Найсвіжіше:
• Коронавірус на Тернопільщині (станом на 9 травня): 228 нових випадків та 4 смерті • Мрія у борг: талановитій дівчинці треба 2000$, щоби виплатити бандуру • У п’ять тисяч гривень обійшовся автокрадієві п’яний жарт • У Тернополі покажуть унікальну виставу (+ФОТО) • На Теребовлянщині повністю перекриють дорогу на 4 дні • 9 травня відкривається сезон роботи атракціонів у тернопільських парках • У Бережанах звільнили двох заступників мера, а секретарка і керуюча справами вирішили піти самі • Коронавірус на Тернопільщині (станом на 8 травня): 258 нових випадків та 4 смерті • Поради для найкращих господинь • ФК «Тернопіль АТО» впевнено крокує до фіналу кубка Захисників України • Зборівщина та Кременеччина потопає у смітті • Стало відомо коли запрацюють атракціони у парках Тернополя • На Чортківщині ремонтують міст (ВІДЕО) • Один із головних трофеїв українського футболу – кубок України зможуть побачити усі! • У Тернополі різко зменшилася кількість хворих на ковід у лікарнях • На жителів Тернопільщини очікують сильні магнітні бурі • Хто сьогодні боїться Романа Шухевича • У Лисичанську зводять храм, фундатором якого є Тернопільсько-Зборівська єпархія • Підробні документи на авто виявила поліція у чоловіка, який спричинив ДТП у Тернополі • На Тернопільщині затримано поліцейського, який вимагав хабаря • Стало відомо, скільки на Тернопільщині осіб офіційно займаються підприємництвом • Коронавірус на Тернопільщині (станом на 7 травня): 161 новий випадок та 5 смертей • На Тернопільщині планують відновити 200 кілометрів доріг • У Тернополі залишилася лише одна підприємниця, здатна садити квіти • На Збаражчині колишній правоохоронець незаконно рубав дерева
rss
Колія, що посварила Гусятин і Підволочиськ

Опубліковано: 17 Квітня 2021р. о 17:00 Переглядів: 981



Гусятин і Підволочиськ – містечка на Тернопільщині, розташовані за 70 кілометрів одне від другого. Між ними багато спільного: обидва стоять на річці Збруч, по якій довгий час проходив кордон, в обидвох приблизно 7 тисяч жителів, обидва колишні райцентри Тернопільщини. Але те, що зробило Підволочиськ містом, поховало амбіції і славу Гусятина. Була це k. k. priv. Galizische Carl Ludwig-Bahn – Цісарсько-королівська привілейована Галицька залізниця імені Карла Людвіга

Віза для перетину моста

Гусятин, він і Всятин чи Усятин, відомий із 1431 року. Свій зв’язок із гусьми селище на Збручі всіляко заперечує: назва походить чи то від рослини гусятника, чи то від чоловічого імені Ус. Року 1772 по річці пройшов кордон між двома імперіями: правий берег дістався австрійцям Габсбургам, лівий – росіянам Романовим.

Підавстрійський Гусятин вміло використав своє прикордонне розташування. Щосереди на місцеву торговицю з’їжджалися купці з усієї України. Добиралися спочатку непевним дерев’яним містком через Збруч, який регулярно нищили повені. 

Невдовзі митники з обох сторін зметикували, що хороша інфраструктура сприяє прибуткам. Побудували кам’яний міст, під’їзди до нього розширили.


Кордонний міст в ГусятиніФото: polona.pl

Тільки протягом 1859 року гусятинці отримали 110 російських віз. Хтось вибирався до Одеси, хтось – до Кам’янця. Втім більшість вдовольнялася ярмарками в подільських Ярмолинцях, Купині та Лянцкоруні. Їхали туди з дружинами, дітьми, а іноді навіть з музикантами. В середньому купець перетинав кордон сім разів на рік. Бачили тутешні митники й далеких гостей – французьких і британських аристократів, німецьких майстрів і вчених. У містечку працювали пивоварні, лікеро-горілчаний і спиртовий заводи графів Голуховських, білкова фабрика Луї де Фере, яка переробляла яйця.  

Подейкували, що початково Цісарсько-королівська привілейована Галицька залізниця імені Карла Людвіга мала вести саме до Гусятина. Але тутешні купці побоялися прогресивного віяння – і повезли до чиновницьких кабінетів хабарі. Як підсумок, 1870-го колію проклали в Підволочиськ – за 70 кілометрів на північ звідси. Тоді ж місто охопила епідемія холери. Воно почало стрімко занепадати. Більшість купців втекла – багато хто перебрався саме до Підволочиська.

