У рідному Хоросткові на присадибній ділянці біля хати Іван Дрозда вирощує елітні саджанці плодових дерев, які завдяки новітнім методам щеплення й догляду можуть плодоносити вже на другий рік.
– Пане Іване, розкажіть про себе і як сталося, що доля зробила такий крутий поворот і Ваше захоплення стало улюбленою справою життя?
– Навчався я у Заліщицькому сільськогосподарському технікумі. На жаль, за спеціальністю так і не працював, а 23 роки присвятив Хоростківському спиртозаводу. Проте, зважаючи на те, що зарплата там не велика, а життя вимагає від нас значних коштів, адже діти ростуть, навчаються, розрахувався з роботи і тепер повністю присвячую свій час садівництву. В мене велика сім’я: жінка, четверо дітей, старша донька вже навчається у вищому навчальному закладі, молодші – у школі, а найменший синочок – ще дошкільнятко. У народі є такий вислів: «Вік живи – вік учись», так і в мене… А починалося все приблизно 7 років тому. Саме тоді я поїхав у Латвію на заробітки, проте, на жаль, заробітків як таких там не було, тому був змушений повернутися додому. А вдома маленькі діти, треба за щось жити, треба якось ставити їх на ноги. І тут у якийсь момент моя дружина сказала мені: «Ти ж любиш сад, любиш ним займатися. Давай будемо вирощувати сад». Уже тоді ми почали займатися щепами. Починали з маленького, спочатку я посадив 200 штук щеп, потім – більше, далі – ще більше і таким чином збільшував площу. Хоча після армії, десь у 90-х роках, я уже пробував займатися садом. Садив смородину та троянди, але розчарувався і закинув це на кілька років.
– Скажіть, а як саме Вам вдалося створити те, що маєте?
– Кожен із нас вчиться на своїх помилках, бо чомусь не хоче вчитися на чужих. І я також не раз ставав на граблі, не раз боляче бився, але знову і знову брався до роботи. Сільське господарство – це такий вид діяльності, який щороку має певний ризик, і кожен агроном чи то звичайна людина ризикує. Відверто кажучи, у мене не було ставки на сад, бо маю проблему із площею. Якби у мене було більше землі, на якій міг би вирощувати сад, то я б з радістю це робив. А так, зважаючи на те, що саджанці вирощую на своїй присадибній ділянці, роблю ставку саме на щепи, бо з них отримую більший прибуток.
– А яким саме саджанцям надаєте перевагу?
– Перевагу надаю тим культурам, які найбільш сприятливі для вирощування у нашій місцевості. Це, наприклад, яблуня, тому що вона росте у різних зонах. Інша історія у нас із грушею та горіхом. Тобто можна купити і посадити щепи дорогих горіхів, щоби продати їх набагато дорожче, ніж яблуні, але це небезпечно, адже у нашій зоні вони вимерзають на 100%. А так у загальному маю всі культури, які ростуть у нашій зоні, окрім мандаринів та бананів. Я стараюся вирощувати все…
– Чи є у Вас якісь рідкісні сорти саджанців?
– Я вирощую персики. Є такі сорти, які у нашій зоні ще не родили, тому дуже хочу спробувати їх виростити. Багато сортів персика защепив минулого року і цього року також, а результат отримаю лише через рік-два. Також хотів би вирощувати сливи. На сьогодні вже маю такі сорти, які в нашій області рідко де зустрінеш.
– Але, мабуть, важко працювати одному в цій сфері, можливо, є хтось, з ким спілкуєтесь, обмінюєтесь досвідом?
– У мене є багато друзів по Україні, в яких я переймаю досвід, звертаюся за порадою чи ділюся своїми успіхами. Серед них є агрономи, які керують корпораціями садів (Хмельниччина, м. Городок чи з Чернівецької дослідної станції), є багато знайомих людей, які також займаються садівництвом, і ми часто спілкуємось, ділимося один з одним плюсами та мінусами щодо вирощування того чи іншого сорту. Адже робота з землею, із самими саджанцями є дуже копіткою.
– А як Ви справляється з такими масштабами роботи?
– Усе вирощую своїми силами. У мене немає жодних працівників чи людей, які б допомагали мені щось робити. Взагалі стараємося працювати сім’єю. Допомагає мені дружина, беруться до роботи й діти. Вони – моя опора, вони – моя підтримка, адже коли бачать, що мені потрібна допомога, всі виходять у сад і працюють поряд.
– Можливо, серед своїх дітей уже бачите саме того, хто би перейняв від Вас досвід та любов до садівництва?
– Наразі не бачу в дітей такого захоплення, але в мене підростає найменшенький синочок Назарко, і саме на нього покладаю велику надію, адже бачу, що він відтепер береться мені допомагати. Він любить бути поряд зі мною, коли я працюю у саду. Надіюся, що син продовжить мою справу.
