Початок цього року ознаменувався загостренням проблеми високої вартості централізованого опалення. Поштовхом стала нова методика уряду, за якою плату почали брати навіть із тих споживачів, які давно розірвали угоду з тепломережами і встановили власні системи обігріву. Однак навіть додаткові нарахування за тепло зі старих трубопроводів з величезними тепловтратами, опалення горищ/підвалів/під’їздів і надуману тепловіддачу від ізольованих стояків аж ніяк не врятують комунальні теплопідприємства від багатомільйонних збитків.
«Дайте нам можливість встановити індивідуальне опалення, а не платити вдвічі більше за ваше ц/о», – вимагають люди.
«Без ц/о замерзнуть труби у підвалах і ви залишитеся без води і каналізації», – чинять опір чиновники.
«Заберіть свої стояки і холодні батареї», – вимагають власники і/о.
«Ні, ви мусите з ними миритися і ще й за них платити», – наполягає влада.
А чи існує життя без централізованого теплопостачання?
Так, відповіли на Закарпатті і навесні 2011 року першими в Україні оголосили про повний перехід на індивідуальне опалення.
Слід зазначити, що головною передумовою такого кроку стала одностайна позиція мера Ужгорода, голови Закарпатської обласної ради та керівника ЗОДА. Двоє перших виділили під цю програму кошти з місцевих бюджетів, тоді як очільник облдержадміністрації посприяв залученню державної допомоги.
Усіх мешканців за рік до ліквідації місцевих тепломереж попередили про необхідність встановлення індивідуальних засобів обігріву – газових котлів чи електроконвекторів. Так, за власний рахунок. Малозабезпеченим сім’ям та пенсіонерам допомагали коштами на встановлення електричної індивідуальної системи опалення, яка обходилася значно дешевше, ніж газова. Дитсадочки, школи та лікарні обладнали індивідуальними модульними котельнями з енергоефективним обладнанням.
Чимало акумульованих під програму переходу грошей пішло на оновлення газових труб та електропроводки в будинках, які повинні би витримати додаткове навантаження. Однак тут пішли назустріч також керівники «Закарпатгаз» та «Закарпаттяобленерго», котрі чималий об’єм робіт взяли на себе.
Внаслідок відмови від централізованого опалення, через старі трубопроводи яких втрачалося до 50% тепла, область тепер економить до 120 млн. кубометрів газу на рік. Завдяки суттєвій економії коштів на опаленні комунальних закладів тепер вдається профінансувати інші важливі питання громади. Що вже казати за споживачів, для яких платіжки в опалювальний сезон тепер цілком підйомні для сімейного бюджету, адже, за підрахунками місцевих фахівців, зменшилися майже у 3,5 раза. А старі приміщення тепломереж продали місцевим бізнесменам, тим самим ще й поповнивши казну.
Однак Закарпаття не зупиняється на досягнутому і тепер думає, як поволі знижувати потребу в газі. Модернізація торкнулася не тільки Ужгорода та районів, а й навіть сіл області, де встановлюються сучасні котли на аграрній біомасі та твердопаливні котельні. Завдяки відмові від газу місцеві бюджети закладають собі на майбутнє зменшення витрат на його закупівлю, а перехід на альтернативні види палива – покращення екологічних показників.
За 10 років закарпатського досвіду від централізованого опалення відмовились уже чимало українських міст. Назавжди забувши про ненаситну фінансову прірву під назвою «тепломережі». Смішно, але труби в їхніх будинках чомусь не замерзають. Замерзли хіба чиновницькі кишені, які тим чи іншим способом завжди грілися коло збиткових підприємств.
Що заважає розпочати процес переходу на індивідуальне опалення в Тернополі? Адже маємо чудовий досвід сусідів, яким лише варто скористатися. Маємо тепломережі з колосальними збитками понад 130 мільйонів гривень на рік. Маємо шалені втрати від старих теплотрас, які насильно запихають у платіжки простим тернополянам. Маємо велике бажання людей платити за тепло менше й отримувати його тоді, коли хочеться. Не маємо лише одного – розумної та ефективної влади. Такої, як у 2011-му в Закарпатті.
Джерело: Тижневик "Номер один"
50749