22 травня близько 4:00 у зоні так званої АТО загинув 18-річний військовослужбовець із Теребовлянщини Богдан Ішутін. Хлопець служив за контрактом у 44-й артилерійській бригаді ЗСУ. Під час виконання службових обов’язків солдат отримав вогневе поранення від якого і помер. Так повідомили в бригаді і командування й особовий склад військової частини В1428 висловили співчуття родині та близьким солдата.
11 жовтня хлопцеві виповнилось би 19 років… Він віддав своє молоде життя за те, щоб Україна залишилася вільною і єдиною.
Богдан у всьому рівнявся на свого старшого брата Віктора, фахового військового, і хотів ще у 17-річному віці потрапити на війну та стати справжнім чоловіком, адже, за словами Богдана Ішутіна, служили його тато і дядько. Хлопець просто марив армією і казав: «Я не буду ховатися, коли Батьківщина у небезпеці!»
Богдан Ішутін майже рік чекав свого повноліття, і коли воно настало, він одразу підписав контракт, а після навчань був на передовій, де прослужив лише два місяці. Мама солдата, вчителька Теребовлянського НВК Надія Богданівна, крізь сльози говорила тим, хто прийшов попрощатися з юнаком: «Напевно, у нього така доля…» У загиблого військового вдома залишилися мати, дві старших сестри, які після закінчення інститутів пішли материнським шляхом та вчителюють. Богдан був наймолодшим у багатодітній родині.
Теребовлянці пишаються своїми полеглими героями і дуже вдячні, що родина виховала такого незламного патріота, хорошу і надзвичайно справедливу людину.
Невідомим залишиться сенс останнього запису хлопця в одній із соцмереж інтернету, де він на своїй сторінці чи то жартома, чи то передчуваючи щось, написав незадовго до загибелі: “Найкраща жилетка – це бронежилет”.
Вранці 24 травня тіло хлопця привезли до Тернополя, де з ним попрощалися військовослужбовці 44-ої артилерійської бригади. Потім бійця повезли у рідну Теребовлю. Там його зустрічали друзі, рідні та багато небайдужих теребовлянців, а останній земний шлях солдату школярі вистеляли квітами… Того травневого дня, здається, і сама природа сумувала за загиблим бійцем, бо з неба падав рясний дощ, а на очах усіх присутніх бриніли сльози.
Зустрічати «Вантаж 200» до Тернополя подалося багато земляків загиблого, в тому числі волонтери ГО «Теребовлянська вежа», які, до слова сказати, відвозили гостинці Богдану на передову напередодні Великодня, також волонтери Міжнародного благодійного фонду «Чесна Україна» майже у повному складі, ветерани «Спілки АТО Теребовлянщини» та інші. До речі, авто для транспортування труни з тілом загиблого по місту під час похорону надали саме атовці-земляки, вони ж і заносили та виносили його до і з церкви Святого отця Миколая, де зібралося для прощання багато люду.
44 бригада також гідно провела свого бійця в останній шлях траурною музикою військового оркестру та прощальним залпом на цвинтарі. А командир бригади, полковник Сергій Баранов, у прощальному слові, зокрема, сказав: «Від імені всієї бригади висловлюємо щирі співчуття родині, а також дякуємо за те, що ви виховали такого патріота, який добровільно зголосився захищати мирний спокій усіх громадян України і виконав свій службовий обов’язок до кінця…»
Богослужіння проводили понад 10 священиків різних конфесій на чолі з отцем-мітратом, парохом УГКЦ Святого Миколая Іваном Сиваком.
Скільки ж іще буде тривати ця безглузда, неоголошена війна з москалями? Скільки ще життів повинна віддати Україна за свою волю, свободу та незалежність? І скільки ще потрібно ненажерам від влади, щоб напитися крові людської і набити свої кишені кривавими грішми? Українці вміють шанувати своїх полеглих героїв, це так. Лише на Теребовлянщині їм встановлено не один меморіальний знак, названо їхніми іменами вулиці та школи. А скільки подібного є по всій Україні, це неможливо порахувати, але в людській пам’яті кожне ймення збережеться навіки…
Джерело: Тижневик "Номер один"
18089