Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційні скарги захисників обвинувачених Артура Г. та Валерія М. і самого Валерія М. на вирок Бучацького районного суду від 6 березня 2023 року.
Як встановлено місцевим судом, на початку вересня 2021 року., перебуваючи за кордоном, Артур Г. у соціальній мережі “Фейсбук” познайомився із потерпілої К. Під час спілкування 29-річний чоловік попросив дівчину надіслати йому інтимні фотографії, що вона і зробила. Та коли вони посварились і К. попросила видалити її фотографії, Артур Г. через месенджер “Фейсбука” надіслав їй повідомлення з погрозою викласти її фотографії в мережі Інтернет і надіслати рідним. За мовчання вимагав перерахувати на вказаний рахунок банківської картки 1 тис. 500 грн. Свої злочинні дії обвинувачений продовжував чинити і в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України з 24 лютого 2022 року. Внаслідок систематичних погроз потерпіла з середини жовтня 2021 року до початку квітня 2022 року перерахувала Артурові Г. 16 тис. 900 грн.
Крім того, у квітні 2022 року Артур Г. вступив у злочинну змову з раніше неодноразово судимим Валерієм М., і останній зателефонував до потерпілої з пропозицією змусити Артура Г. витерти всі фотографії, якщо вона перерахує 2 тис. 500 грн на номер банківської картки. Зрозумівши, що з неї і надалі вимагатимуть кошти, К. звернулась до правоохоронних органів.
21 квітня 2022 року під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії – контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту потерпіла передала Валерію М. 2 тис. 500 грн, а Артур Г. при ній витер фотознімки зі свого телефону. Після цього обвинувачені були затримані правоохоронцями.
Вироком Бучацького районного суду від 6 березня 2023 року Артура Г. і Валерія М. визнано винуватими за ч. 4 ст. 189 КК України (вимога передачі чужого майна або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою розголошення відомостей, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (вимагання), вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану) та призначено покарання відповідно 7 років і 7 років 1 місяць позбавлення волі з конфіскацією майна. Слід зазначити, що Валерію М. на підставі ч. 1 ст. 71 КК України приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
До відома: санкція ч. 4 ст. 189 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна.
Не погодившись зі судовим рішенням, захисники обвинувачених і сам Валерій М. подали апеляційні скарги та просили даний вирок скасувати через його суворість. При цьому захисник Артура Г. просив застосувати до його підзахисному положення статей 69 та 75 КК України і призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі та звільнити від відбування покарання з випробуванням терміном на 3 роки.
Натомість обвинувачений Валерій М. та його захисник просили виправдати Валерія М. через відсутність доказів його причетності до даного злочину. Також адвокат зауважив, що потерпіла, з власної ініціативи записавши на диктофон розмови з обвинуваченими, здійснила оперативно-розшукову діяльність, що прямо заборонено законом.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданих апеляційних скарг, прийшла до переконання, що суд першої інстанції виніс законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а обрані вид і міра покарання – пропорційні тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особам обвинувачених.
Доводи захисника Артура Г. щодо можливості застосувати до його підзахисного статті 69 та 75 КК України колегія суддів визнала необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції вже застосовано дані норми, а інших обставин, які пом’якшували покарання та істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, під час розгляду апеляційної скарги не встановлено. Оскільки судом враховано, що, відповідно до ст. 89 КК України, Артур Г. вважався не судимим, свою вину визнав частково, відшкодував заподіяну шкоду і потерпіла просила його суворо не карати.
Відхилила колегія суддів і твердження сторони захисту стосовно непричетності Валерія М. до даного злочину як спробу уникнути відповідальності. Він знав, що Артур Г. систематично погрожував потерпілій, проте також спонукав К. передати йому кошти за знищення фотографій, які вона бажала зберегти в таємниці. Таким чином, діяв спільно з Артуром Г., висловлені ним погрози потерпіла сприйняла як погрози від них обох. Крім того, Валерій М. неодноразово судимий, у тому числі, за корисливі злочини, але на шлях виправлення не став, а вчинив особливо тяжкий злочин. Однак суд врахував думку потерпілої і те, що на його утриманні троє неповнолітніх дітей, і призначив покарання у межах санкції інкримінованої йому статті у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі за сукупністю вироків. Разом з тим, колегія суддів погодилась із доводами захисника обвинуваченого Валерія М. щодо незаконності зробленого потерпілою запису розмов на диктофон.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційні скарги захисника обвинуваченого Артура Г. та обвинуваченого Валерія М. залишила без задоволення; апеляційну скаргу сторони захисту Валерія М. – задовольнила частково та змінила вирок Бучацького районного суду від 6 березня 2023 року, виключивши з мотивувальної частини посилання суду як на доказ вини обвинувачених протокол огляду мобільного телефону потерпілої зі звуковим файлом, повідомляє пресслужба Тернопільського апеляційного суду.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
3352