Жарти про білявок, висміювання жінки за кермом, напівоголені красуні, що «продають» дрилі та автомобілі, а ще дві третини чоловіків очікують, що майбутня дружина буде «гарною господинею», – усе це та подібні упередження називаються сексизмом, який, на жаль, досі існує в нашому суспільстві. Стереотипи про жінок не лише порушують їхні права, а й часто стають причиною того, що жінки не можуть почуватися через них у безпеці та не отримують підтримки суспільства.
«Бажаю жіночого щастя»
За тегом «жіноче щастя» в пошукових системах – тисячі публікацій. І майже всі вони зводяться до одного: жіноче щастя – це чоловік, діти, кохання та секс. Причому автори взагалі не уникають узагальнень і рясно пересипають свої дискримінаційні твори виразами «кожна жінка мріє», «усі жінки прагнуть», «немає жінки, яка би не хотіла» тощо. Хоча статистика розлучень красномовно свідчить: мати сім’ю – не означає стати щасливою.
Достеменно ніким не досліджено, коли і як виник стереотип про «жіноче щастя – в сім’ї». Однак це уявлення формувалося в патріархальних суспільствах поряд з уявленням про «другосортність» жінок. У чому ж його підступність і небезпека?
Чи є людина, яка не хоче почуватися щасливою? Цей стан в кожного та кожної асоціюється з чимось своїм, особистим. Однак коли зі всіх сторін постійно лунає щось на кшталт «бажаю тобі жіночого щастя» в сенсі «знайти собі чоловіка та не бути самій», то в багатьох жінок складається хибне уявлення, що тільки з чоловіком вона може почуватися щасливою, а інакше це не можливо. Чи не цей страх згодом утримує багатьох жінок в їхніх сім’ях, де вони зазнають насильства та образ? Чи не ця спотворена асоціація зі щастям кидає когось у нездорові стосунки, лиш б не бути самій?
«Нерідко жінка виправдовує насильство потребою зберегти родину. Але, даруйте, про яку сім’ю можна говорити, якщо чоловік б’є дружину на очах в дитини? Який приклад ми показуємо дочці чи сину, який стереотип сім’ї формується у цієї дитини, – каже професорка кафедри психології Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка Марина Орап. – Звісно, стереотипи дуже вливають. Один із них, що розлучена жінка – це «дуже погано», адже вона забирає дітей від батька. Але все це – лише стереотипи, які не мають нічого спільного з реальністю».
Саме через поширені стереотипи про «жіноче щастя» багато жінок просто не думають про те, що аби вдихнути у свою буденність зовсім нові фарби, потрібно навчитися бути самій у себе, а не жити за стандартом, що обов’язково хтось має бути поруч, от для них і живемо.
Психолог та автор книги «Жінки керують світом» Володимир Науменко на зустрічі із тернопільськими шанувальницями його творчості підкреслив: «Жінка, яка прагне почуватись щасливою, повинна усвідомити одну річ – вона не фурнітура вдома, не бігові кросівки. Жінка – це особистість зі своїми бажаннями, мріями та прагненнями. І коли вона це усвідомить, її життя зміниться в набагато кращу сторону».
18 жовтня у світі вже вп’яте відзначатимуть Міжнародний день жіночого щастя. І в демократичних країнах у цей вираз вкладають зовсім інше значення, ніж на пострадянському просторі. Бо це свято покликане підвищити у всьому світі рівень жіночої обізнаності щодо депресії та способів її подолання. Вважається, що жінки вдвічі частіше, ніж чоловіки, страждають від депресивних станів. А депресія погіршує не лише життя жінки, але й життя її сім’ї, руйнує стосунки та кар’єру, негативно впливає на працездатність і, як наслідок, навіть на економіку країни в цілому.
Започаткувала свято американка Карін Рокінд, яка пережила важку депресію і зуміла побороти її, як день, в який жінки всього світу можуть не відчувати себе наодинці зі своїм пригніченим станом та іншими психологічними проблемами. І отримала позитивні відгуки з різних куточків світу.
«Сама винна»
«Надто коротка спідниця, відкрите декольте, яскравий макіяж можуть створити про вас хибне враження і спровокувати ґвалтівника», – це з українського підручника «Основи здоров’я» для восьмикласників, виданого в 2016 році.
