Сучасне українське мистецтво зараз як ніколи на піку своєї популярності. Роботи знаних українських художників затребувані і відомі не тільки на теренах Батьківщини, а й в усьому світі.
Нещодавно я завітала в гості до своєї подруги, в нас накопичилося багато тем для обговорення, але всі вони відпали на задній план після того, як я побачила в її приватній колекції декілька нових картин. З першої секунди вони прикували мій погляд, це були картини із серії «Блакитна лінія» відомого українського художника Віталія Довгасенка. Я вже була знайома з його творчістю, але ці роботи не виходили з моєї голови декілька днів. Не довго думаючи, я попросила подругу організувати зустріч із майстром. І ось ми вже розмовляємо зі знаним художником.
«Для себе вже вичерпав тему людського тіла»
– В якому стилі ти пишеш?
– У мене немає єдиного визначеного стилю. Я пройшов певні трансформації. Ранні мої роботи були близькі до реалізму, експериментував із футуризмом, безпосередньо вивчаючи автентичних футуристів, працював у стилі неореалізму. Теперішні мої роботи близькі до академічного стилю, хоч я не відношу їх категорично в рамки академічності. Часто звертався до концептуального мистецтва.
Зараз перейшов на нові для себе форми. Це скоріше асоціативне мистецтво. До цього моменту мене цікавила людина як естетичний і філософський об’єкт, але для себе вже вичерпав тему людського тіла як інструмента і форми передачі своєї думки.
Сам зміст живопису я зрозумів після навчання у відомого грецького художника Георгіса Кудуніса. Він передав мені свої знання і деякі секрети.
– Розкажи про серію робіт «Блакитна лінія».
– Це дуже об’ємний проект, який зайняв у мене 4 роки. У «Блакитну лінію» входять 17 картин, створених із 2000-го по 2004 роки в Афінах, столиці Греції, де я на той час жив. Це багаторівнева концепція, яка містить філософську ідею поєднання простору і часу. Кожна робота з цієї серії відповідає фразі з вірша, написаного мною на англійській мові. «Блакитна лінія» – це жіноча серія, це роздуми про любов та кохання. У цих роботах задаю провокативні запитання, які заставляють глядачів задуматись і дати власну відповідь. Візуальне сприйняття – це контраст червоного і блакитного, де символічно блакитна лінія – чоловіче начало, це любов, а відтінки червоного – об’ємний жіночий світ. На сьогодні серія «Блакитна лінія» фактично вся розкуплена колекціонерами з Греції, України та Франції, залишилися лише дві роботи.
«Слово «художник» для мене означає абсолютну свободу»
– Яким фарбам надаєш перевагу?
– Дуже багато років писав акрилом, але зараз знову перейшов на олійні фарби. Єдиним мінусом акрилу в порівнянні з олійними фарбами для мене є те, що акрил не має ідеальної стовідсоткової пам’яті: при висиханні рельєф трішки просідає і згладжується. Акрилові фарби є досить молодими в історії живопису, і ми не знаємо, як вони себе поведуть через віки. Поки що на запитання, чи не втратять вони форми, кольору і чи не «посипляться», відповіді немає.
– Як ти розумієш, що картина завершена?
– Цього ніколи не розумію, я просто кажу «стоп» (сміється, – авт.) Це неможливо пояснити, це дуже особисте відчуття. Просто потрібно вчасно зупинитися. Слово «художник» для мене означає абсолютну свободу, тому кожен митець сам для себе обирає шлях передачі емоцій і коли потрібно зупинитися.
«Дизайн – моя дружина, а живопис – коханка»
– В якому віці зрозумів, що маєш талант до малювання?
– Скільки себе пам’ятаю – малюю. Але в дитинстві чомусь мене віддали замість художньої школи в музичну. На той момент батьки вважали заняття музикою набагато серйознішою справою, ніж малюванням. Зараз моя мама, жартуючи, каже, що дизайн – моя дружина, а живопис – коханка.
– Як почуваєшся, коли приходить натхнення?
– Це своєрідне задоволення, передчуття чогось і надзвичайно велике бажання побачити кінцевий результат. Молодим художникам, до речі, дуже важко чітко перенести на полотно те, що є в голові. Я думаю, що вже досягнув того рівня, коли фактично ідеально відтворюю свої емоції на полотні. Коли ти завершив і є кінцевий результат – це найвища насолода.
