Де в законі передбачено, що молоду маму з дитиною, котра знаходиться у дитячому візочку, не можна або ж заборонено(!) пускати в громадський транспорт? Так і хочеться підійти до водіїв тролейбусів та маршруток і плюнути в обличчя. Звісно, у них під кінець робочого дня немає настрою, вони розлючені, їм холодно і вони голодні, але давайте не будемо забувати про те, що ми всі люди і завтра таке ж може статися з вами чи вашими рідними.
Цікава ситуація трапилась у Тернополі нещодавно. На зупинці «Лікарня швидкої допомоги» стоїть мама з маленьким хлопчиком, у руках – сумка, а поруч візочок з другою дитиною. Жінка знервовано чекає на громадський транспорт, аби потрапити додому. Вечоріє. У тролейбус під номером 9 матір з дітьми не сіла, адже кондуктор пояснив, що немає місця, а за законом у період карантину не можна перевозити пасажирів, котрі стоять. Тролейбус не був заповнений ущент людьми, та й старшого сина можна було посадити на руки, але ж ні. Жінка «ковтнула» з образою цю ситуацію і продовжувала стояти на зупинці. Приїхав автобус під №35, але й він не довіз матір з дітьми до пункту призначення, мовляв, із візочками не можна. Що? Про що ви кажете, пане водію, як це з візочком не можна, а куди ж його подіти? Де є написано, що візочок створює перешкоду чи небезпеку для оточення? Що за нісенітниця? Жінка не сіла в автобус і продовжила своє очікування на морозі з двома дітьми, які, ймовірно, також відчували мамину образу. Де ж ті, хто волає, що потрібно пропускати маму з візочком, уступати місце і захищати прекрасну стать? Чому ніхто з тих, хто стояв на зупинці поруч, не викликав поліцію? Не допоміг жінці відстояти своє право на перевезення?
У час активного просування соціальних мереж ця тема облетіла, мов блискавка, усі можливі тернопільські сайти. Більшість містян стали на захист жінки, почали пропонувати допомогу і давали поради, куди звертатися. Можливо, жінка й справді візьме щось до уваги і звернеться зі скаргою до влади, а та у свою чергу хоч якось відреагує. Не кожен має змогу доїхати на роботу на таксі, не кожен має автомобіль, а є такі, що принципово чекають на тролейбус, аби не переплачувати на одну гривню більше. Хто має врахувати ці моменти, а головне, хто повинен відповідати за таке незрозуміле ставлення до пасажирів? Чим молода мати розгнівала водіїв, що ті не хотіли надати їй послуги з перевезення? Ми ж усі маємо однакові права та обов’язки.
Знаєте, що найстрашніше в цій ситуації? Що вона не одна. У місті, яке славиться своєю доброзичливістю і відкритістю, не один випадок, коли матерів із візочками не хочуть пропускати у громадський транспорт. То куди їм діватися? На чому їхати? Невже ковід не лише попсував нервову систему, а й вплинув на співчуття?
«Перед моїм 8-річним сином водій маршрутки зачинив двері, дитина у сльозах прийшла додому, адже не встигла на урок». Такий заголовок бачу на сторінці в одній із тернопільських груп. Знаєте, що я відчуваю? Ненависть до того водія. Чим ти, чоловіче, керувався, перш ніж таке робити? Місця в тебе не було? Стоячих не можна брати? А що тоді можна? Знайомих своїх возити, які забігають у маршрутку і сідають біля панелі управління, мовляв: привіт, Іване, я дві зупинки проїду. А що ще можна? Маску під носом носити, цигарку за кермом курити чи російську попсу включати на весь салон? На такі речі ніхто уваги не звертає. А дитину, яка стоїть 40 хвилин на зупинці у мороз, можна залишити, йому ж нічого не станеться, почекає на наступний транспорт, який приїде через хвилин 10-ть, а то й пізніше.
Громадяни, які сиділи у маршрутці, ви ж бачили, що дитина хоче сісти у транспорт, то невже не можна було зробити зауваження водієві? Та банально дитину на коліна взяти, зі мною таке часто робили. Мене садили на коліна якійсь жіночці, щоби ще хтось в автобус у час пік зайшов, і нічого страшного не сталося. Але ми ж тепер вірусу боїмося. Не того треба боятися, а елементарної байдужості до ближнього.
У моїй сумці завжди є одна запасна маска для того, хто забіжить у маршрутку, забувши її вдома. Чому? Та тому що я зайшов у тролейбус і мене хотіли вигнати з нього, бо шарфиком прикривати носа не можна. Жінка, біля якої я примостився, відкрила поліетиленового пакетика і дала мені маску.
Ні, не всі черстві, але їх більшість.
Джерело: Тижневик "Номер один"
18131