Найсвіжіше:
• Хвороба обірвала життя відомого тернопільського бізнесмена та великого благодійника • Судитимуть поліцейського з Тернопільщини через смертельну ДТП у Бучачі • На Донеччині отримавши смертельні поранення загинув 30-річний воїн з Тернопільщини • На Донеччині рашисти розстріляли полоненого з Тернопільщини (+відео) • Тернополянка перерахувала шахраям 7 400 гривень за квиток з Італії • Львівські лікарі врятували двомісячну дівчинку з Тернопільщини, яка через кісту не могла дихати • Ломбард в Тернополі приймає біонічні протези: правда чи фейк • На Тернопільщині працівник військомату із спільниками займався виготовленням фальшивих документів для виїзду чоловіків за кордон • У лікарні помер військовослужбовець з Тернопільщини  • Бучачанин за заклики повалити державну владу потрапив за грати • Президент України підписав закон про демобілізацію строковиків • Стало відомо, скільки коштів витратила Україна для двох телемарафонів у 2023 році • Блокада кордону з Польщею довела, що Україну чекає жорстка конкуренція за ринки ЄС, – Олександр Кацуба • Автомобіль, який евакуйовував загиблих воїнів, потрапив у смертельну аварію на трасі Тернопіль-Львів • На Тернопільщині за другий рік повномасштабної війни з’явилося 19 нових котеджних містечок • Скандальне будівництво у Тернополі проти якого так активно виступає місцева влада   • На Тернопільщині розширено перелік дітей, які мають право на безкоштовне харчування • Тернопільські медики вийняли серце з грудної клітки військовослужбовця, щоби повністю видалити пухлину (+фото) • Головним кандидатом на посаду голови Тернопільської ОДА є львів’янин • Головні функції смартгодинників, які знадобляться прихильникам активного способу життя • На Тернопільщині померла директорка місцевої гімназії • Помер військовослужбовець з Тернопільщини, котрий півтора року відслужив у єгерський бригаді • Кращий футболіст Тернопільщини 2023 року Тарас Гром’як: ексклюзивне інтерв’ю • Смертельна пожежа на Тернопільщині: загинув чоловік зі Збаражчини • На Тернопільщині викрито громадянина Азербайджану, який намагався потрапити в Україну за підробними документами (+фото)
rss

Фехтувальниця Олена Кривицька: «Багато іноземних спортсменів підтримають українців, але на змаганнях кожен хоче перемогти»


Опубліковано: 23 Січня 2024р. о 17:30


Хто займається спортом, а особливо професійним, знає, наскільки це не просто – здобути право взяти участь в Олімпійських іграх, які відбуваються раз на чотири роки. А коли це стається тричі, і є усі шанси  вчетверте поїхати на Олімпіаду, то перед такими спортсменами можна скинути капелюха. Ці слова стосуються найвідомішої тернопільської фехтувальниці Олени Кривицької, яка наприкінці минулого року разом з напарницями по збірній України здобула перше «золото» у жіночій шпазі на етапі кубка світу за останні сім років. А після наступних змагань у Ванкувері (Канада) наша збірна ще на крок наблизилася до Олімпіади, яка проходитиме в 2024 році у Франції. Привід познайомити наших читачів і читачок із Оленою Кривицькою більш ніж вагомий.

«Нормально, коли є конкуренція, – це лише посилює і зміцнює команду!»

– Олено, який результат в олімпійський рік потрібно показати, щоби відібратися на Олімпіаду 2024 року в Парижі як в індивідуальній програмі, так і в команді?

Це дуже складне питання. Не можна відповісти кількома словах. Кажучи по простому, потрібно виступати краще за наших конкурентів. Думаю, можемо повернутись до цього питання після наступного турніру у Китаї – тоді вже буде все зрозуміло і не треба буде нічого гадати. Намагаємось, насамперед, відібратись командою, тому про індивідуальний відбір (а це складніше зробити), говорити не буду.

– За твою довгу спортивну кар’єру ти часто виступала на міжнародних чемпіонатах. Коротко розкажи про найголовніші з них і які результати там здобувала – окремо в індивідуальному та командному заліках.

На моєму рахунку три бронзові медалі на чемпіонатах світу (дві – в особистому і одна – в командному заліках), багато медалей рівня етапів кубка світу в командному заліку та одна – в особистому. П’ять разів поспіль я було у топ-8 чемпіонатів Європи. Мабуть, це основні здобутки. Хоча, вважаю, що цей список міг би бути більшим.

– Ти тричі брала участь в Олімпійських іграх, але приїжджала звідти без нагород. Де – у Великобританії, Бразилії чи Японії – найреальніше могла зачепитися за медаль?

Можу сказати, що в Токіо, однозначно, можна було боротись за нагороди, оскільки протягом циклу та й саме сезону показувала високі результати, займала позицію у топ-16 світового рейтингу. Багато сил було витрачено на те, щоби пройти відбір. Причиною програшу на тих Олімпійських іграх, вважаю, психологічний аспект. Навіть не зрозуміла, що сталось.

