…Немов якась невідома сила тягнула того дня Миколу до Козової. Напередодні цей 39-річний чолов’яга звільнився з місця не вельми віддаленого, що у Херсоні, а біля воріт колонії його зустрів рідний брат Роман. Усі події розвивалися 3 роки тому наприкінці листопада.
Утім відсвяткувати зустріч вирішили вдома, на Львівщині, відтак поспішили на залізничний вокзал. Із пересадками дісталися Тернополя, а звідти вирішили добиратися автобусом. Варто зазначити, що по дорозі, як брат не просив, Микола С. на кожній зупинці «підкріплявся» пивом і дечим міцнішим. Тож не дивно, що коли доїхали до Козової, добряче п’яненький чолов’яга ледь тримався на ногах, проте знову побрів за алкоголем. У підсумку водій їх чекати не став, і далі автобус рушив без них.
– Ходімо поїмо, а потім пошукаємо таксі, – спокійно запропонував Роман знервованому Миколі. Той погодився.
Трохи поблукавши незнайомими вуличками райцентру, брати побачили кафе «Червона рута».
Зважаючи, що це була п’ятниця, надвечір, відвідувачів у залі не бракувало. Приїжджі зайняли столик неподалік від бару й Микола, голосно матюкаючись, зневажливо оглядав відвідувачів. У цей час повз нього проходив кремезний молодик, тримаючи у руці стопку горілки. Ніби випадково, зек штовхнув його. Той розлив половину оковитої і спересердя поставив на їхній стіл майже порожню склянку.
«Ти що тут розсівся?» – нахилився він над Миколою.
«А ти хто по життю мені вказувати?» – зневажливо відрубав той і кивнув головою на вхід: «Хочеш поговорити?» – і нахабно дістав із кишені складений ніж.
«Щось ти дуже сміливий! Ходімо, поговоримо!» – відказав молодик і пішов у коридор. Поки п’яненькі брати вибирались із-за столу, Юрій Є. встиг зателефонувати знайомому Володимиру С., з яким часом займались у спортзалі, та попросив прийти в «Червону руту». Пояснив: два «зальотні» хлопи качають свої права, погрожуючи ножем. Той довго не збирався і вже незабаром був біля кафе.
І вчасно. Бо у цей момент Микола приставив ніж до горла Юркові. Володимир вивернув йому руку і схопився за лезо, намагаючись вирвати холодну зброю. Аж тут ззаду на допомогу брату на нього кинувся Роман, почалася бійка.
І раптом між хуліганами виникла постать у чорному. Брати на мить отетеріли, чим скористалися Юрко з Володимиром, скрутивши їх. Тим часом настоятель місцевої церкви звернувся до четвірки, намагаючись присоромити їх словом Божим. Щоправда, більший вплив на п’яненьких озвірілих братів мав наряд поліції, викликаний працівниками кав’ярні. Оскільки Микола вже ледь тримався на ногах, його посадили у службове авто, а всіх решта у супроводі патрульного запросили пройти до місцевого відділку поліції дати пояснення. Вислухавши учасника АТО Володимира С. та Юрія Є., їх відпустили, натомість братів С. залишили для оформлення адмінпротоколу за перебування у громадському місці в стані алкогольного сп’яніння.
Здавалось би, у цій кримінальній справі час уже поставити крапку. На жаль…
Дочекавшись, коли Роман із Миколою вийдуть із відділку поліції, Володимир із Юрієм пішли слідом за ними. Вибравши момент, коли навколо нікого не буде, Юрій підбіг і кулаком вдарив між плечі нижчого і більш урівноваженого із братів – Романа. Той упав, потягнувши за собою Миколу. І тут уже Володимир із Юрієм вчинили зовсім не по-чоловічому, бо почали ногами бити своїх лежачих ворогів, при цьому найбільше дісталося таки Миколі.
Відтак, вичекавши момент, Роману вдалося вирватись і відбігти на декілька метрів. Звідти, безсило стискаючи кулаки, він спостерігав, як нападники жорстоко б’ють його брата, аж поки той захарчав і лишився нерухомо лежати посеред дороги.
Лише тоді Володимир промовив: «Треба відкачати», та схилився над ним і почав обтирати закривавлене обличчя снігом. Проте той лежав без ознак життя. Хтось із перехожих викликав «швидку». Тим часом Володимир обмацав кишені побитого, витягнув і сховав у себе ніж та, як стверджує брат потерпілого, гаманець із грішми – загалом йдеться про 7 тисяч гривень.
Як згодом стало відомо, внаслідок побиття Миколі було спричинено тяжку травму голови, він впав у кому, відтак переніс складну операцію на головному мозку та на все життя залишився інвалідом. Зі слів сестри, брат став абсолютно безпорадним – він ледве може зробити пару кроків по кімнаті, не відчуває правої ноги й руки, йому важко говорити. Про події тієї «чорної п’ятниці» у листопаді 2016-го нічого не пам’ятає. Тим часом Роман поїхав на заробітки за кордон і додому також не поспішає повертатися.
Майже два роки ця справа розглядалася Козівським районним судом. Досудовим слідством обвинуваченим інкримінувалось умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ч.2 ст. 121 КК України), а Володимиру через зниклі гроші та ніж – ще й грабіж (відкрите викрадення чужого майна – ч.1 ст. 186 КК України). Проте він категорично не визнав власної провини та вимагав звільнити їх з-під варти прямо у залі суду.
Натомість Юрій Є. визнав, що саме першим напав на братів, а потім завдав той роковий удар у скроню, від якого Микола знепритомнів і згодом впав у кому. Відтак прокурор вимагав для обох по 9 років позбавлення волі та солідарно компенсувати Тернопільській обласній лікарні понад 23 тис. 400 грн. за лікування та державі 705 грн. за проведену судову експертизу.
Однак суддя повністю виправдала обох, зауваживши у вироку, що слідство не знайшло свідків побиття та пограбування потерпілого.
Проте суд апеляційної інстанції вирок скасував і направив справу на новий судовий розгляд у той же Козівський районний суд. Зважаючи, що у цьому суді працює лише одна суддя і, відповідно до Кримінального процесуального кодексу, вона не має права вдруге слухати одну і ту ж справу, матеріали відправлять в інший суд. Тож до вироку ще далеко.
Тим часом винуватці жорстокого побиття вже й забули про свою жертву. І хоча Микола С. по суті сам спровокував криваву бійку, він єдиний поніс покарання у цій кримінальній історії. І на все життя лишився калікою.
Олена Густенко
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: бійка, газета "Номер один", кримінальні новини, новини Тернопільщини
8435