Кожен має право на висловлення власної думки. Однак інколи та чи інша позиція переходить межі розумного. Я нікого не засуджую, проте погодьтеся, що не може бути винен президент у тому, що зарано вдарили морози і змерзла цибуля. Це стосується і багатьох інших факторів, які, на думку наших краян, є великою проблемою.
Їду в громадському транспорті. Стою. З-за спини чую: «Жіночко, передайте за двох». Передаю, нічого не кажучи, віддаю здачу зі словами: «Візьміть, будь ласка». Через хвилину чоловік, який просив передати за білет, починає кричати, що його обманули і з двадцятки дали лише шість гривень здачі. Пасажири пояснюють, що проїзд сім гривень уже давно. Звісно ж, даного факту чоловік не зрозумів: як це без його згоди підняли проїзд. І почався ґвалт. Згадано було всіх: хлопців, яких розстріляли на Майдані, як виразився сам пан, «порохова бочка», яка не давала людям спокою, і звісно, «зелена сопля», яка думає тільки про свою «квартальну» родину.
Молода дівчина, котра стояла поруч мене, зробила йому зауваження: «Ви знаходитесь у транспорті, і пасажирам не цікава ваша позиція, тримайте її при собі». – «А чого не цікава, може, я один можу її сміливо виразити», – відповів обурений чоловік. – «Поїдьте до президента, запишіться на прийом і скажіть це йому в лице» – сказала дівчина.
Дарма вона це зробила, бо наступний відрізок дороги близько 20 людей слухали, який чоловік сміливий, гордий та високої про себе думки, щоби їхати до «такого» президента й принижуватися перед ним. Сміх розпирав пасажирів, і багато хто почав закидати чоловікові фрази про те, що він «балабол» і нічого насправді зробити не може. Однак той не замовкав. Вище «Шостого» магазину автобус раптово зупинився, двері відчинилися і водій вивів його із транспортного засобу, мовляв, запам’ятай номерний знак, навчишся говорити нормально, тоді будеш користуватися автобусом, а тепер пішки йди. «Не маєш права, я зараз людям подзвоню, шини тобі проколють, заяву напишу і таке інше почув водій у свою сторону, але автобус поїхав у своєму напрямку без дивакуватого пасажира.
Проте, як виявилось, його дружина чи супутниця залишилася в салоні. Під час бесіди вона спокійно стояла в маршрутці, не перешкоджала чоловікові сваритися з людьми, але й не захищала, коли його виганяли з автобуса. Можливо,
для неї це звичні речі. А може, чоловік був напідпитку.
Алкоголь завжди робить із нас героїв. Цікаво спостерігати, коли, сидячи за столом і піднімаючи чарку «за здоров’я», люди неусвідомлено самі його вбивають. У колі друзів, знайомих завжди хочеться похизуватися своїми «діамантовими» знаннями «під шафе», як керувати країною. І починається: депутати нічого не роблять, усі вони хабарники, злодії, президента обрали одні «лохи»… Та в чомусь дівчина із маршрутки була права, якщо всі такі розумні, то чого сидите за столом, у Тернополі і нічого не робите? Чому не запропонуєте внести зміни до того чи іншого законопроєкту, не відвідаєте міську, обласну раду, не порадитесь із знаючими людьми, що можна зробити для того, аби покращити життя громади, в яку організацію вступити чи створити своє об’єднання? Та й врешті-решт, якщо за столом сидять десять людей, троє із них голосували за президента, і можливо, вони навіть частково задоволені його роботою. Однак будуть мовчати.
Я не вигороджую нашу владу, не стаю на захист політиків, бо знаю, що моє щасливе життя залежить від мене. І Зеленський чи Порошенко ніяк не вплинуть і не впливали на нього. Я не звинувачую їх і не оправдовую. Ціни повинні бути менші, а рівень життя – кращим. І я вірю, що все це буде. Обов’язково. Усі проблеми – у нас в голові. Можливо, варто зазирнути в себе, відшукати свій внутрішній спокій, гармонію, усміхатися людям на вулиці, не бути такими озлобленими на всіх і на все, і тоді політичні проблеми будуть менш гострими для вас?
Проблема наших людей у тому, що одні хочуть все й одразу, а інші не знають, чого хочуть. Одні переконані, що потрібно міняти владу, всіх гнати та розстрілювати, але кого ставити, вони не знають, знизують плечима і зі словами «треба набирати молодих», а кого конкретно сказати не можуть, бо молодь, котра купує за татові гроші дипломи про закінчення медичної освіти, заставляє задуматись, хто буде лікувати та й чи взагалі в країні буде та медицина. Аналогічно купують дипломи економічні, юридичні, всі про це знають, але треба молодих, бо вони йдуть уперед. Маразм…
Змінити ситуацію можуть дії, а не слова.
Соломія Вершигора, журналіст
Джерело: Тижневик "Номер один"
4139