Адвокатка за гендерночутливий шкільний простір та підручники Ярина Холод у вересні цього року знову вдарила на сполох. Раніше їй уже вдавалося змусити авторів шкільних підручників забрати з текстів складову про «віктимну поведінку» постраждалих від насильства як гендернодискримінаційну щодо жінок. Однак оновлені випуски знову повторюють інформацію про те, що зовнішність дівчини начебто може спровокувати насильника, водночас мовчать про виховання хлопців у сенсі неприпустимості і протизаконності насильства.
«На жаль, шкільні підручники спонукають до самозвинувачення. Це шкідливо і в мирний час, а нині, коли триває війна, це може ще дужче посилити травму жінок і дівчат, котрі постраждали від сексуального насильства з боку російських військових», – наголошує Ярина Холод.
У підручниках, виданих після 2017 року, термін «віктимна поведінка» (тобто, поведінка особи, яка начебто «провокує» створення шкідливої для неї ситуації, – авт.) прибрали. Очевидно, що на це вплинула діяльність експертної спільноти. Проте є істотне «але»: підручники, видані 2021 року, фактично один в один повторюють контекст із порадами для дівчат, як не спровокувати своєю поведінкою, макіяжем і одягом ґвалтівника.
У лютому 2023-го українському суспільству вкотре нагадали, яке популярне в нас обвинувачення постраждалих жінок. Випадок блогерів з Івано-Франківська, котрі запрошували дівчат до себе додому, доводили до несвідомого стану алкоголем і наркотиками, вчиняли сексуальне насильство над ними, знімали це на відео й поширювали у своєму телеграм-каналі, добре це демонструє. Адже аудиторія, здебільшого, не засуджувала хлопців, а якраз обвинувачувала постраждалих.
Стають об’єктами звинувачень і жінки, які потерпають від насильства у сімейному житті. «Хоч принижує, зате не б’є і не п’є», «зраджує – значить, з тобою щось не так», «жінка повинна зберегти сім’ю і прощати», «від хорошої жінки чоловік не гуляє» і безліч інших наративів, які удавано співчутливо нашіптують постраждалій жінці рідні та друзі. Запитайте, для прикладу, своїх знайомих, чи вважають вони зґвалтуванням, якщо статевий акт відбувся між подружжям без згоди дружини?
Відсутність суспільної підтримки породжує в жінки не лише бажання змиритися з насильством, а й мовчати про це через страх осуду та звинувачень її у «неправильній» поведінці. Більше того, чимало жінок дійсно починають вірити, що «заслужили» таке ставлення до себе.
На жаль, звинувачення постраждалої людини залишається стійкою соціальною та психологічною проблемою в усьому світі. У 2009 році журналістка і колумністка британського The Guardian Мелісса МакЕван склала вичерпний перелік характеристик, що визначають термін «культура зґвалтування». В основі цього терміну, що означає нормалізацію й навіть виправдання сексуального насильства в суспільстві, лежать шкідливі міфи й гендерні стереотипи, що сприяють її формуванню.
– У концепції «культури зґвалтування» поєднання цих двох слів зазвичай викликає спротив. Мовляв, до чого тут культура? Але це не якийсь термін, узятий зі стелі. Ідеться про явище, яке вперше назвали і описали американські феміністки, і йшлося якраз про випадки у районах військових конфліктів, коли зґвалтування по суті було різновидом психологічної зброї, – пояснила нам редакторка сайту кампанії проти сексизму в медіа та політиці «Повага» Вікторія Кобиляцька. – В Україні віддавна діяв оцей шкідливий наратив “сама винна”. Чоловік зраджує — треба шукати причини в “не такій” поведінці жінки. Домашнє насильство — те саме. Зґвалтування — а у що дівчина чи жінка була одягнута, чи не поводилася вона якось виклично, чи не провокувала кривдника?.. Тобто, суцільна віктимізація, що ґрунтується на примітивних стереотипах, коли ми не обговорюємо покарання злочинця, а починаємо звинувачувати потерпілу. Це призводило до того, що жінки воліли замовчувати випадки насилля, а коли й починали говорити, то замість підтримки нерідко отримували осуд та звинувачення у свій бік.