– Сподіваємось, так і буде, а яким чином відбувається реалізація саджанців?
– Через «циганське радіо», тобто люди у мене купили саджанці, були задоволені й переказали іншим, а ті – ще комусь. І таким чином уже маю клієнтів на придбання саджанців. А є й такі, що кожного року купляють, оновлюючи свій сад. Буває, що приїде хтось по саджанці і запитує, чи не продам яблук. І так помаленько-потихенько…
– Поділіться, які саме сорти саджанців люди можуть у вас придбати?
– Повторюся, сортів багато. Із зимових це Чемпіон, Скіфське золото, Флоріна, Голден Делішес, Голд стар, Чорний принц, Рубінола, Ред чі». З осінніх – Селеста, Паперівка, Перлина Києва, Теремок, Слава переможцю, Антонівка, Ерлі Женева. Груш у мене близько чотирьох-п’яти сортів, серед них хороший «Вільямс літній». Це дуже смачна і гарна грушка, яка достигає на Спаса, осіння – Талгарська красуня, а з зимових – Ноябрська груша. Зі слив є близько чотирьох сортів, з яких мені найбільше подобається Рен-клод та Усмішка. З персиків є у мене сорт Кардинал, який дуже соковитий, а що стосується абрикосів, то це старенький перевірений Заліщицький, який майже не вимерзає у нашій зоні і дуже пристосований. Із нектаринок люблю сорт Фантазія. Окрім цього, є у мене сорти вишень, черешень, смородини тощо.
– Тобто вирощуєте не тільки вітчизняні сорти саджанців, а ще й закордонні. Скажіть, будь ласка, з якими проблемами зіткнулися, працюючи з ними?
– Ви знаєте, є такі сорти закордонної селекції, які за кордоном чудово плодоносять та гарно приживаються. Але у нашій зоні при вирощуванні вони не дають належних результатів, адже хочуть, щоби їм більше приділили уваги в підживленні певними мінеральними добривами. Наприклад, італійська селекція Pink Lady хоче, щоб її підживлювати калієм у нашій зоні. А так не завжди визріває добре і саджанець може пропасти. Тому досконало досліджую те, з чим працюю. Мені не важко це робити, бо спілкуюся з провідними агрономами, прислуховуюсь до їхніх рекомендацій і закупляю саме ті сорти, які є витривалими у нашій зоні.
– Пане Іване, Ви починали з нуля і сьогодні досягли доволі-таки хороших результатів. Чи не могли би поділитися, у чому запорука Вашого успіху?
– Щоби досягнути будь-якого успіху, людина вперто повинна йти до своєї мети. Тому це, мабуть, завдяки моїй наполегливості. Однак не завжди буває солодко і моя дорога до цієї мети не була простою. Бо були такі роки, що я виходив на нулі, не заробивши ні копійки, хоча рік пролетів і праці було багато вкладено, проте я не озирався назад, а йшов уперед. Скажу правду: це велика та невтомна праця. Бо біля розсадника робота є круглий рік.
– У народі кажуть: «Робіть усе з любов’ю, тоді ваша праця буде приносити плоди». Скажіть, звідки у Вас ця любов до саду і до рослин?
– Любов до роботи прищеплюється завжди з дитинства, адже як гілочку нагнеш, так вона й буде рости. Тобто якщо дитина бачить, що батько працює, то вона піде по його слідах і також працюватиме. У мене ж батько любив сад. На цьому подвір’ї, де я живу, мій прадід колись тримав 40 вуликів, а біля вуликів був садок… Я це бачив з дитинства і любив. Напевно, є щось у крові, бо як кажуть: «Яблуко від яблуні далеко не падає!»
– Скажіть, чи реально в сьогоднішніх умовах почати з нуля і добитися успіху?
– Я скажу так: у цілому світі бізнес «схвачений», але завжди є люди, які його починали – вони його і закінчують, так що ніколи не пізно починати якусь свою добру справу. Головне – ніколи нічого не боятися і впевнено йти вперед.
– Можливо, кілька слів скажете для наших читачів?
– Ми – люди прості, живемо у такій місцевості, де кожен має біля себе якусь присадибну ділянку, тому перш за все хочу побажати усім читачам, щоби вони не дозволяли цій землі пустувати. Потрібно її раціонально та мудро використовувати. Ну і, звичайно, бажаю всім міцного здоров’я та мирного неба над нашими головами. Бо якщо буде мир, буде Боже благословення над нами, то й буде легше працювати.
Наталія Гримак
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", новини Тернопільщини, новини Тернополя, Хоростків
13283