Гусятин таки дочекався свого поїзда: 1891 року колія з’єднала Городок на сучасній Хмельниччині та сусідні Копичинці. Містечко знову згадало про вигідний прикордонний гешефт. На місці хатин почали будувати розкішні сецесійні кам’яниці. У них тепер як не музшкола, то Народний дім. 

Рештки давньої розкоші

Сьогоднішній Гусятин пекельно тхне. Це – сірка, Новозбручанське родовище мінеральної води типу “Нафтуся”. Втрачену торговельну славу радянському райцентру мала замінити слава нова, курортна. Вийшло не дуже: про цю спробу нагадують руїни санаторію “Медобори”, закритий десятиріччя тому санаторій “Збруч” і порожня коробка бальнеологічної лікарні, яку громада потрохи реанімовує.

Бернардинський костел Святого Антонія, найпривабливіша споруда містечка, ще недавно нагадував сірий похмурий куб. Тепер його активно реставрують. Колись оборонній Онуфріївській церкві пощастило менше – заремонтували до стану архітектурного одоробла. Сяє нітридом титану, відлякує “шубою” на стінах і дикуватого вигляду верандою. Напрямок до оборонної синагоги в мавританському стилі підказує найвідоміший гусятинець – Северин Наливайко, вилитий із бронзи. Ще два десятиліття тому тут був непоганий краєзнавчий музей. Лишилися сліди від вивіски на фасаді та напів зотлілий манекен, що зображав давньоруського воїна. От і всі туристичні принади.

Раніше їх було більше: замок, ратуша, розкішний палац. Але ще на початку “залізничного” занепаду Голуховські продали замкові руїни Мордехаю Фрідману, засновнику гусятинської гілки цадиків-чудотворців. Той знищив усе до фундаментів, щоб звести свою резиденцію і синагогу. А ті не пережили боїв Першої світової війни. 

Місто на рельсах

Колись човни через заболочений Збруч переправляли волоком. От і поселення назвали Волочиськом. А передмістя на правому березі нарекли Хлібанівкою. Після поділу між двома імперіями воно стало присілком панського двору сусіднього села Староміщина.

Року 1870 сюди взялися тягнути колію за маршрутом Львів – Тернопіль – Волочиськ. Перший поїзд приїхав чи то 1, чи то 5 листопада 1871-го – джерела плутаються. Навколо лежали землі графів Баворовських. На них з нічого постало поселення. 1881-го цісар Франц Йосиф І надав йому міський статус. Тоді тут проживало менше 2 тисяч осіб. А 1900-го – вже понад 5 тисяч.

Тутешні комерсанти були переважно синами Ізраїлю. Вони перепродували зерно, яке привозили ешелони з підросійської України. Працівники залізниці – майже суцільно поляки. Вакансій не бракувало – над річкою звели велику перевантажувальну станцію і митницю. На родючі землі перебралися і колоністи з Мазурії. Неподалік колії виріс костел. Потім споруду перебудували в модних тоді неоготичних формах. За 50 метрів від храму звели будинок польського спортивного товариства “Сокіл”. Його цегляний фахверк можна було би сприймати за імітацію німецьких архітектурних традицій. Але ні, це місцевий стиль – по довколишніх селах дотепер збереглися фахверкові шпіхлери (зерносховища), хати та клуні.

Так Підволочиськ став чи не головним прикордонним пунктом між Австро-Угорщиною і Росією. Ще за два роки колія з’єднала Броди й Радивилів – ярмаркове та контрабандне життя завирувало і там.

На бал через кордон 

На гербі Підволочиська хизувався золотокосий Меркурій, покровитель і торгівлі. Містечко ледь не щороку горіло, але його швидко відбудовували. Жило. Тут працювали торговельні представники Швейцарії, Німеччини, Великої Британії та Франції – закуповували зерно для своїх країн. Бувала і китайська делегація. А в листопаді 1892 року на шляху з Греції повз станцію прошмигнув перський шах. Волочиську пощастило більше – там екзотичний монарх навіть пообідав.  

Листівки початку ХХ століття демонструють чималу будівлю вокзалу та вусатих добродіїв в одностроях прикордонників. Чоловіки позують на тлі шлагбаума, за спиною в них на тисячі кілометрів простягається Російська імперія.