Коли сталося повномасштабне вторгнення, розповідає Вікторія Кобиляцька, їй на якусь мить здалося, що цей згубний вплив стереотипів і цькування жінок залишаться позаду. Бо все ж до болю зрозуміло — приходять російські військові і ґвалтують українок. Тут уже не до розмов про те, хто і в що була одягнута. Ніби ж очевидно, що окупанти роблять це, щоби принизити, використовують зґвалтування як зброю, і тут не може бути й мови про якусь згоду, коли є люди зі зброєю, котрі прийшли вбивати і захоплювати нашу землю. «Однак час від часу читаю в соцмережах дописи із цькуванням жінок, які нібито ставали коханками російських військових на окупованих територіях. І там лунають ті самі закиди про «сама винна». Культура згвалтування – у дії! І на жаль, у мене немає відповіді на питання, що робити, аби замість культури насильства в нас у пріоритеті була культура добровільної згоди. Бо це для мене щось направду дуже очевидне — що має бути згода, і ніяких «вона сказала «ні», а це насправді означає «так»», або «жінки самі винні, що лягають під окупантів». Це як із російською пропагандою — чим неоковирнішим і примітивнішим є той чи інший наратив, тим більше людей його сприймають і вірять. Тож тут зарадить тільки розвінчування міфів, фейків та шкідливих стереотипів, постійне просвітництво і пояснення, що не так із культурою зґвалтування і чому не можна її толерувати. Дуже хочеться вірити, що українці й українки вчитимуться прокачувати своє критичне мислення і відділяти кукіль від пшениці», – підсумувала редакторка.
«Виходь за мене заміж»
В українській мові є чудове слово «одруження» – яке походить від «подружжя». Останнє, в свою чергу, сходить до давньоруського дієслова «поєднуватися». Слово «дружина» вживають, коли хочуть назвати одружену жінку щодо її чоловіка. Також воно має застаріле й поетичне значення – «одружений чоловік стосовно до своєї жінки».
Але поряд із ним досі активно вживається старослов’янське патріархальне «заміж», тобто «за мужем (чоловіком)». І якщо жінка «одружується із» чоловіком – а отже вони рівні між собою, то заміж вона вже «виходить», або ж її «беруть заміж». Правда, сприймається по-різному?
В українському суспільстві й досі поширений стереотип, що лише чоловік вирішує, коли і з ким йому одружитися. Якщо ж ініціатива виходить від жінки, це сприймається як щось незвичне.
Але свого часу в деяких місцевостях України сватання дівчини до хлопця, як і хлопця до дівчини, було звичною справою. «Прийміть мене, мамо, я ваша невістка», – такими обрядовими словами два століття тому дівчина розпочинала сватання, звертаючись до матері хлопця. Сватання дівчини до хлопця було звичним й в інших народів. Тобто, й жінки, й чоловіки мали рівні у цьому питанні права.
Поступово, із посиленням домінування патріархального устрою, ця традиція стала зникати. Відомим винятком вважається пропозиція одруження англійської королеви Вікторії, яку вона зробила у 1839 році принцу Альберту.
У демократичних країнах сьогодні з’являється все більше випадків сватання дівчат до хлопців. Відомі жінки з різних куточків світу, які зробили пропозицію одруження своїм партнерам, популяризують цей крок через медіа та соцмережі, надихаючи тим самим інших забувати про стереотипи і діяти так, як хочеться закоханому серцю. Серед них – американська співачка Пінк, актриса та співачка Дженіфер Хадсон, модельєрка Діана фон Фюрстенберг, казахська співачка Аїша та інші. І хоча це поки що поодинокі випадки, але за підтримки соціуму вони цілком можуть набути поширення, а головне – нормалізації у суспільній свідомості.
«Дійство опускання на одне коліно з блискучим перстнем майже завжди зображувалося з чоловіком у головній ролі на телебаченні, у фільмах чи в реальному житті. Жінки, як правило, не роблять пропозицій, тому що вони не бачать, як це роблять інші жінки. Щойно з’явиться більше прецедентів, все більше жінок почнуть робити пропозицію одруження», – до такого висновку дійшли учасниці шоу «Знайомства та стосунки» на радіостанції Global News Radio 640 Toronto.
Тож українкам також варто згадати, що колись їхні пра-пра-бабусі мали право самі сватати собі чоловіків, не чекаючи, поки їх «покличуть» чи «візьмуть».
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: гендерні стереотипи, жіноче щастя, культура добровільної згоди, небезпека стереотипів, сватання дівчини до хлопця, стереотипи про жінок
13348