам по господарству та мріяла стати актрисою або співачкою. Особливо її бажання загострювалося в ті моменти, коли вона з рідними дивилася трансляцію дитячих музичних конкурсів. Її батько, Василь Петрович, все посміхався у вуса, коли донька починала співати і після цього розповідала, що в неї виходить не гірше.
Дні невпинно бігли вперед назустріч невідомому майбутньому. Оля закінчувала 11-й клас. За цих 16 років у Данильчуків не лише виросла донька, але й бізнес. Невеличка домашня пекарня, де Петрович працював з дружиною, перетворилася у цех. Їм вдалося значно розширити асортимент, та й продукція користувалася популярністю.
Оля хотіла вступати до театрального, батьки ж були категорично проти. Нескінченні суперечки до пізньої ночі закінчувалися нічим. Врешті решт Василь Петрович, гримнувши кулаком, авторитарно заявив, що донька піде навчатися на економіста, щоби підсилити сімейний бізнес. А якщо Олі так кортить навчатися на «актрисульку», то вона може заробити собі на навчання сама. Дівчина змирилася з вибором батьків і спакувала валізи до Тернополя. Орендувати квартиру принципово відмовилася. Не хотіла брати в батьків гроші ще й на це. Її сусідкою по кімнаті в гуртожитку була гамірлива Галя зі Львова. У вуз в їхньому місті вона вирішила вступати, аби опинитися подалі від надмірного контролю батьків.
Дівчата з головою занурилися у нове для них студентське життя. Недоспані ночі, нудні й не дуже пари, дешеве червоне вино у картонних пакетах, пісні під гітару, зла вахтерка – класичний набір тогочасного студента. Одного разу Галя запросила Олю до Львова, погуляти та провідати рідних. Пізно ввечері, після прогулянки славним містом Лева, дівчата повернулися до батьків Галі і там Оля познайомилася з Остапом, старшим братом її подруги. Хлопець виявився дуже цікавим співрозмовником, вивчав біологію у престижному універі й увесь вечір розважав дівчат своїми жартами. Коли подруги повернулися до навчання, Остап продовжив спілкування з Олею. Мабуть, вона йому сподобалася, але хлопець про це прямо не говорив і не робив жодних натяків.
В той час, коли Галя поміняла вже п’ятого кавалера, Оля залишалася сама. Наближався її день народження, й одного ранку поштою вона отримала красивий конверт із крафтового паперу, від Остапа. В конверті були 2 квитки на концерт відомої співачки, який саме перед Олиним днем народження мав відбутися в нічному клубі Тернополя. Досі невідомо, чого очікував хлопець, але Оля запросила на концерт Галю. До цього «виходу в світ» дівчата готувалися наче селебріті. Знайшли красиві дизайнерські сукні, зробили одна одній зачіски, макіяж. Словом, виглядали, наче природжені королеви.
Однак і королевам інколи доводиться стояти в черзі, адже народу зібралося чимало. Саме там Оля познайомилася з охоронцем Степаном. Кремезний, з міцною, наче воловою шиєю, блакитними очима, він справляв враження сильного та впевненого в собі чоловіка. Знав безліч анекдотів та байок, вітався з кожним другим і загалом був душею компанії. Дівчина все частіше почала приходити в клуби, все рідше її можна було побачити на парах. Оля не курила та не вживала алкоголь, але безсонні ночі в клубі давалися взнаки: вона потрапляла на пари тільки в другій половині дня.
Закохана у Степана, дівчина перестала приїздити додому. Врешті решт у ситуацію втрутився Василь Петрович. Розмова вийшла серйозною, Оля своє отримала, але тато зрозумів, що тут не обійшлося без впливу когось чи чогось. Вивідавши у доньки всю інформацію про Степана, батько захотів з ним познайомитися. Загалом, Петровичу сподобався Степан. Саме такого – сильного, впевненого в собі чоловіка він хотів бачити біля своєї єдиної доньки. А те, що заробляє мало, – не біда. Петрович може його до себе десь на виробництво прилаштувати.
Оля була щасливою, вона не чула натяків Галини, що її обранець не такий вже й хороший, як хоче здаватися. Але ж любов сліпа… На 4-му курсі Степан зробив Олі пропозицію. Все як годиться – спочатку заручився підтримкою батька. Розповів, що хоче зробити Олю щасливою, але на жаль для весілля її мрії у нього коштів бракне, тому він змушений поїхати до Польщі, аби заробити. Василь Петрович повівся і заявив, що оплатить все весілля. Адже для єдиної доньки він готовий на все.
«Дівчина старалася думати, що Степан її ревнує до ще не народженої дитини»
І ось цей день настав. Оля у красивій сукні з довгим шлейфом танцює на
власному весіллі. Батьки молодят втирають сльози, з усіх куточків лунають сміх та святковий передзвін бокалів шампанського. На весілля запросили Галину з Остапом, щоправда, хлопець не приїхав, але привітав Олю букетом її улюблених троянд. Батьки дівчини подарували молодятам квартиру – шикарне 3-кімнатне помешкання в новобудові поблизу центру. Словом, новостворена сім’я мала все для щасливого існування.