Рух потягів у той час був жвавим: знать їхала на європейські курорти, купці везли на нові ринки збуту золото, хутро, сільськогосподарські товари, музичні інструменти та мінералку. Колишнє передмістя рясніло численними гостинними дворами, банками й ресторанами.

Перший готель мав промовисту назву “Одеса” – звідти їхали товарняки із зерном. Виданий у Відні 1895 року ілюстрований путівник залізницею імені Карла Людвіга подає його як “досить зручний”. За кімнату зі зручностями та обслугою треба було віддати 2 австрійські крони та 60 геллерів. Обідати радили у вокзальному ресторані.

Побільшало і юдеїв – невдовзі вони становили 2/3 населення. В одній такій родині 1900-го народився німецький письменник Герман Кестен. Діяло два млини, дві цегельні, дві альбумінові фабрики та крамниця зі спеціями. Щоб крихкі яйця, які звозили сюди селяни з навколишніх сіл, не пропадали, створили спільну австрійсько-російську фабрику з їх перероблення. Тут працювала майже сотня робітників. Підволочиськ навіть мав філію судноплавної компанії Austro-Americana. Вона перевозила не так одеське зерно, як подільських селян, які вирушали за океан у пошуках кращої долі.

У місті був аптекар, два шевці та два кравці, чотири хірурги, п’ять пекарів, дві акушерки, один кам’янщик, вісім корчмарів і 17 шинкарів. Торговельний люд складався із 43 продавців зерна, сімох торговців деревиною, трьох – сукном, двох – текстилем, чотирьох добродіїв, які продавали крупи та борошно, дев’ятьох виноторговців, самотнього продавця “мішаних товарів” та шістьох спекулянтів – так дослівно зазначено в “Географічному словнику Польського королівства”, виданому у Варшаві у 1880-х. Ще нарахували 10 торговельних агентів, 25 експедиторів й одного власника кав’ярні.

1910-2.jpg
Панорама Підволочиська, 1910 рік Фото: polona.pl

Нестерта межа

На початку Першої світової війни ділянка між Підволочиськом і Тернополем відійшла до росіян. Газета “Русское слово” писала: “Начальник Південно-Західної залізниці В. П. Шмідт у спеціальному поїзді виїхав, щоб оглянути нову галицьку ділянку Південно-Західної залізниці Підволочиськ – Тернопіль, колишньої австрійської, тепер зайнятої російськими військами. Разом із начальником виїхав штат службовців, назначених, щоб обслуговувати нові станції”. А “Маленькие Одесские новости” у грудні 1914 року згадують, як у Підволочиську затримали п’ятьох одеських підлітків, які втекли товарняком, щоб податися добровольцями на фронт.

Важливим прикордонним пунктом містечко було й у міжвоєнний час – тоді вже кордон проходив між СРСР і Польщею. Петроградська “Красная газета” 28 березня 1918 року повідомляла, що в Підволочиськ та Броди прибуло понад 50 вагонів із товаром “з Украйни”: сім вагонів з бобами, 17 – з цибулею, 28 – з олією. Три вагони круп, по одному вагону з маслом та яйцями, а ще два везли автомобільні шини. 15 вагонів перевозили порожні мішки.

У часи німецької окупації Збруч розділяв дистрикт Галичина та Генеральне губернаторство. Кордон охороняли. Навіть гроші на цих квазіутвореннях ходили різні: окупаційні марки та “рівненські” карбованці.

Кордону не існує вже понад пів століття. Із вікон потягів, що прямують на Львів і далі, видно цілком радянську за духом центральну площу містечка.

Перед міськрадою – пафосний білий янгол, бронзовий Тарас Шевченко скромно тримає в руці плаща. Трохи далі – симпатична вілла Громницьких із вежкою, яку займає музей УПА. Неподалік – Троїцька церква і двоповерхових будинок, де Іван Франко читав свою поему “Мойсей”. Сьогодні тут закуповують горобину та бузину.

Селище – чималий транспортний вузол Львівської залізниці. Поряд через Збруч – партнер і суперник Волочиськ. Теж вузлова станція, але вже Південно-Західної залізниці. Більшість вокзальних будівель на захід звідси мають виразний австро-угорський стиль. Деякі станції на схід нагадують те, як будували в Російській імперії.

Ірина Пустиннікова


Джерело: https://localhistory.org.ua
Мітки: , ,



Новини
9 Травня
8 Травня
7 Травня
Чи будете ви вакцинуватися від COVID-19?
  • Add your answer
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше