Заробити на квартиру в Тернополі (та й, зрештою, будь-де в Україні) – місія фактично нездійсненна. Якщо у вас мінімальна зарплата, якої ледь вистачає, щоб заплатити за «комуналку», думати про власне житло – це свого роду моральний мазохізм. Та є люди, які і при офіційно низьких доходах знаходять можливість придбати своє «гніздечко». Вірніше, не придбати, а отримати за вірну службу, яка часто-густо проявляється лише у вмінні заручитися зв’язками та впливом. Мова йде про правоохоронні органи, зокрема про працівників прокуратури, яким у Тернополі, як виявилося, геть непогано живеться. Та про все по порядку.
Три квартири по сусідству
Кілька тижнів тому на засіданні громадської комісії з житлових питань при міськраді Тернополя депутати та чиновники проголосували за видачу ордерів на службові квартири трьом працівникам прокуратури. Згодом це питання було винесено на розгляд виконавчого комітету міськради, де також отримало позитивну «оцінку», а відповідно вступило у законну дію.
Позаяк у порядку денному виконкому йшлося лише про видачу ордерів без імен щасливчиків, журналісти «Номер один» подали відповідний інформаційний запит у міську раду, попросивши копію протоколу засідання квартирної комісії від 29 листопада 2016 року. Через кілька днів нам надійшла відповідь із прізвищами «оквартирених» прокурорів.
Зокрема, ордер на двокімнатну квартиру площею 34,6 кв. м отримав начальник відділу роботи з кадрами прокуратури Тернопільської області Юрій Кнобель. Старший прокурор відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Тернопільської області) Євгеній Бугір одержав однокімнатну квартиру площею 18,9 кв. м. А прокурору відділу підтримання державного обвинувачення в суді прокуратури Тернопільської області Роману Гарматюку дісталася однокімнатна квартира площею 18,1 кв. м.
Можна було пропустити цю інформацію повз вуха, мовляв, заслужили хлопці. Та, судячи із їх декларації, вони й самі цілком можуть виступати спонсорами для купівлі осель колегам. Фактично у кожного із названих прокурорів є або власне житло, або ж нерухомість, зареєстрована на дружину чи маму.
До прикладу, згідно з декларацією, розміщеною на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, сім’я Юрія Кнобеля володіє двома пристойними за площею житловими будинками: один заходиться у смт. Гусятин, інший – у селі на Чортківщині. Крім того, задекларована за прокурором ще й кімната у гуртожитку в Тернополі.
До слова, готуючи цей матеріал, наші журналісти спілкувалися з деякими працівниками обласної прокуратури та розпитували, чи заслужено, на їхню думку, пан Кнобель «допрацювався» на квартиру. У відповідь ми чули: «Як, йому житло? В нього ж такий будинок!…» На жаль, це лише слова. Світлин маєтків Кнобеля, як і інших власників квартир, ми не бачили. Хоча не виключаємо, що після цієї публікації ними зацікавляться активісти ВО «Автомайдан», які полюблять показувати на камеру, як та де живуть місцеві правоохоронці.
Та повернемось до декларацій. Найбільше наших журналістів вразив Євгеній Бугір. Чоловік задекларував аж п’ять об’єктів нерухомого майна. Зокрема, дві квартири (одна – в Тернополі, інша – в Миколаєві), будинок на Львівщині, гараж та кімнату в гуртожитку в нашому обласному центрі. При такому переліку, мабуть, у нього дійсно дуже «гостро» стоїть потреба в покращенні житлових умов…
Що ж стосується третього власника квартири – Романа Гарматюка, то, згідно з декларацією, його статки виглядають найбільш скромними. Хоча його єдиний задекларований будинок площею 87,30 кв. м у селі Нижчі Луб’янки (Збаразький район), кажуть, виглядає не гірше, ніж деякі маєтки поруч столиці.
Між іншим, адреси, за якою згаданим прокурорам було видано ордери на квартири, у відповіді на запит нам не надали, посилаючись на конфіденційність. Проте журналісти «Номер один» із достовірних джерел дізналися, що житло видавали в одному будинку. Тобто Кнобель, Гарматюк та Бугір будуть тепер не лише колегами по роботі, а ще й сусідами.
Втім, як би не сумно було це визнавати, але кожен із трьох героїв нашої публікації, попри усі задекларовані статки, має повне право на одержання житла. Адже їх будинки та квартири або знаходяться поза місцем несення служби, або записані на маму-дружину, що, у свою чергу, дає їм повне право, згідно із законом, носити горде звання «безхатченко» та претендувати на покращення житлових умов. Попереднього прокурора Тернопільщини Олександра Мартинюка теж звинувачували в тому, що він має квартири ледь не в кожній області, але, згідно з «прогалинами в законі», він на це мав повне право.
Щоправда, тут є один нюанс: за логікою, прокурори, отримавши житло у статусі службового, повинні повернути його після звільнення або переведення в інше місто. Однак, використавши певні механізми та «діри» в законі, ніхто отриманого житла не повертає, а навпаки – якнайшвидше приватизовує його на «дорогу» родину.
До речі, кілька місяців тому Генпрокурор Юрій Луценко заявив, що «тих, хто зловживав правом щодо приватизації, тобто приватизував більше, ніж одну службову квартиру, мають позбавити права бути прокурором”. Луценко навіть пообіцяв видати відповідний наказ про заборону приватизації службового житла принаймні керівникам усіх прокуратур України. Це, звісно, вимкнуло б «зелене» світло для багатьох квартирних колекціонерів, однак віз поки що і досі там.
За клопотанням Гулкевича та Антюка?
Та повернемося до наших щасливчиків. Виявилось, історія цих трьох квартир не нова. Як нам вдалося з’ясувати, це житло (без ордера) працівники прокуратури отримали ще в 2014-му. Саме тоді на спільних зборах трудового колективу і профспілкової організації прокуратури області було прийнято відповідне рішення. За нього проголосувала більшість, адже це питання перебувало під контролем тоді ще обласного прокурора Юрія Гулкевича та його скандального заступника Івана Антюка, якого зараз тримає «під прицілом» НАБУ.
Менш ніж за місяць, 1 грудня, на День працівника прокуратури, в тому ж таки 2014 році сертифікати на ці квартири вручав безпосередньо міський голова Тернополя Сергій Надал. Зважаючи, що це був лише перший етап до омріяного житла, великого розголосу та пафосу церемонія вручення не набула. Що ж стосується ордерів, то їх попередньо з усіма почестями планували вручити на День прокуратури в цьому році. Однак чомусь керманичі міста передумали вдаватися до таких «реверансів» з трибуни актового залу прокуратури. Мабуть, через те, що в залі було чимало журналістів та навіть громадських активістів, які таку новину могли би сприйняти негативно. Тим паче, дізнавшись прізвища щасливчиків.
До речі, наші журналісти звертались у прокуратуру області, аби отримати офіційний коментар з цього приводу в прокурора Тернопільщини В’ячеслава Перча. Проте посадовець відмовився пояснювати, чому саме ці люди «покращили» свої житлові умови, оскільки, за словами прес-служби, мова дійсно йде про квартири, отримані ще 2 роки тому. Тобто відношення до них нинішній очільник прокуратури не має.
Дев’ять – «за», двоє «утримались»
Варто відзначити, що з одинадцяти членів «квартирної» комісії міськради лише двоє утримались від позитивного голосування за прокурорське питання – депутати Іван Сороколіт та Роман Торожнюк. Останній у телефонній розмові нашим журналістам пояснив, чому не насмілився підняти руку «за» квартири прокурорам.
– Я утримався від голосування, бо ці люди мають прописки в гуртожитках. Тому рекомендував обирати: або квартира, або кімната. Як на мене, це було би справедливо. Бо ми даємо прокурорам житло, а вони і так його мають, – каже депутат міськради, член житлової комісії Роман Торожнюк.
За його словами, на засідання комісії принесли завірені довідки про те, що троє претендентів на квартири станом на сьогодні дійсно прописані у кімнатах гуртожитків. Тобто юридично до «безхатченків» не вчепитися, хоча їх декларації і говорять про протилежне…
Вся ця історія чомусь нагадала справу горезвісного екс-заступника генерального прокурора України Віталія Каська. Нагадаємо, в березні за зверненням тодішнього генерального прокурора Віктора Шокіна суд заарештував трикімнатну квартиру Каська. Генпрокурор спирався на матеріали досудового розслідування відносно працівника прокуратури, який «шляхом вчинення шахрайства, а саме – надання недостовірної інформації про відсутність постійного житла в Києві та завищення фактичної кількості членів сім’ї, протягом 2010-2014 років незаконно заволодів квартирою, розташованою на території Києва». Сам Касько стверджував, що отримав квартиру згідно з розпорядженням Генпрокуратури в 2008 р., приватизував її в 2014 р. і відзначив це у декларації.
Журналісти «Номер один», звісно, не вправі когось засуджувати, але декларації деяких працівників нашої прокуратури, м’яко кажучи, дійсно не відповідають тим, з якими можна видавати себе за бідних «безхатченків» та претендувати на квартири. Ми переконані, що в органах прокуратури є чимало співробітників із тривалим стажем роботи, які все життя «микаються» по гуртожитках та орендованих квартирах, але вони навіть не мріють уже коли-небудь дожитися до власного кутка. …
І насамкінець: ордер на житло – це хоч і ключова сходинка до його приватизації, проте підлягає скасуванню. Якщо ставленик Юрія Луценка, обласний прокурор В’ячеслав Перч, як і наші журналісти, побачить, що далеко не бездомні люди у його відомстві отримали квартири, можливо, їх теж спіткає доля Віталія Каська? Це стане свого роду перевіркою на вошивість… Чи пройде її прокурор? Побачимо.
Тетяна Колеснік
КОМЕНТАР
Олена Степанова, правник:
– Прогалина законодавства полягає ще й у тому, що ні виконком міськради, ні та ж прокуратура, яка дає подання на отримання цих квартир, не уповноважені перевіряти правомірність надбання вже наявного житла (квартир) родиною прокурора (мамою, татом). Закон України про прокуратуру та постанова Кабміну про матеріальне забезпечення передбачають право прокурорів на отримання житла. Наразі виконком видав ордери на квартири в якості службових. Якою буде їх доля надалі – питання спірне. Можуть прописати туди когось із рідних та приватизувати. Якщо з точки зору закону – то все гаразд, якщо ж з точки зору моралі, то, звісно, ми розуміємо, що це неправильно. Та, на жаль, така прогалина в законі є.
Джерело: Тижневик "Номер один"
9430