«Сократ був і залишається головним моїм учителем»
– У твоїй майстерні знаходиться бюст Сократа, розкажи його історію появи у тебе.
– Він у моєму житті вже понад 25 років, мені подарував його мій друг-художник. Коли поїхав у Грецію, то передав його на зберігання, а по приїзді друг мені його повернув. Уже після приїзду із Греції, читаючи в оригіналі Платона, розмовляючи безпосередньо з науковцями, Платон і Сократ стали філософською базою мого життя. Виходить, що Сократ прийшов до мене раніше, ніж я це усвідомив (сміється,-авт.)
– Чи пам’ятаєш, якою була перша картина, де вона зараз?
– Усі мої перші роботи, написані в Греції, продані. Це були комерційні проекти. Вже після навчання у Георгіса Кудуніса зайнявся авторською роботою.
– Існує думка, що художникам потрібне критичне мислення. Хто твій головний критик?
– Звичайно, будь-якій творчій людині потрібне критичне бачення. Для кожного це питання особисте. Моїм першим глядачем і критиком (після мене) є моя кохана дружина, моя Муза. Її думка для мене авторитетна, я довіряю їй і дослухаюся до неї.
– Коли ти працюєш, то думаєш над тим, чи сподобається картина глядачам?
– Абсолютно не думаю про це. Найголовніше, щоби мені подобалось. Коли пишу, повністю поринаю у свій світ і творю.
– Хто твій улюблений художник?
– Основні художники, від чиїх робіт я реально млію, – це Густав Клімт, Еґон Шіле і Ніколас Гізіс. Роботи Ніколаса Гізіса мені дуже подобаються саме з технічної сторони. Його передача емоцій відбувається із своєрідною легкістю і незавантаженістю, є відчуття певної незавершеності.
– Який напрямок сучасного мистецтва тобі близький?
– В загальному мені цікаво все нове і сучасне, особисто дуже подобаються інсталяції концептуального мистецтва, поєднання відео, живопису і композиції у просторі. Це, звичайно, не мій напрямок, але те, що я бачив, мене вражає.
«Наше життя – це і є твір!»
Хто із сучасних українських художників тобі близький по духу, чи купував для себе їхні картини?
– Так, маю три роботи у графічному стилі українського художника Володимира Костирка. Ці роботи дуже близькі мені по духу, виконані в 1992 році. Подобаються роботи Володимира Буднікова і Влади Ралко, тернопільського митця, на жаль, уже покійного, Дмитра Стецька, а також молодого, однак дуже талановитого художника Віталія Агапеєва.
– Чим ти займаєшся, окрім живопису?
– Дизайном інтер’єрів. За спиною великий досвід роботи за кордоном, також багато різних проектів в Україні, найвідоміші з них – це тернопільські заклади «Бункермуз», «Riverpool», «Шерлок і бекон», «Joint», «Фан-фан», частково «Шинок» і «Коза». Є успішні закінчені проекти у Львові, Луцьку, Києві, Генічеську. Співпрацюю із фестивалем «Файне місто». Дизайн плюс знання архітектури відкривають мені нові горизонти.
– Які плани на 2019 рік?
– Жити на повну. Наше життя – це і є твір! У живописі хочу продовжити і реалізувати експеримент в асоціативному напрямку, в дизайні зараз працюю у великому проекті. Звичайно, планую отримати від цього всього велике задоволення і моральну сатисфакцію. Чого всім нам бажаю!
БІОГРАФІЯ
Віталій Довгасенко – талановитий художник, дизайнер, член Палати образотворчих мистецтв Греції з 2006 року, член Міжнародної спілки художників. Понад 20 років жив і творив у Греції. Його роботи перебувають у приватних колекціях у Греції, Україні, Німеччині та Франції. Навчався живопису в майстернях Георгіса Кудуніса і Такіса Мараікіса. Входив до творчої групи митців, які розробляли проект реконструкції унікального монастиря в Пелопоннесі (Греція).
Софія Марцюк
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Віталій Довгасенко, газета "Номер один", новини Тернополя, сучасне мистецтво, художник Віталій Довгасенко
13333