– Сьогодні в українській шпазі немає яскраво вираженої лідерки. Чи можна назвати Олену Кривицьку номером один української жіночої шпаги, чи все таки молодь підтискує?

У нас, насправді, зараз сильна команда, кожна фехтувальниця збірної України вже з досить вагомим результатом і досягненнями. Я лише четвертий турнір фехтую в команді після народження доньки. Тому все ще не в своїй кращій формі. Але хочу сказати, що дівчата мене дуже мотивують рухатися вперед. Я їх теж підтримую. Це нормально, коли є конкуренція, це лише посилює і зміцнює команду!

«Я б не змогла потиснути руку фехтувальниці з Росії!» 

– Як на міжнародних змаганнях нині сприймається Україна, її спортсмени, зважаючи на війну?

Дуже часто, виступаючи на міжнародному рівні, ми долаємо багато перешкод саме всередині себе. Звісно, наша підготовка специфічна, зважаючи на війну в країні, на постійні обстріли, на те, що наші сім’ї залишаються вдома, а хтось з них навіть саме в цей час зі зброєю в руках. На змагання потрібно добиратись набагато довше, розклад тренувань через тривоги та атаки зовсім не такий, як повинен бути, нічого не можна запланувати.

Ми, спортсмени, робимо все для того, щоби нас сприймали, маю на увазі наші результати, як серйозних конкурентів і сильну команду. На доріжці завжди запекла боротьба. Так, багато іноземних спортсменів підтримають українців, але це все поза доріжкою, а на змаганнях – спорт є спорт і кожен хоче перемогти.

– Всім відома ситуація, коли твоя колега по збірній Україні відмовилася потиснути руку росіянці. Чи доводилося тобі брати участь у стартах, де були росіянки вже після повномасштабна вторгнення і особисто з ними фехтувати? Якщо – так, то якими були ваші привітання до і після бою, якщо – ні, як би ти поступила, якщо б така сутичка відбулася?

У  мене такої ситуації не було, але ми часто з дівчатами обговорювали такі можливі ситуації. Я б не змогла потиснути руку фехтувальниці з Росії! 

«Питання в тому, що немає з ким залишити дитину,  не стоїть»

– Півтора року тому у тебе народилася донечка. Чи значною була перерва у занятті фехтуванням? Як тоді відбувався взаємозв’язок зі спортом?

Доньці скоро виповниться рівно півтора року. Так швидко пролетів час. Десь до середини 9 місяця вагітності я ще плавала у басейні, тому спорт був все-таки хоч якось присутній. А після пологів я дуже багато прогулювалася, ходила з візочком, бувало, до 15-18 км на день. Почала тренуватись, коли донечці було 2 місяці. Мій чоловік дуже допоміг мені на цьому шляху, хоча це було дуже важко. Вперше поїхала на змагання, коли доньці було 3 місяці. Тоді вона на тиждень залишилась з чоловіком. Загалом моя сім’я мене дуже підтримувала і підтримує зараз щодо моєї фехтувальної кар’єри і питання в тому, що немає з ким залишити дитину,  не стоїть. Мені дуже з ними пощастило!

– Тобі зараз важко, постійно – роз’їзди, збори, змагання, донька – тут, ти – далеко, хоча, напевно, думками завжди з нею…

Так, дійсно, важко щоразу їхати на змагання чи збори і залишати дитя вдома, тим більше під час війни. Я постійно переживаю і думаю, як вони там, прокидаюсь, коли тривоги і не можу знайти собі місця коли обстріли. Якби я могла прив’язати її до себе, щоби вона щосекунди була зі мною – я б так і зробила (сміється – авт.). Але, разом з тим, я роблю все для того, щоби цей час, впродовж якого я не бачу свою доньку, не проходив марно, безрезультатно, бо ціна його дуже висока для мене.

– За рахунок яких факторів тобі вдається так довго триматися у числі топових шпажисток світу?

Мабуть, як і в інших видах спорту, це – фізична форма, мотивація, жага до перемоги. Відчуваю, що можу ще додати, що ще є, що показати у плані результату.

– Якщо пригадати всю спортивну кар’єру, чи були якісь серйозні перешкоди на твоєму спортивному шляху, що ти могла залишити на якомусь етапі улюблене заняття?

Можливо був такий момент в підлітковому віці, десь на початку мого спортивного шляху. А так, щоб у зрілому віці, то був момент, що я собі казала: все, якщо за цей рік я не покажу результат на головних стартах сезону, то, напевне, потрібно завершувати. Тут і почались мої найбільші досягнення…

 “Для великого спорту в малому місті немає перспектив

– Олено, розкажи якими були твої перші кроки у фехтуванні?

