У силу своєї професії мені доводиться відвідувати багато різних заходів. Якісь із них цікавіші, інші геть зовсім нудні, але, тим не менше, усе це потрібно вислухати.
Чоловіки у солідних костюмах та жінки у діловому стилі створюють непоганий антураж. З боку все видається дуже серйозним та авторитетним, тому знаходиться багато охочих «примазатися» під цю «постановку».
Часто на таких прес-конференціях і зустрічах зустрічаються одні й ті ж люди. І якщо вони між собою не знайомі особисто, то принаймні знають один одного в лице. Якось кілька разів поспіль на робочих нарадах я пересікалася з одним депутатом ну і, зрештою, так-сяк знайома з ним. Досі не розумію його дотичності до питань, які обговорюють спікери. І якщо чесно, видається, ніби він теж не дуже розуміє, що робить на цих заходах. Під час нашого спільного перебування на таких «офіціозах» за весь час він не промовив жодного слова, не кинув жодної репліки. Майже як риба: що був, що не було. То щось ліниво клацав у телефоні, то заглядав у вікно, а під кінець раз за разом став поглядати на годинник. Очевидно, йому було не так вже й цікаво. Як, у принципі, і мені. І якби не робочі обов’язки, я б, підстрибуючи, виходила звідти. Хм, що ж його змушувало там сидіти?
Цю загадку я розгадала за кілька годин. Коли переглядала стрічку новин у Фейсбуці, побачила пост, який за обсягом тягне, як мінімум, на перший том роману. Виявилось, що цей депутат сьогодні зовсім не нудьгував, а з групою спеціалістів трудився на круглому столі, обговорював проблеми, шукав шляхи вирішення і так далі. Очевидно, для правдоподібності закинув кілька фото. І мабуть, щоб зовсім мене добити, ще й кілька документів відзняв і подякував усім за роботу. Як на мене, це просто вищий пілотаж… А хіба ні? Погодьтесь, це ж талант на рівному місці набити собі медалі.
Подібні ситуації повторялися знову і знову. Він забігав на захід, два-три фото – і новий пост. Кілька цитат із виступів, згадки відомих осіб – і образ трудолюбивого обранця готовий. Ось так, панове, створюється видимість бурхливої роботи. Здається, йому не в депутати слід було йти, а в піарники. Отак подивишся з боку – солідний чоловік, і те зробив, і се, а насправді – порох в очі.
Нічого конкретного за цим усім не стоїть. Але хто ж про це може знати? Хіба хтось, окрім десятка осіб, бачив, пропонував він щось корисного чи ні?
Якось у розмові цей же депутат почав хизуватися різними знайомствами. Ба більше, майже до кожного прізвища додавав: це я його туди привів, це мій підопічний, це я його всього навчив. Цікаво, всі ці люди знають, кому мають завдячувати своєму успіху, чи ні? З огляду на ситуацію з постами, я почала сумніватися. Можливо, до них він має таке ж відношення, як і до тих заходів, на яких буває. Головне говорити твердо і впевнено, триматися поруч відомих і впливових людей, апелювати їхніми прізвищами, тоді ніхто не засумнівається. Хоча, знаєте, інколи мені здається, що він сам свято вірить у те, що говорить: про великі можливості впливати на всіх і все, про свою значимість у тих чи інших подіях, вагомість своєї думки і цікавість інших до його персони. А це вже інший діагноз. У народі кажуть: корона голову здавила. Це щось дуже близько.
Я як розумна жінка знаю, коли промовчати, аби не псувати свої нервові клітини, але в таких випадках, напевне, у мені включається цинічний журналіст, і я, не стримавшись, запитала: «А що ж Ви так усіх прилаштували, а собі ради дати не можете?» Стало ясно, що не такої відповіді він чекав. Можливо звик, що на таке купуються і приналежність до якоїсь когорти людей (реальна чи вдавана) викликає прихильність інших. Тож за інерцією і я мала захоплено реагувати на його, як на мене, зарозумілі випади.
У маленькому Тернополі, де всі один одного знають, хизуватися зв’язками з тими чи іншими особами взагалі смішно. Тут кожен один одному як не кум, то сват, то однокласник, то сусід. Та й хіба це щось може розказати про саму людину? Тепер я точно переконана, що ні. Це така собі ширма, яка для одних служить декорацією, для інших – прикриттям. А суті так і не видно.
Я до чого все це веду. Дуже часто людина видає бажане за дійсне. Але не завжди те, що ми бачимо, є таким насправді. Коли у щось безмежно віриш, корисно відійти на кілька кроків назад і подивитися на це іншими очима. Можливо, тебе просто вводять в оману, дуже вміло, грамотно підтасовуючи факти.
Джерело: Тижневик "Номер один"
18129