Одразу після весілля молодята вирушили до Тайланду на медовий місяць. Райський острів, сонце, екзотичні фрукти, невідома культура і ночі, сповнені пристрасного кохання… Дівчина почувала себе справжньою принцесою. Після повернення додому Оля почала помічати, що не дуже добре почувається. Тест на вагітність виявився позитивним. Степан не те, щоб дуже радів, швидше зустрів цю звістку приречено. А Оля вже приміряла на себе роль мами – оформляла дитячу кімнату, потроху купувала усі необхідні речі для малюка. Здавалось би, справжня ідилія, але Степан почав дозволяти собі не ночувати вдома. Звісно, працюючи охоронцем у клубі, він і так повертався додому не раніше 4-ої ранку, але тепер він затримувався аж до обіду. Пояснював дружині, що нібито був дуже втомленим і не хотів її турбувати. Взагалі, за час, поки Оля була вагітною, чоловік дуже змінився. Став байдужим до неї, якимось сухим. Дівчина старалася думати, що Степан її ревнує до ще не народженої дитини, і в той же час була переконана, що як тільки-но чоловік візьме малюка на руки, його ставлення зміниться.
14 лютого Оля народила здорового хлопчика. Вирішила, що бути йому Валентином, адже малюк не випадково обрав собі такий день, щоби прийти у світ. З пологового дівчину забирали її батьки та Степан. Він взяв на руки конверт із сином, і Оля вперше за довгий час побачила його щиру посмішку й подумала, що ось тепер все нарешті налагодиться.
Але далі було важко, син погано спав, часто прокидався. Степан та Оля не висипалися і часто сперечалися навіть через дрібнички. Валентин ріс, а подружжя все віддалялося одне від одного, поки не зрозуміли одного дня, що стали абсолютно чужими. Цей шлюб ніхто не хотів рятувати. В Олі сенс її життя – син, а у Степана… Хто знає, за що він тримався.
«Вона телефонувала Олі, що вони відсудять у неї сина, і він забуде її»
Розлучитися вирішили без скандалу та драми. Зважаючи на те, що в них спільна дитина, довелося все оформляти через суд. На примирення їм дали місяць. За цей час нічого особливо не змінилося, лише домовилися про те, що Степан може забирати малого з дитячого садочка та узгодили час побачень із дитиною. Їхнє розлучення було вкрай цивілізованим.
Ось і розпочався в молодої жінки новий етап життя. Олі було добре із сином. Зникло відчуття напруження і невдоволеності. Дівчина працювала вдома, аби якомога більше часу приділяти синочку. Степан приходив щотижня, забирав Валентина на прогулянку в парк. Але раптом колишній зник. Більше місяця він не відповідав на телефонні дзвінки. Оля захвилювалася, адже Степан все ж був батьком її сина. Згодом з’ясувалося, що в Степана з’явилася кохана. Її звали Люба і вона була вже у цілком поважному віці, тобто годилася йому в матері. З появою нової пасії Степан змінився. Часто насміхався над Олею при зустрічі. Дівчина почала помічати, що після вихідних із батьком син повертається розгубленим і знервованим.
Одного разу колишній забрав Валентина з дитячого садочку в п’ятницю і пообіцяв, що в понеділок він сам заведе його в навчальний заклад. Та коли Оля ввечері прийшла забирати малого, виявилося, що сина в садочку так і не було. Степан не піднімав слухавки, він просто зник. Жінка була в розпачі, адже в неї вкрали найдорожче – її синочка…
Оля звернулася до правоохоронців, згодом – за допомогою до адвоката. Важко навіть уявити, що вона переживала в ті моменти. Масла у вогонь підливала і Люба. Вона телефонувала кожного разу з інших номерів і розповідала Олі, як вони зі Степаном відсудять у неї сина і що він буде називати Любу мамою, а справжню і не згадає. Життя обростало проблемами, ніби сніжна куля. Через постійні судові тяганини у Василя Петровича стався інфаркт, згодом їхню пекарню пограбували – із сейфу викрали близько 3 мільйонів гривень.
У найскладніші хвилини поруч із Олею був Остап, саме він допоміг дівчині винайняти приватного детектива, який з’ясував, в яких умовах і де проживає зі Степаном Валентин. Згодом було встановлено, що колишній чоловік і його нова пасія мають стосунок до пограбування пекарні Данильчуків. Степан і Люба хотіли виробити собі нові закордонні документи, в тому числі й на Валентина, та осісти в одній з європейських країн. Олі вдалося повернути сина, а Степан разом зі співучасницею у злочині сіли за ґрати на довгі роки.
Одразу після судового вироку, яким злочинців було відправлено у тюрму, Остап зробив Олі пропозицію. Він усиновив маленького Валентина, і вони зажили щасливо й радісно. Галя на їхньому весіллі плакала і все казала, що саме так мало статися. А Оля знову кружляла у весільній сукні, але цього разу вже давши обітницю собі, що зробить все для того, аби бути щасливою.
Джерело: Тижневик "Номер один"
13258