– До спортивної школи на секцію фехтування потрапила випадково. Тут проходив набір і майже всі діти з паралельних класів записалися в секцію. Через якийсь час і мені хтось сказав: пішли, там весело, ще й у басейн по суботах можна ходити. До цього часу я відвідувала багато різних секцій: танці, карате, легка атлетика, плавання, баскетбол тощо. Так я прийшла на перші тренування. Там було два зали: в одному – новачки, а в іншому ті, які серйозно вже займаються. У зал для початківців зайшла тренер Наталія Миколаївна Духота, дивилась, як ми займаємось, і сказала мені, щоб наступного тренування я прийшла в “дорослий” зал. Але я туди не пішла, бо, чесно кажучи, її злякалася. Але вона послала за мною свою ученицю і так я опинилася вже у старшій групі.

– У спортивному світі тебе багато знають як відому шпажистку. А чи одразу, прийшовши у секцію фехтування, ти вирішила займатися професійно?

– Я думаю, що почала більшою мірою займатися фехтуванням професійно тому, що мій старший брат Роман займався вільною боротьбою, постійно їздив на змагання, і мені теж так хотілося.

– Як батьки поставились до твого захоплення таким видом спорту?

– Батьки ніколи не забороняли мені займатися будь-чим, завжди підтримували у всіх починаннях. Вони й самі у молодості займалися спортом: тато – боротьбою, мама в університеті грала у баскетбол. Тож у нас спортивна сім’я!

– Якими були перші твої серйозні внутрішні змагання і як на них виступила?

– Чесно кажучи, не пригадаю, якими вони були. Мабуть, першість України по кадетах і юніорах, яку я вигравала. Тернопільська команда була досить сильною і

практично в усіх внутрішніх стартах у когось та й була медаль.

– Коли і за яких обставин ти потрапила до збірної України та переїхала до столиці?

– У складі кадетської та юніорської збірної України їздила на чемпіонат світу відповідно у 2004-му та 2007 роках. Перший раз до дорослої збірної потрапила у 2007 році. Тоді вже почала періодично їздити та тренуватись у Києві до Дмитра Рейзліна, який взяв опіку наді мною. Для великого спорту в малому місті немає перспектив. Тому я й перебралася до Києва. Тоді ж, у 2007 році, я вперше поїхала на дорослий чемпіонат Європи. А згодом – і на Всесвітню універсіаду, де в особистому заліку стала п’ятою, а в командному завоювала золоту нагороду.

«Шість днів на тиждень я тренуюсь, один – відпочиваю»

– Хто нині є твоїм особистим тренером?

Як і останні 15 років, моїм особистим тренером є Дмитро Ігорович Рейзлін.

– Як розписаний твій тренувальний день?

Зазвичай, у день в мене два тренування: одне – це фізична підготовка, кардіотренування і вечірнє – власне фехтувальне.  В суботу займаюся лише фізичною підготовкою, а неділя – день для відновлення. Отож, шість днів на тиждень я тренуюсь, один – відпочиваю.

– Відомо, що професійний спорт – це не тільки перемоги, а й травми…

– Травми мене практично не турбують. Деколи щось загострюється. Але хронічного нічого немає. Так – дрібниці. Мені з цим поталанило.

– Наскільки важливу роль у фехтуванні відіграють біоактивні добавки і чи достатньо ними забезпечені ними українські фехтувальниці?

– Звісно, вживаю вітаміни та ізотонічні напої під час тренувань. Хоча хотілось би, щоб держава виділяла на біодобавки більше коштів.

– Скільки вартують обладунки шпажистки?

– Займатись фехтуванням – не дешево. Для початківців у межах 5 тис. грн. обійдеться костюм, маска, шнур, шпага та рукавичка. Але якщо говорити про обладунки для міжнародних стандартів, то це буде близько 1200 євро.

– Чи можна, займаючись професійно фехтуванням, заробити собі на гідне життя?

Насправді, якщо у тебе високий результат, то, відповідно, і забезпечення хороше. Медалі чемпіонатів Європи, світу, а, особливо, Олімпійських ігор відкривають багато можливостей.

– Загалом бачиш себе жителькою столиці чи повернешся до Тернополя?

– Живу в Києві, до Тернополя не планую повертатися, хоча мені подобається приїздити до рідного міста. Цьогоріч ми збудували невеличкий бункер-бомбосховище прямо біля будинку. Тому трохи легше, але все одно як мама я постійно думаю про доньку та її безпеку.

На Тернопільщині фехтування має давні традиції. Їх заклало подружжя Віктор та Наталія Духотів. Розвиває цей вид спорту у Тернопільській області Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа №2 імені Юрія Горайського Тернопільської міської ради. Як повідомила виконувачка обов’язків директорки цієї спортшколи Юлія Миронівна Ференц, сьогодні у закладі 56 дівчат займаються фехтуванням. За її словами, на початку 2000-х тернопільські фехтувальниці входили до збірної України, виступали на європейських чемпіонатах різних вікових категорій. Останніми роками цими одягненнями тернопільська школа похвалитися не може, тримає марку вихованка ДЮСШ №2 Олена Кривицька, за яку завжди радіють тренери спортшколи та ставлять у приклад юним фехтувальницям.

 

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу


Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: ,





Новини
27 Лютого
26 Лютого
Що ви очікуєте у 2024 році в Україні?
Погода
Реклама
Ua News media group
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше